8. В Петербурзі (1844-45)

Богдан Лепкий

Поворот у Петербург. – «Чигирин.» – «Сон.» – «Схаменіться усі на цім світі!» – Поетичні краєвиди. – Світла й тіні. – Суспільно-політична панорама.

Побувши на Україні, відвідавши славний монастир Межигірського Спаса й незабутній остров Хортицю, посумувавши на руїнах слави та поплакавши над недолею земляків, вертає Шевченко під конець 1843 р. в Петербург, кінчити науки в Академії штук.

Тут починається нова доба у його поетичних творах, доба, у якій суспільно-політичні мотиви висуваються на перший план.

В Петербурзі повстає «Чигирин» і велика поема «Сон», яка єсть неначе синтезом тодішнього моменту. Не знаючи гаразд того моменту годі зрозуміти й гідно оцінити поему «Сон». «Дух истины, его же мир не может прияти, яко не видит его, ниже знает его» – стоїть як мотто на чолі «Сну». Знак, що Шевченко ставив себе тоді на становищу співця божого, якого завданням здобувати правду.

Схаменіться:

Усі на цім світі, –

І царята і старчата, –

Адамові діти!

Кликав у вступі. А дальше:

А що ж то я?

– Ось-що, добрі люди:

Я гуляю, бенкетую

В неділю і в будень;

А вам нудно, жалкуєте –

Єй Богу, не чую!

Це неначе спомин отсих панських бенкетів на Україні.

…світає,

Край неба палає;

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє;

Степи, лани мріють;

Між ярами над ставами

Верби зеленіють;

Сади рясні похилились;

Тополі на волі

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляють в полі.

І все то те, вся країна,

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Ранньою росою,

Вмивається, красується,

Сонце зустрічає, –

І нема тому почину

І краю немає.

Один з найкращих наших краєвидів у поезії, який міг змалювати хіба такий поет-маляр і такий патріот, яким був Шевченко. А незабаром слова:

Очі, очі!

Нащо ви здалися?

Чом ви змалку не висохли,

Слізьми не злилися?

То покритка по-під тинню

З байстрям шкандибає, –

Батько й мати одцурались,

Й чужі не приймають.

Старці навіть цураються…

А панич не знає.

З двадцятою, недолюдок

Душі пропиває.

Це тая рембрандтівська тінь на картині Шевченка, це одна з головних причин його великого обурення. А дальше каторжні, штемповані злодії, город із стома церквами і москалі на муштрі і великий парад і розмова із землячком із цинковими гудзиками, і ціла зграя блюдолизів і сам – він, високий, сердитий, страшний. А біля його, вона, мов опеньок засушений. А ще дальше класична сцена на історичному театрі: «Гуля наш батюшка, гуля! Ура! ура! ура-а-а!» А по цій сцені опис города, що виріс із калюжі, города на людському костовищі: палати, твердиня, дзвіниця, мов та швайка загострена і кінь і їздець із простягненою рукою, мовби світ весь хотів загарбати і надпись «Первому Вторая».

А поруч другий пам’ятник – в уяві: Павло Полуботок. А неначе антитеза до отсих монументів – дівчата, яких мами послали на ніч тілом заробляти і чиновники, що йдуть у сенат «підписувати й драти із батька і з брата» і на кінці, немов потвора, яка все отсе родить і пожирає – портрет деспота.

Панорама образів, що пересуваються, мов поперед вікна у воздушному кораблі. Образи, мальовані то серцем, то жовчю, то слізьми, то кров’ю, образи, у яких бачиш найважніші появи, найболючіші питання тодішнього життя.

Байдуже, чи поет в поодиноких хвилинах пригадував собі Петербург Міцкевича чи ні, і це не важне, чи рисунок карикатурував, чи давав серйозний портрет, певне, що «Сон» твір на велику міру, концепція для нас прямо монументальна, яка для нашого національного розвитку мала зовсім виїмкове значення, синтез нашої кривди.

Примітки

Подається за виданням: Тарас Шевченко. Твори. Том 1. Про життя й твори Тараса Шевченка. Кобзарь (до першого арешту). – Київ-Лейпциг: Українська накладня, [1918? р.] с. 41 – 45.