Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

21. В Нижньому Новгороді

Богдан Лепкий

«Указ об отставке.» – Історична література. – Життя в Нижньому Новгороді. – Малярські праці, театр, товариство. – Катерина Борисівна Піунова. – Хвилева любов. – Гостина Щепкина. – «Неофіти.» – «Дервіш і Сатрап.» – Чи поетичний геній Шевченка горів, чи догорав? – «Невиносимо нудна робота.» – «Доля.» – «Муза.» – «Слава.» – «Відьма.» – «Лілея» і «Русалка». – Дозвіл на приїзд у Петербург. – Прощальний обід.

В Нижньому довідався поет, що начальник поліції велів собі дати знати о приїзді Шевченка до Нижнього.

Від його жадали, щоб відбув подорож по етапу до Оренбурга та взяв звідти «указ об отставке».

Щоб оминути немилу подорож, поет мусів прикинутися хворим. Читав «Богдана Хмельницького» (монографію Костомарова) і любувався цією лектурою.

«Повчаюча, напучаюча книжка! Історична література за останні десять літ сильно поступила наперед. Вона освітила подробиці, закопчені димом кадила, ревно паленого перед порфірородними ідолами.»

В Нижнім довелося Шевченкові довше побути, заки наспіли потрібні урядові письма.

Церковна вежа у Нижньому Новгороді

Церковна вежа у Нижньому Новгороді

Рисував собор і Кремль, читав, писав, ходив до театру. Потєхіна «Суд людской» не подобався нашому поетові. «Драма дрантя з подробицями». Так само Коцебу не дуже припав йому до вподоби. Зате радо слухав музики Моцарта до Дон-Жуана, увертюру Мейєрбера до «Роберта», Россіні, Вебера і Гайдна. «Божественний Гайден! Божественна музика!» – занотував у свойому дневнику. В Нижнім Новгороді зустрівся Шевченко з деякими давніми знайомими й пізнав багато нових, між ними чимало людей іменитих. Буваючи в театрі, пізнав молоду драматичну артистку Катерину Борисівну Піунову, «дуже любу дівчину» і знакомство це довело до того, що поет написав до неї листа, у якому признався «що стати вашим мужем було би для мене найбільшим щастям, а зречися цієї думки буде трудно.»

Та все ж таки незабаром пришилось зречися. Молода дівчина не бачила мабуть щастя у подружжі з чоловіком, хоч не так то старим, але знищеним тяжкою неволею. Хвилева любов пригадала мабуть поетові його Оксану, товаришку молодих літ, котрої іменем охрестив кілька героїнь своїх творів і Дуню Гошовську у Варшаві, може й княжну Варвару, свого ангела опікуна і до його любовних розчарувань прибув один більше епізод. Епізод, бо як із дневника видно, поет не довго тужив за Катериною Борисівною.

Зтужившися за живописсю, поет дуже багато малював у Нижньому, красками й олівцями. Між іншими портретував звісну тодішню перворядну красавицю Попову. Був це перший його портрет за гроші (25 рублів!).

Тут довідався, що буцімто у Москві між молодіжю ходить лист Костомарова до царя, повний правди, ширший та мудріший від листу Герцена, що Куліш видав свою Граматку, що 1856 р. була у Катеринославщині ворохобня, що Марко Вовчок – це псевдонім М. А. Марковички. Усе, що діялось на Україні, незвичайно живо цікавило поета, який так довго не бачив рідного краю.

Незвичайно врадувала його гостина друга Щепкина, відомого драматичного артиста.

Три дні перебував він у Нижньому, приїхавши туди, щоб скорше побачитися з Шевченком, якого, покищо не пускали в столиці [Дневник. 23 жовтня: Шрейдерс повідомив мене, що до тутешнього військового губернатора прийшло про мене урядове письмо від командира Оренбурзького віддільного корпусу… В письмі цім сказано, що мені забороняється вступ до обох столиць і що я знаходжуся під тайним доглядом поліції. Гарна отце воля! собака на припоні. Це значить: не варто подяки, ваше величество!]. З початком грудня приступив до літературної праці.

«Чотири дні, від 5 – 8 писав поему, назви її ще не придумав. Здається назву «Неофіти», або перші християни…

Не знаю, коли я возьмуся за «Дервіша й Сатрапа», а почуваю велику охоту до писання.»

І справді мусила бути велика охота, коли за чотири дні поет написав один із своїх більших та цінніших творів. (623 вірші!)

