Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Записи народної творчості

У цьому розділі зібрано всі відомі на сьогодні записи народної творчості, здійснені Шевченком або на його прохання іншими особами, переважно в його робочих альбомах, заповнених у різний час малюнками, ескізами, фольклорними записами, чернетками оригінальних поезій та іншими матеріалами, а також кілька записів із друкованих джерел, про які є авторитетні свідчення, що вони здійснені Шевченком.

Записи народної творчості розміщено в хронологічному порядку – за датою запису.

Збереглося чотири робочих альбоми Шевченка 1839–1850 рр. [Детальний їх опис див. у виданні: Опис рукописів Т. Г. Шевченка. – С. 227–256]

У першому альбомі 1839–1843 рр. [Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 106], заповненому малюнками, ескізами, пейзажними зарисовками, виконаними в С.-Петербурзі та під час першої поїздки в Україну в 1843 р., Шевченко записав два фольклорні уривки: «Соколе мій, чоловіче…» та «І ворони клюють, і сороки клюють…». Рукою П. О. Куліша записані народні пісні: «Хвалилася Україна…», «В Макарові, славнім місті…», «Солодким медом да солодким вином…», «Гей підтискай, малий хлопче…», «Да все луги, все береги…».

У другому альбомі 1845 р. [Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 107], заповненому малюнками пам’яток культової архітектури Київщини та Полтавщини, пейзажними зарисовками, виконаними Шевченком в Україні в червні – вересні 1845 р. під час роботи в Київській археографічній комісії, є два фольклорні записи Шевченка – «Чи я тобі не казала…» і «Шапувалко – чорна галко…».

У третьому альбомі 1846–1850 рр. [Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. І, № 108], заповненому замальовками українських та аральських пейзажів, начерками людських постатей, побутових сцен, чорнових варіантів оригінальних поезій, виконаних в Україні та на засланні – в Оренбурзі, Орську та під час Аральської описової експедиції, рукою Шевченка та іншими особами зроблено такі фольклорні записи: «Дітки, дітки! Гіркі зароб[іт]ки!..», «Ой поздоров, Боже, царя Петра…», «У Києві на ринку п’ють козаки горілку…», «Ой горе ж мені та на чужині…», «Семене Палію! А що ж бо ти робиш…», «Ой за пана Браницького…», «Та спасибі батькові…», «Упилась я на меду…», «Ой хвалився Бондаренко…», «Під городом під Солидоном…», «Ой пише, пише наш імператор…», «Ще й не світ, ще й не світає…», «О Боже наш, Боже, Боже наш єдиний…», «Ой піду я до церковці…», «Ой швець коло мене…», «Таточко з мамкою…», «Гиля, гиля, селезень…», «Ой пила, вихилила…», «Ой у саду, саду…», «Ой сидить козак та на дорозі…», «Чи не це ж тая кумася…», «І в баби душа не з лопуцька…», «Полюбила москаля…», «Налетіла чорна хмара…», «Козак козаком…», «Ой Улито, ой Улито…», «Ой піду я до Києва…», «Балакучий балакучу…», «В Переп’яті на валу…», «Не разом Краків збудований…», «Ой хоч маю, пане-брате…», «Ой копачі…», «В Переп’яті у ямі…», «Пливе щука з Кременчука…», «Зійшла зоря ізвечора…», «Ой Кармелюче, по світу ходиш…» та поетична інтерпретація народної пісні «Ой піду я не берегом – лугом…».

У четвертому альбомі 1846–1850 рр. [Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 109], в якому містяться рисунки й ескізи Шевченка, виконані на засланні – в Оренбурзі, Орську та під час Аральської описової експедиції, є два власноручні Шевченкові записи народної творчості – «Собиралась умирать…» та «Думаш, думаш – не можно жить…», а також поетичні інтепретації українських народних пісень – «Хоть годину посидимо вкупочці з тобою…», «Ой біліє в полі трава-тирса край могили…», «Ой на горі по тім боці…».

Зміст альбомів 1839–1843 рр. (№ 106) та 1845 р. (№ 107) коротко описаний в «Каталоге предметов малорусской старины и редкостей коллекции В. В. Тарновского» [Шевченко. – Киев, 1893. – Вып. 1] та в статті В. П. Горленка «Альбомы и рисунки Шевченка в собрании В. В. Тарновского» [Киевская старина. – 1886. – № 2. – С. 404–406].

