Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

25. В Україні (1859)

Богдан Лепкий

Третя поїздка на Україну. – Зустріч з сестрою Іриною – у вірші Шевченка і в її оповіданні. – Гостина в Корсуні. – Варфоломей Шевченко. – Українські ночі. – «Щоб Дніпро плив біля самого порога.» – Пригода на Михайловій горі. – Знову арешт. – Мошни, Черкаси, Київ. – Рада Васильчикова. – За Олександра II як і за Миколи І. – Переяслав. – Сумний спомин і болючий вірш. – Зустріч з Сошенком і Чалим.

Не дивлячись на гарне петербурзьке товариство рвався Шевченко на Україну, між бідний, рідний народ, тужив за українською природою і нарікав у листах на воздух над Невою, у якому можна задушитися.

Та бажання його не легко могло сповнитися. Хоч жив і товаришував з усякими «високопоставленими особами», то все ж таки оставався під поліційним доглядом – (його головним надзорцем був гр. Шувалов). Впливові приятелі Шевченка мусіли чимало наклопотатися, щоб роздобути для його потрібний на виїзд в Україну паспорт «для поправлення здоров’я й мальованій краєвидів із природи.» З початком червня 1859 р. поїхав Тарас Шевченко (третій раз від свого виїзду з Енгельгардтом), на Україну.

Зустріч з сестрою

Зустріч з сестрою

Побував на старих, знайомих місцях на Лівобережжі й на Правобережжі та завітав до Кирилівки, щоб побачитися з ріднею. Але ж великої радости з тої зустрічі не було йому. Його браття й сестри заєдно тягнули тяжку кріпацьку шлею, а й народові також не покращало.

Зустріч з сестрою Іриною змалював Тарас у гарному віршу «Сестрі» (Минаючи убогі села), у якому потішає її словами:

Молися, сестро! Будем живі,

То Бог поможе перейти.

Ірина ж оповідає, що стрів її Тарас у городі, що сіли собі гарненько під грушею, що він положив голову на її коліна, а вона розказувала йому про своє гірке життя. (Ірина була вдовою по малярі Бойку.) «Молися, сестро – сказав Тарас – і я вольний і ти вольна.» Інтересно, як отсі слова сходяться у віршу Шевченка і в оповіданню його сестри.

Варт. Шевченко

Варт. Шевченко

З Кирилівки заїхав поет до Корсуня, де його свояк, Варфоломей Шевченко був управителем дібр князя Лопухина. Тут оставав поет кілька тижнів, радо пересиджуючи у великому Лопухинському саду. (Варфоломей був оженений з сестрінкою Тараса і у його почував себе Тарас, мов у рідні.)

Чудові українські ночі держали його іноді в садку аж до ранньої зорі і не пускали в хату.

Шевченкові забажалося купити собі трохи землі й побудувати хату, але так, щоби Дніпро плив біля самого порога. Ходив і їздив понад Дніпром та шукав пригожого місця. Знайшов його у маєтку польського дідича Парчевського, але ж цей пан не хотів мати сусідом поета бунтаря і казав, що перше мусить побалакати з генерал-губернатором.

Побувши у Городищу відвідав Шевченко Максимовичів на Михайловій Горі. Тут його й стрінула немила пригода. На донос деяких польських дідичів його арештовано, ніби за богохульство та за підбурювання народу. Три дні держали поета в Мошнах, в становій квартирі, а відтак повезли дальше, до Черкас. Тут написав поет вірш «Сестрі» (тому в йому й сказано: «І ми прокинулись, ти – на панщині, а я – в неволі!…»). З Черкас потягнули поета в Київ, у кріпость. Щойно завдяки тодішньому генерал-губернаторові, І. Васильчикову, дістався Шевченко знову на волю. «Їдьте хутчіш до Петербурга, – сказав він Шевченкові, – там люди мудріші і не чіпаються за дрібниці, щоб заслужитися.»

Так за це, що поет радо приставав із селянами, та провадив із ними розмови про їхнє горе, стрінула його ще раз та сама кара, яку недавно відбув – неволя.

Він впевнився, що й за Александра II, як і за Миколи І осталися ці самі порядки і так само тепер, як і передше, не вільно просвічати народу, не вільно бажати йому добра. Це каригідний вчинок…

В Переяславі обвіяли поета спомини Хмельниччини й Переяславського договору і він написав вірш, у якому докоряє Богданові Хмельницькому за його політику. Вірш держаний у дуже різкому тоні.

Крім отсих двох («Сестрі» і «Якби то ти, Богдане п’яний»), написав Шевченко підчас третьої гостини на Україні три вірші, а саме: «Ой по горі ромен цвіте» (Лихвин) «Ой маю, маю я оченята» (Пирятин), «Колись дурною головою» (Черкаси). Останній, автобіографічний. Під враженням арешту:

О горе, горенько мені!

І де я в світі заховаюсь?

Щодень Пилати розпинають,

Морозять, шкварять на огні…

Видно другий арешт збентежив був поета не на жарти. І хто зна, як довго прийшло б ся було йому сидіти у холодній, коли б не Васильчиков, людина добра й чесна, який віднісся критично до панських доносів на хлопського поета.

Добувшися на волю, поїхав Шевченко в Київ, де проживав під доглядом жандармського полковника. В Києві стрів свого колишнього товариша, Сошенка, що жив у церковному домі «всіх скорбящих». Зустрічався також з інспектором гімназії М. К. Чалим, автором пізнішої монографії про Шевченка. В розмовах з приятелями незвичайно хвалив Марка Вовчка, а дещо недооцінював Некрасова, якого вважав не поетом, а віршописцем, не прочуваючи, що пізніша російська критика якраз із Некрасовим порівнюватиме його твори.


Примітки

Подається за виданням: Тарас Шевченко. Твори. Том 1. Про життя й твори Тараса Шевченка. Кобзарь (до першого арешту). – Київ-Лейпциг: Українська накладня, [1918? р.] с. 135 – 139.