87. Ну щоб здавалося слова?
Василь Доманицький
В автографі М. стоїть за № 13, зараз за «Титарівною» в тому самому передостанньому зшиточкові (стр. 410 – 112), перекреслене автором олівцем. В автографі Б. – всмак. Як і «Титарівну», залічували досі цей вірш до р. 1850.
Одміни:
61, 14 – 15:
Ну, щоб здавалося? слова!
Слова та голос, більш нічого!
– у д. Романчука досить дивна інтерпункція – (?) після «здавалося»… Цей (?) має стояти аж після «слова» (в автографі просто (.), а в Кожанчикова та Празькому Кобзарі кілька крапок).
«Слова та голос – більш нічого» так в автографі.
– 7 зн.: я вже подумав спать лягать. Цікаво знати, відкіля д. Романчук узяв: подумав, коли і в автографі, і в Кожанчикова та Празькому «Кобзарях» просто: думав.
– 3 зн.: з Островної, – в автографі примітка Шевченка Оренбур. Губ.
– 2 зн. – посунуто вправо.
62, 12, 13 і 15 – посунуто в автографі вправо.
Після рядка 17 – рядок (. . . . .)
8 зн.: і що хороше, дороге, – в автографі: хороше – дороге.
Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 240 – 241.