Альбоми 1846–1850 рр. (№ 108) та 1848–1850 рр. (№ 109) описані в статті Я. П. Забіли «Автографи і нові твори Т. Г. Шевченка, знайдені в архіві департаменту поліції» [Україна. – 1907. – Т. 3. – № 7/8. – С. 1–19] та в статті М. І. Стороженка «Дві записні книжки Шевченка» [альманах «Нова рада». – 1908. – С. 32–35].

Відомо, що існував ще один альбом Шевченка – 1858–1859 рр., розпочатий у Петербурзі навесні 1858 р. і продовжений в Україні в червні – серпні 1859 р. Після смерті Шевченка альбом належав родині В. М. Лазаревського. Вперше про нього згадується в статті В. Горленка «Картины, рисунки и офорты Шевченка»:

«Альбом рисунков пером, сепией и карандашом: виды в Мошнах, Черкасах, Межиричьи, Корсуни (хата, бережок, деревья), около Канева (низкий берег Днепра), этюды деревьев, два вида с подписью “в Лыхвыни” (Тульск. губ.). Рисунки пером: малороссиянки, идущие с водой от криницы, мулла перед раскрытой книгой» [Киевская старина. – 1888. – № 6. – С. 83].

Син В. М. Лазаревського С. В. Лазаревський продав частину аркушів альбому різним особам. Решту аркушів придбав Ф. Л. Сулієв, член Петербурзької громади 1860-х років. Ця частина альбому досить детально описана П. І. Зайцевим у статті «Новое о Шевченке» [Русский библиофил. – 1914. – № 1. – С. 9–19]. Відомо 13 розрізнених аркушів цього альбому з 18 рисунками і кількома фольклорними записами (зберігаються у Національному музеї Тараса Шевченка).

В альбомі 1859 р. були записи народних пісень: «Через греблю Микитину…», «Ой ви галочки-чорноперочки…» (записано Варфоломієм Григоровичем Шевченком з поправками і дописками рукою поета), «Чи бачиш ти, дядьку…», «Ой п’яна я, п’яна..». Ще якась пісня була записана дитячою рукою, назва її П. І. Зайцевим не зазначена.

Крім зафіксованих в альбомах, збереглося і кілька поодиноких шевченківських записів народної творчості. Так, на останньому аркуші зшитка за 1850 р. в «Малій книжці» [Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71] записано уривки двох народних пісень «Ой хоч буду віять…» і «Ру-дуду, ру-дуду…».

В альбомі Лазаревських 1844–1887 рр. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 66) є два власноручні фольклорні записи Шевченка – відредагований ним текст пісні «Ой у саду, саду…» та «Таточко з мамкою…». На окремому подвійному аркуші поштового паперу після запису рукою В. Аскоченського вірша студента Київського університету А. Станіславського «Взлетів орел попід небо…» Шевченко записав дві пісні – «В Малороссии родилась…» і «Та головонько моя бідна…» [Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 2].

Уривок народної пісні «Іди, іди, претень, не гуди…» записаний на звороті смужки синього паперу з видавничими рахунками [Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 116].

Пісня «Теши, сину, ясенину…» записана на звороті автографа поезії Шевченка «Ой по горі роман цвіте…» [Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 38].

До видання введено також фольклорні тексти, оригінали Шевченкових записів яких не збереглися, але з авторитетних джерел відомо, що їх надруковано за записами Шевченка. Так, у передмові до збірника «Чумацкие народные песни» (Киев, 1874) упорядник І. Я. Рудченко зазначив, що до цього видання він включив кілька записів Шевченка з його рукописного зошита із записами пісень у Сквирському повіті. Орієнтовно ці записи можна датувати осінню 1846 р., часом перебування Шевченка на Київщині, де він за дорученням Київської археографічної комісії збирав фольклорний та етнографічний матеріал, записував історичні відомості про визначні могили й урочища, описував і замальовував пам’ятки архітектури.

