63. Згадайте, братія моя
Василь Доманицький
(Моїм соузникам).
Вперше видруковано в «Основі» 1862, 3. Написано безперечно на засланні («Бодай те літо не верталось, – в автографі М.) Вірш цей вписано в М. і аж двічі там поправлено: раз чорнилом, потім ще й олівцем! В лівому ріжку стоїть NN. Опісля в Н.-Новгороді Шевченко цей вірш поставив на початку тих 12, що написав в петербурзькій цитаделі перед 30/V 1847. В автографі М. вірш цей має вгорі нумерацію 2 (під № 1 стоїть «Княжна»).
Крім автографів М. і Б., є ще варіант в копії Жемчужникова (ЗНТШ, т. 39).
Одміни:
241, 14 зн.: бодай те лихо не верталось, – в автографі М.: літо. Це показує, що писано після того «літа» (року 1847), – вже на засланні.
– 13: гарнесенько, – в М. (закреслено): смирнесенько.
– 11: і певне думали, – в М.: і може…
– 10 – 9, – в М. ці рядки перестановлено.
– 8: на сій зубоженій землі, – в М. зразу було таке:
І поговорим з любовью
О муках грішної землі, –
потім «поговорим» було поправлено на «помолимось», але згодом все це закреслено, і стало так як в автографі Б.
– 7 – 6: ніколи!.. З Дніпра у-купі не пьемо, – в М. зразу було (.) після «ніколе», а згодом поправлено на (,); а в Б. зовсім ніякого знака немає. Очевидно, що це має бути одне речення, а не два окремих. Після «не пьемо» в М. стоїть (.), в Б. – знак (!), а в виданні Романчука тілько (,).
– 4 зн.: В степи, в ліси свою недолю, – в копії Жемчужникова: свою тяжку, гірку недолю, – так стояло і в М., але поправлено «гірку» на «свою».
– 3: повіруєм ще трохи в волю, – так було зразу а М., але поправлено: трохи волі; в Б. знову: в волю.
– 2: почнемо, – в М.: зачнемо.
– 1 – в М. – тут новий розмір.
242, 6 – після цього в М. два рядки крапок, а потім «І мене в неволі». В автографі Б., замість крапок стоїть:
І його забудьте други
І не проклинайте
(так воно і стоїть в Кожанчикова та в Празькому Кобзарі), а д. Романчук узяв варіант Львівського Кобзаря 1867, де, не знати звідки: і ворогів… [в Основі -«ворогів» – взято в ()].
Хто цей «він»? Можна здогадуватися, що донощик Петров, який виказав на Шевченка та його товаришів.
До речі, в Кожанчикова вірш цей не має заголовка «Моїм соузникам».
Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 198 – 199.