Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

22. У Москві (1858)

Богдан Лепкий

Виїзд із Нижнього Новгорода. – Зустріч з Бутаковим. – Москва. – Щепкин. – Дмитро Егорович Мін. – Недуга Тараса. – Поет і його ангел хранитель. – Переписані твори. – Згадка про Куліша. – Максимович і його дружина. – Українська пісня. – Сергій Аксаков, Погодін і Шевирьов. – Хомяков і кн. Волконський. – Дальша дорога.

З Нижнього Новгорода виїхав Шевченко 8 марця о 3 годині по-полудні саньми, а о 9 в ночі приїхав до Владиміра возом. Тут, на поштовій станції здибався з Бутаковим, під котрого командою 1848 й 49 року плавав по Аральському морі. Був це неначе останній живий спомин й останнє прощання з неволею. На саму згадку про пустиню серце Шевченка холонуло.

В 11 годині вечером приїхав поет до Москви і зараз на другий день рано пішов шукати свого друга Щепкина. У його й замешкав. Тут занедужав на очи. Лічив його Дмитро Егорович Мін, учений перекладач Данта, й що більше вчений та досвідний лікар.

Мін кілька днів казав Шевченкові не виходити з хати, але поет не втерпів і вечером «тишком-нишком» відвідав давно невиданого друга, княжну Варвару Миколаївну Репнину.

«У неї корисна переміна; стала повніша й мов би молодша.»

Московський університет

Московський університет

Таким одиноким реченням збуває поет опис зустрічі з людиною, яку так високо цінив, до якої спішився, не зважаючи на недуже око. Між словами можна дочитатися, що зустріч вийшла сумовитою. Княжна не сподівалася побачити такого Шевченка, яким він був тепер. Вправді з неволі посилав він їй свій портрет (словами), як солдата лисого й опущеного, але в душі носила вона його таким, яким в останнє бачила, молодим, повним темпераменту, з палкими очима, з чолом високим, круглим, гладким.

Тепер явився їй передчасний старець, з довгими сідими вусами, з лисою головою, з морщинами під утомленими очима. Душею остався поет таким, як був і перше, вічно молодим, скорим до ласки й гніву, чутливим на добро й красу, на горе й кривду, але його тілесний образ перемінився до непізнання.

18 марця скінчив Шевченко в Москві переписувати свої твори за 1847 рік.

«Шкода, що нема з ким тямущим прочитати. Михайло Семенович не суддя в тій справі, він занадто поривається. Максимович – сей просто преклоняється перед моїм віршем. Бодянський також. Треба буде підождати Куліша; він хоч жорстоко, а деколи скаже правду. За те йому не говори правди, як хочеш заховати з ним добрі відносини.»

З побуту в Москві був Шевченко дуже вдоволений.

«Гріх мені нарікати на долю, що вона загальмувала мою їзду до Петербурга. За один тиждень я тут зустрівся і познайомився з такими людьми, з якими й через кілька літ не вдалося б мені зустрінутись.»

Особливо любувався співом М. В. Максимовички. «Хоч нині страсна п’ятниця, вона цілий вечір співала мені наші рідні сердечні пісні. А співала так гарно, з таким чуттям, що мені здавалося, що я знаходжуся на берегах широкого Дніпра.» І зустріч з Сергієм Аксаковим, «прекрасним, благородним старцем» врадувала його дуже.

Цей запросив Шевченка на літо до себе на село.

Михайло Максимович

Михайло Максимович

Великдень відсвяткував у Щепкина, у якого не було призначеного часу на говіння. «Відцуратися споконвічного звичаю об’їдатися й обпиватися зі сходом сонця, та се ж просто наруга над святощами.»

Максимович дав в честь Шевченка обід, на якому був Погодін і Шевирьов. Останній не подобався Шевченкові: «солодкий до нудоти старушок». Господар виголосив вірші, які зложив на привіт вертаючого з неволі поета, а по обіді «люба господиня» відспівала кілька українських пісень. У Кошелева зустрівся Шевченко із Хомяковим та з кн. Волконським, декабристом.

«Він спокійно, без найменшої злості розповів мені деякі епізоди із свойого 30 літнього заслання; нарешті додав, що ці із його товаришів, яких позакидали до самітних келій тюремних, всі повмирали, а ці, що нудилися по кілька разом, пережили своє мордування, між ними й він.»

26 марця, о 9 годині рано, розстався Шевченко із Щепкиним, а о 2 від’їхав залізницею в Петербург.

В Москві найбільше тішило його це, що знайшов у просвічених москвичів, а особливо в родині Аксакових, дуже теплу привітливість для себе й щире спочуття для своїх віршів.


Примітки

Подається за виданням: Тарас Шевченко. Твори. Том 1. Про життя й твори Тараса Шевченка. Кобзарь (до першого арешту). – Київ-Лейпциг: Українська накладня, [1918? р.] с. 122 – 125.