Зі збірника Шевченка І. Я. Рудченко взяв чотири пісні: «Зажурився бідний сірома…», «А в городі Самарі…», «Ой сидить пугач та на могилоньці…», «Чи я ж тобі не казала…» – лише під цими піснями є посилання на Сквирський повіт. За текстами збірника І. Я. Рудченка ці пісні подаються у нашому виданні.

За свідченням А. І. Дудки-Степовича, якому повідомив Г. Ґалаґан, Шевченко передав упорядникам збірника «Южноруські пісні» (К., 1857) для публікації пісні «Ой у полі могила з вітром говорила…», «Ой горе, горе…», «Ой ішов козак з Дону…», «Ой із-під гори та із-під кручі…» [Ревуцъкий Д. М. Шевченко і народна пісня // Пам’яті Т. Г. Шевченка. – К., 1939. – С. 448, 458, 461, 477]. Ці пісні також ввійшли до видання.

Фольклорні записи Шевченка публікувалися в описах альбомів поета (статті В. Горленка, М. Стороженка, Я. Забіли), в окремих дослідженнях. Багато записів надруковано вперше у праці Д. М. Ревуцького «Шевченко і народна пісня» [збірник «Пам’яті Т. Г. Шевченка». – С. 425–499].

Зібрані докупи, науково перевірені, систематизовані й прокоментовані Шевченкові записи народної творчості кількістю 61 вперше введені до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 10 т. – Т. 6. – С. 257–286.

Цінну публікацію Шевченкових записів народних пісень здійснив О. А. Правдюк у виданні «Пісні Великого Кобзаря» [К., 1964. – С. 129– 168]. Наведено більшість Шевченкових записів українських народних пісень і мелодії до них, відшукані упорядником у різних збірниках.

У наступному виданні – Повному зібранні творів Т. Шевченка у шести томах (К., 1964. – Т. 6) – розділ «Записи народної творчості» доповнено ще п’ятьма записами («Хвалилася Україна…», «Ой у полі могила з вітром говорила…», «Ще не світ, ще й не світає…», «Налетіла чорна хмара…», «Ой піду я до Києва…»).

У цьому виданні Шевченкові записи народної творчості доповнені текстами «Чи я тобі не казала…» (з альбому № 107), «Таточко з мамкою…», «Ой Улито, ой Улито…», «Балакучий балакучу…», «В Переп’яті на валу…», «Ой копачі…», «В Переп’яті у ямі…», «Ой швець коло мене…» (з альбому № 108). Вміщено також і Шевченків, за свідченням скупих і не зовсім виразних джерел, запис тексту «Очи наш…» – очевидно, пародії на форму молитви «Отче наш». Походження пародії, середовище, в якому вона оберталася, обставини, за яких її записав Шевченко, лишаються не до кінця з’ясованими і потребують подальших досліджень. У 10- і 6-томному повних зібраннях творів поета запис надруковано в шостому томі в розділі «Додатки».

Записи народної творчості – цінний матеріал для осягнення творчої лабораторії поета. Адже окремі строфи, рядки, мотиви, сюжети, які знаходимо в його альбомах, збагачували поетичну палітру Шевченка. Вкраплені у тканину Шевченкових віршів, повістей, вони набирали іншого смислового значення, свідчили про постійні нерозривні його зв’язки з народною творчістю.

За приклад творчого переосмислення фольклорних записів у власних віршах і прозі Шевченка може правити використання окремих мотивів, зафіксованих в альбомах народних пісень: «Семене Палію, а що бо ти робиш…», «Солодким медом да солодким вином…», «Під городом під Солидоном…», у поемі «Чернець»; про Бондаренка («Хвалилася Україна…» і «Ой хвалився Бондаренко…») у вірші «Швачка»; чотирирядкової строфи з пісні «Ой з-під гори та із-під кручі…» в поезії «Меж скалами, неначе злодій…»; дворядкової строфи «Чи я така уродилась…» із пісні «Шумить, шумить дібровонька…» в повісті «Близнецы»; запису «Та спасибі батькові…» в поемі «Титарівна», «Ой у полі могила…» в поемі «Тарасова ніч» та ін.

