76. А. Козачковському
Василь Доманицький
Вперше видруковано в «Основі», 1862, 10. В автографі М. починається цим віршом 9-ий маленький зошит (стр, 127); номер вірша – 18; під номером чорним олівцем дописано: «А. Козачковскому». В автографі Б. заголовок уже: А. О. Козачковскому, є деякі дрібні одміни і в копії Жемчужникова.
Одміни.
23, 13: візерунками, – у Шевченка: везерунками.
– 16: Три цари со дарами, – в М.: з дарами,
– 16 зн.: виспівую було та плачу, – в М.: виспівую собі (дописано чорним олівцем).
– 7: У школі сивіть почало, – і в М. і в Б.; довелось… Це «почало…» з’явилось вперше в «Основі». Чи єсть якісь підстави, що це Шевченкова поправка, не відаю.
– 3 зн.: мабуть Господь мене карає, – в М.: Мабуть, але в Б.: отак…
– 2 – 1:
Ось слухай же, мій голубе,
Мій орле-козаче,
в М.:
…Щирий друже!
Та росказуй дітям.
24, 1: конаю, – в М. і Б.: канаю.
– 2: як нужу я, – в М. було: як я нужу, але олівцем поправлено на як нужуся. В Б.: як я нужу, перестановка вже в Кожанчикова.
24, 3 – 4 – в М. немає.
24 – після рядка 9 («нехай собі у куточку») в М. і Б. вставка:
і майскії ночі,
І, як небо, голубії (в М.: І те небо голубеє)
Ті очі дівочі (в М.: Та очі…)
На лад давній вихваляє,
Не лає нікого
І не любить опріч грошей
Та себе самого.
А Україну?.. Крий Боже!
Нехай собі плаче, –
. . . . . . . . . .
(за цим в копії Жемчужникова іде: тихесенько, щоб Бог не чув, – себто так, як в Б. і в вид Романчука в рядку 10).
В М. далі такий варіант:
Ось слухай же, мій голубе,
Мій орле козаче,
Як канаю я в неволі,
Як нужу я світом (було: як я нужу, але поправлено олівцем)
Та росказуй тихесенько
Нерозумним дітям.
– 10 – 15 – в М. немає, – там отсей варіант з 6 рядків, що зараз подав я.
– 16 зн.: талами, – в М. з наголосом: талами, і це слово підкреслено, – так само як далі ще раз.
– 13 зн.: стрепенеться, – в М.: усміхнеться.
– 11: усміхнеться – в М.: стрепенеться.
– 10 – 7 – в М. немає.
25, 7: піски, тали – в М. на тали – наголос.
– 9: після «говорила» в обох автографах (…)
– після рядка 10 – в М. рядок крапок.
– 13: таки її, – в М.: її таки.
– 17 зн.: моя Вкраїно, – і в М. і в Б.: Країно (так і в «Основі», в Кожанчикова і в Празькому «Кобзарях»).
– 16 зн.: чи то я вирвусь, – так пішло з «Основи» («Чи я то»…), а в автографах: – в М.: коли я вирвуся, в Б.: коли я вирвусь.
– 15 – в М. і Б. це два рядки. Рядки 13 і 12 – в автографах не розділені.
– 12: Айда в казарми, – в М.: Гайда в кошари (кошари підкреслено); в М.: гайда в кошару; в Б.: айда (обидва рази).
– 7: святкую, – в М.: минає.
– 6: неділеньку спитую. – в М.: неділенька святая.
– 5: А понеділок? Друже-брате! – в М.: Ох, друже-брате.
– 4: приходить ніч в смердячу хату, – так пішло з «Основи», а в автографах так – в М.: Ще прийде ніч в смердячі хати, а в Б.: Ще прийде ніч в смердячу хату.
– 3: осядуть думи, – і в М., і в Б.: Ще прийдуть думи. Звідкіля в «Основі» такі одміни?
26, 2: і спинять ніч: часи літами (так в «Основі»), – але тут не може бути (:), – в автографі Б. після ніч стоїть (.), бо інакше виходить, що наслідком того, що думи спинять ніч – потечуть часи літами та віками.
26, 3: віками, – в М.: у вічне море.
– 4: і я кровавими сльозами, – в М.: і тяжко-тяжкими.
– Після рядка 5 в М. і в М. чимала вставка. В автографі М. її закреслено олівцем, але ніяким чином не тоді, як писалося:
Не малодушіе в неволі
Вночі сльози точить,
А гріхи мої великі
Вилитися хочуть.
Не виллються, не покинуть
Душу катувати…
Страшно мені друже-брате
Смерті сподіватись!
– 13: В степу, небога, заблудила, – так вперше з’явилося в «Основі», а в автографах воно інакше, а власне – в М.: та у кошари заблудила (кошари – підкреслено), а в Б.: та до Миколи заблудила.
– 14: та її упиватись зареклась, – в М.: І вдруге пити зареклась.
– 10 зн.: на позорище, – в М.: на посмішище.
– 8 зн.: муштрувати, – в М.: научати.
– 7: щоб знав, що дурня, – в М. було зразу: І те, що…, але олівцем поправлено.
26, 6 зн.: – перед цим рядком в М. (в Жемчужникова немає) єсть така вставка:
Так день і тиждень так минав,
І може, друже мій, отак
Минуть остатнії літа!..
Як перед Богом сповідаюсь:
За правду (було по правді але олівцем поправлено) на світі караюсь
І не клену долі,
Тілько Господа благаю:
«Не дай, боже, в чужім краю
Згинути в неволі»!
Уривок цей, як і «Не малодушіє в неволі» (обидва закреслені Шевченком) опущено в автографі Б.; уривки ці дуже важкі, бо малюють нам психічний стан поета в той час, і коли Шевченко, переписуючи поезії р. 1858, повикидав їх чомусь, то це не значить, що ми не повинні їх мати в «Кобзарі» – тим більш, що і формою вони не згірші од решти цього вірша.
26, 6 зн.: минають літа, – в М.: минули.
– 4 зн.: – після слів «знову за своє» в М. зразу було написано але закреслено чорнилом:
Та нічогісінько не вдіє,
А тілько жалю завдає, –
це, власне, повторяється й далі, тілько трохи інакше.
– 2 зн. після «завдає», – не (:), а [,], як це і в автографах Б. та М.
– 1 зн.: А може ще добро побачу, – в М.: Добро кріз сон хіба побачу.
27, 1: А може лихо переплачу, – в М. Та може; так і в Б., тільки при кінці знак ?
– 27, 5: розмовляти, – в Жемчужникова: сповідати, – і далі і в М., і в Жемчужникова така вставка:
Свої гріхи, і як мені
Доводилось на чужині
В неволі в катарзі каратись.
А все за того пятака (в Жемчужникова: і не за того),
Що вкрав маленьким у дяка
Та за вірші оті прокляті
(в Жемчужникова: а за вірші оці прокляті).
А далі – як у рядку 8: Чи се коли сподіється [в М.: чи те коли].
27, 15: Так тая Украйна, – і в М., і В.: так ти і Украйна, – переміна пішла з «Основи».
– 17: І ти, друже-брате, – в М. і Б., і в Жемчужникова: і надія, брате, – одміна починається з «Кобзаря» Кожанчикова.
Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 215 – 218.