Деякі з дослідників Тарасових творів, між ними й Др. Єнсен кажуть, що після довголітньої тюрми поетова творча сила ослабла, що геній його після повороту із Новопетровська догорав тільки, а не палав. «Неофіти» перечать тому. Щоб перелетіти, і то у перве, «во время оно, як той мерзенний Рим з Нероном в поганих оргіях конав», щоб давні спомини перших мучеників за віру зв’язати в гармонійний образ із сучасними переслідуваннями за правду, щоб з душі добути пламенну молитву «Пренепорочная в женах», щоб вертаючи після десятилітньої неволі кликати: Молітесь правді на землі, а більше на землі нікому не поклонітесь! – на це треба мати богато творчої сили і молодечого запалу. Буйність уяви, легкість вірша, невимушені рими, майстерство колориту, незрівняне архаїзування мови вказують на це, що Шевченко творив і що неволя зруйнувала його фізично, але творчого духа не вбила. Недаром заповідав він у дневнику, що коли вирветься на волю, його вірші попливуть плавніше, свобідніше, простіше. Всі ті прикмети має дійсно вірш «Неофітів». Пригадаймо собі тільки виїмок із псалми.

Преподобнії во славі

І на тихих ложах

Радуються, благословлять,

Хвалять ім’я боже.

І мечі в руках їх добрі,

Острі обоюду

На отмщеніє язиком

І в науку людям.

Окують царей неситих

В залізнії пута,

І їх славних оковами

Ручними окрутять;

І осудять неправедних

Судом своїм правим,

І во віки стане слава,

Преподобним слава!

Або мистецький конець поеми про Алкідового сина.

А ти осталася одна

На березі, і ти дивилась,

Як розстелилися, стелились

Круги широкії над ним,

Над сином праведним твоїм…

Дивилась, поки не осталось

Живого сліду на воді,

І усміхнулася тоді

І тяжко, страшно заридала,

І помолилась в перший раз

За нас Розп’ятому.

Де ж тут слідний занепад творчої сили? Навпаки вона добувається якоюсь новою струєю, як вулкан новим кратером.

Михайло Щепкин

Михайло Щепкин

В Нижнім Новгороді переписував Шевченко свого «Матроза» («Прогулка с пользою и не без морали»). Видався поетові занадто розтягеним, а переписування дуже йому наскучило. «Невиносимо – нудна робота! Літератам повинні платити не за писання, але за переписування власних творів» – каже з гумором.

9 лютого «без найменшого силування написав три поезії: «Доля», «Муза» й «Слава». Цікаво, що не пригадував собі «Пустки», яку написав у Києві 13. XII. 1844 й присвятив Щепкинові. «Цілком не пам’ятаю тої «Пустки», а чую о ній вже не перший раз.»

21 лютого почав переписувати для друку свої поезії, писані від 1847 до 1858 року.

«Не знаю, чи багато доброго зерна виберуть із цієї полови.» Крім того працював над «Відьмою». «Я занадто цупко взявся за свою «Відьму», так цупко, що нині скінчив. А роботи було немало, і скінчив, здається, не згірше. Переписав і злегка «Лілею» і «Русалку». Як то приймуть земляки мої мою невільницьку музу?»

За такою працею минуло п’ять місяців. Між тим рішилася справа Шевченкового повороту.

Тарас Шевченко

Тарас Шевченко

Саме на свої уродини дістав він лист від Лазаревського, що позволено йому, приїхати до Петербурга й жити там. «Кращого поздоровлення не можна собі бажати.»

Того ж дня о 3 годині у Шрейдерса зібралися на обід: М. і П. Брилкіни, Грас, Лапа, Кудлай, Кадинський, Фреліх, артисти Климовський і Владимиров, Попов і Товбич.

«При обіді було шумно, весело й дуже гарно, бо товариство було однодушне, просте й у високому ступені благородне. При шампані виголосив я промову: Найперше подякував моїм гостям за честь, а на-кінці сказав, що я до нікого не матиму жалю, коли всюди зустрічатиму таких добрих людей, як вони, і що пам’ять їх завсігди заховаю в мойому серці.»

Першого марця записує поет:

«Від міністра внутрішних справ прийшло до тутешнього губернатора письмо, що мені дозволено проживати в Петербурзі, але все ще під надзором поліції.»

7 марця від полудня до 1 години в ночи прощався Шевченко із своїми нижегородськими приятелями. Розставання закінчив у М. Дорохової вечерею і тостом за здоров’я графині Н. І. Толстої.

Видно – при ніякій нагоді не забував поет своєї благої заступниці.


Примітки

Подається за виданням: Тарас Шевченко. Твори. Том 1. Про життя й твори Тараса Шевченка. Кобзарь (до першого арешту). – Київ-Лейпциг: Українська накладня, [1918? р.] с. 116 – 121.