Пам’ять поета тримала величезну кількість пісень. Це давало йому можливість у будь-який момент виокремити певний рядок, строфу, вірш і вплести їх у поетичну тканину власних творів. Неабияку роль у цьому відігравали записи, зроблені не лише рукою Шевченка, а й його друзями, знайомими, зокрема П. Кулішем, братами Лазаревськими, П. Чуйкевичем. Ці записи відбивають музичний побут середовища, в якому Шевченко завжди був у центрі уваги, декламуючи власні вірші, співаючи народних пісень, які тут же й фіксувались.

Певний вплив на Шевченка мали фольклорні зібрання М. Максимовича, П. Лукашевича, Л. Жемчужникова, тексти яких поету були добре відомі не лише з публікацій, а й із власного життєвого досвіду.

Наведемо кілька паралелей:

У народній пісні (запис П. Куліша): У Шевченка:
Наступила чорна хмара
На білую хмару,
Ой підемо, товаришу,
На той кут помалу.
Заступила чорна хмара
Та білую хмару,
Виступали з-за лиману
З турками татари.
Заступила чорна хмара…»)
У народній пісні зі збірника П. Лукашевича, 1836 р.: У Шевченка:
Туман, туман по долині
Широкий лист на калині,
А ще ширший на яворі,
Десь мій милий на розмові.
Туман, туман долиною,
Добре жити з родиною,
А ще лучше за горою
З дружиною молодою.
Туман, туман долиною…»)
У народній пісні зі збірника Маркевича-Ґалагана «Южноруські пісні», 1857 р., яка потрапила до цього збірника від поета: У Шевченка:
Ой у полі могила
З вітром говорила.
Повій вітре буйнесенький
Щоб я не чорніла.
Щоб я не чорніла,
Щоб я не марніла.
Щоб на мені трава росла
Та ще й зеленіла.
Над річкою, в чистім полі
Могила чорніє,
Де кров текла козацькая,
Трава зеленіє.
Тарасова ніч»)
У народній пісні «Гиля-гиля, селезень…» (записано Шевченком в альбомі 1846–1850 рр.): У Шевченка:
Ой на тому селезню жупан куций,
І сам селезень чорноусий.
Що на йому жупан куций,
Що гусарин чорноусий.
Не вернувся із походу…»)
Запис в альбомі 1846–1850 рр.: У Шевченка:
Чи не це ж тая кумася,
Що підтикалася?
Чи не це ж та кумася,
Що підтикалася!..
Марина»)

Серед Шевченкових записів народних пісень є кілька зразків, які не можна вважати документальними записами народної творчості. На них позначився сильний вплив творчої індивідуальності поета. Це вже скоріше власна, більш чи менш Шевченкова інтерпретація народно-пісенних образів, певне творче переосмислення народно-пісенних зразків. До таких імпровізацій у дусі народних пісень, однак із виразно окресленими рисами притаманних Шевченку лексики, засобів поетичного вислову, а також привнесених мотивів, властивих поетовій музі – драматично загострених, поглиблених, викладених сконденсованіше, забарвлених настроями козацької звитяги або пройнятих болем самотності, належать записи «Хоть годину посидимо вкупочці з тобою…», «Ой біліє в полі трава-тирса край могили…», «Ой на горі по тім боці…», «Ой піду я не берегом – лугом…». Так, ще Я. П. Забіла у статті «Автографи і нові твори Т. Г. Шевченка, знайдені в архіві департаменту поліції» [Україна. – 1907. – Т. 3. – № 7/8], вперше публікуючи тексти «Ой на горі по тім боці…», «Хоть годину посидимо вкупочці з тобою…» та «Ой біліє в полі трава-тирса край могили…», називає їх «перерібками народних пісень» (с. 15).

Цю думку поділяв й Іван Франко. У редагованому ним виданні «Твори Тараса Шевченка. Кобзар» (Львів, 1908. – Т. 2), друкуючи як додаток три тексти з Шевченкового альбому 1846–1850 рр. «Ой на горі по тім боці…», «Хоть годину посидимо вкупочці з тобою…» та «Ой біліє в полі трава-тирса край могили…», він писав:

«В додатку до віршів із 1849 р. подаємо тут в формі нотки три Шевченкові, а може й не Шевченкові, перерібки українських народних пісень, вписані його рукою в його рисувальних альбомах» (с. 244).

У праці Д. М. Ревуцького «Шевченко і народна пісня» (збірник «Пам’яті Т. Г. Шевченка») поезія «Ой на горі по тім боці…» визначається як «запис, який є, можливо, зведенням різних варіантів пісні «Шумить-шумить дібровонька…» (с. 475), тобто, по суті, оригінальною авторською композицією. Текст «Ой піду я не берегом – лугом…» Д. М. Ревуцький вважає «оригінальним зведенням цікавих мотивів у побутовій любовній поезії» (с. 480) і далі розглядає цей твір як Шевченкову «надзвичайно цікаву спробу скласти свою пісню в дусі справжньої народної пісні, користуючись багатьма готовими чіткими образами останньої» (с. 481).

Серед записів Шевченка часто трапляються уривки пісень. Зафіксовані окремі строфи із середини або з кінця пісні свідчать про те, що вони видались поету особливо виразними, і він, мабуть, мав намір використати їх у власній творчості. У таких випадках над Шевченком – збирачем фольклору брав гору Шевченко-поет.

Порівняння їх з дошевченківськими записами й зробленими в пошевченківський час дають змогу певною мірою (не всюди, до багатьох записів не знайдені паралелі) простежити їх життя, встановити місце записів поета в загальному фольклорному процесі, внести корективи в Шевченкові записи, принаймні визначити, якій пісні належить той чи інший уривок, зафіксований Шевченком, або, навпаки, Шевченковими рядками уявно доповнити пізніші записи, які з певних причин не вдалось записати повністю.

Ще одна проблема, що постає у зв’язку з публікацією Шевченкових записів народної творчості, – контамінування народних пісень. У попередніх виданнях зустрічаємо під одним номером не одну пісню. Наприклад, у шеститомному виданні під № 14 уміщено дві – «Ой горе ж мені та на чужині…» і «Семене Палію! А що ж бо ти робиш…», під № 22 – «Зійшла зоря ізвечора, да й не назорилася…» і «Ой гиля, сірі гуси, да на жовтий пісок…», під № 51 «Шумить, шумить дібровонька…» та «Ой на горі по тім боці…».

«Шумить, шумить дібровонька…» і «Ой на горі по тім боці…» теж дві різні пісні. Перша з них має усталену композицію, її варіанти простежені в збірнику «Пісні Великого Кобзаря» (с. 372). Наспів пісні добре був відомий поетові, він згадує його в повісті «Близнецы», де її виконують на скрипці як варіації К. Ліпінського. Поет наводить середні два рядки, повторюючи їх такими ж, як вони наведені в його восьмирядковому записі на засланні:

Чи я така уродилась,

Чи без долі охрестилась.

Пригадуючи пісню на засланні, Шевченко на основі цієї ж віршової форми й частково використовуючи її лексику, створив власну інтерпретацію теми нещасливого кохання з початком «Ой на горі по тім боці…». У кожному рядку тут можна знайти фольклорний відповідник, однак немає цілісного варіанта, який би збігався з Шевченковою інтерпретацією.

Інакше виглядає контамінація пісень «Зійшла зоря ізвечора…» і «Гиля, гиля, сірі гуси…». Відомі свідчення М. К. Чалого, А. В. Шевченка, О. Я. Кониського про виконання поетом пісні «Гиля, гиля, сірі гуси…» як однієї з улюблених. Перші два рядки пісні поет використав у поемі «Марина».

Наявність мотиву звернення до гусей в пісні «Зійшла зоря ізвечора да й не назорилася…», записаної П. Чуйкевичем у Кам’янці-Подільському, хоч не є логічним продовженням попереднього викладу мотивів розлуки дівчини з рекрутом, однак може бути виправданою, тому що існують варіанти, де така контамінація здійснена більш органічно з допомогою відповідних строф:

Як став милий, чорнобривий

Та й походу доганять,

А я стала молоденька

Сірі гуси виганять.

– Гиля, гиля сірі гуси і т. д.

Отже, П. Чуйкевич відтворив у даному випадку місцеву традицію поєднання в одне ціле двох пісень.

Н. О. Вишневська (за участю О. А. Правдюка)

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 5, с. 257 – 280 (канонічний текст), с. 440 – 471 (примітки).