[Передмова]

Василь Доманицький

Уже літ з двадцять чути в літературі нашій голоси про те, що пора уже взятися до критичного видання поезій Шевченка, що треба переглянути та перевірити усі видання «Кобзаря» та рукописи (оригінали – автографи та усякі копії з них), переглянути усе, що тільки де писалося про Шевченка та з приводу його творів, і скомбінувавши увесь той матеріал, реставрувати поетичний скарб найбільшого поета не тільки українського, але й в цілій Слов’янщині… Та про те pia desideria ці й досі зостаються не тільки не здійснені, але не помітно навіть, щоб десь відповідні заходи до того робилися. А тим часом уже й півстоліття з дня смерті поета не за горами. Промине ще одних лишень 5 літ, і поетичний скарб поета нашого стане вільним добром кожного громадянина: кожен матиме право друкувати чи цілого «Кобзаря», чи частину його яку-небудь, по своїй охоті, не питаючись дозволу нічийого і друкуватиме на підставі тих некритичних, неперевірених, значно неповних, а часом і поплутаних редакцій текстів, які стрічаємо ми зараз по всяких російських та заграничних виданнях, – на підставі того цілком вільного, дуже непевного, дуже неправдивого хронологічного розпорядку поезій, який мають усі видання «Кобзаря», почавши з р. 1867 (видання Кожанчикова в Петербурзі) і кінчаючи виданням р. 1902 (видання «Просвіти» у Львові зредаговане д. Ю. Романчуком). Усякі хиби, усякі неправдивості, хоча б наприклад не Шевченкові вірші, яких за 40 літ перебувало в «Кобзарях» до десятка, і навіть в останньому виданні Ю. Романчука є їх ще двоє, – усе те назавжди стане невиправленим, освяченим традицією, і боротися з цим сумним явищем не буде змоги… От тим-то безперечно потрібно за цей короткий час, що лишився до року 1911, потурбуватися українському громадянству про найповніше, найправдивіше, критичне видання поезій Шевченка – попереду всього популярне, а потім і критично-наукове. А для цього мусить бути зроблено те, про що говорить д. В. Науменко:

«1) Текст має бути критично перевірений та обслідуваний по багатьох варіантах рукописів та по друкованих виданнях. 2) До кожного твору мусить бути долучено усі потрібні довідки бібліографічні, біографічні та історично-літературні, а також коментарі. Тільки тоді, як доконано буде усього цього, можна сподіватися справді наукового розроблення та оцінювання діяльності і – головне – знаття поета; тільки тоді, коли буде оттак основно освітлено окремі твори письменника, можна буде скласти і повну біографію його» [Киевская старина, 1892, II. Докум. стр. 314: «К вопросу о научном издании «Кобзаря» Т. Г. Шевченка».]

Теж саме читаємо і у д. В. Мировця, в його статті, спеціально присвяченій справі потреби критичного видання «Кобзаря».

«Приступаючи до наукового видання творів Шевченка, ми перш за все мусимо подбати про те, щоб дати повний і не попсований текст Кобзаря… Отже перш за все треба вдатись до всього українського громадянства, щоб усі, в кого «які-небудь рукописи Шевченкових творів», обізвалися й дали свої рукописи на перегляд тямущим людям… Маючи на увазі видати критично провірений текст Шевченкових творів, – доведеться переглянути та порівняти їхні тексти попередніх видань «Кобзаря», особливо перших, які робились під доглядом самого автора або його близьких приятелів і звірялись по рукописах…

Другою метою наукового видання творів якого-небудь письменника є – дати змогу читачеві, як слід, зрозуміти не тільки самі твори письменника, але й їх значення. За для цього, видимо, треба дати цілий ряд історико-літературних коментарів, у яких критично розглядались би окремі твори і говорилось би взагалі про значення діяльності письменника, про вплив його на дальшу літературу, про зв’язок його літературної діяльності з попередньою літературою і т. пише. Але перше ніж робити такі наукові примітки, треба дати кожному творові відповідне йому місце, – треба подбати про гарний, систематичний розпорядок окремих творів у виданні (хронологічний)» [Нова Громада 1906, № 2. Чому нам так сумно згадувати про Шевченка].

Таким чином, головне, з чого мусить початися робота над критичним виданням поезій Шевченка – це те, щоб було зібрано і до купи зведено увесь матеріал щодо тексту. А у нас, мусимо це з жалем признати, і на цім полі не гурт було праці, – і тільки останніх кілька літ почали з’являтися частіше статті та замітки, де подаються або нові матеріали (новознайдені поезії та варіанти), або критичні уваги з приводу нового і старого матеріалу, – згадаймо хоча б праці:

О. Кониського. Варіанти на декотрі Шевченкові твори та «Недруковані поезії Шевченка» (в ЗНТШ, т. т. 33 та 39),

Ю. Романчука. Деякі причинки до поправнішого видання поезії Т. Шевченка (Ibid. т. 34),

Мик. Кр-ського. Замітки до поправнішого видання поезій Шевченка та «Уваги» до тих заміток Ю. Романчука (ibid. т. 55),

Єфремов. Дещо з приводу нового видання «Кобзаря» (Літературно-науковий Вісник, 1899, № 8),

мої дрібні уваги в «Киевской старине» (1904, кн. 3, рецензія на ЗНТШ).

Нарешті цей рік, разом з скасуванням ганебного указу р. 1876 та з початком нового життя для українського слова, приніс нам несподівано ще один гостинець: в Петербурзі, в архіві Департамента поліції, в так званому III отделении, де ще з р. 1847 знаходиться «дело» про Шевченка, знайдено кінець «Єретика (Івана Гуса) та три нових поеми: «Сова» і «Дівочії ночі» та «Черниця Мар’яна» (уривок з поеми) (писані p. 1844) [Кінець «Єретика» надруковано в VI кн. журналу «Былое», а нові поеми досі ще не подано друком… Вони увійдуть в повне видання поезій Шевченка, що друкується зараз у Петербурзі] в великому рукописові, що має заголовок «Три літа».

Але увесь цей свіжіший матеріал і давніший (чимало його знайти можна хоча б у «Киевской старине» та ЗНТШ) – і досі ніхто не зібрав докупи, не оголосив його в цілості для ужитку наукових сил українських, – і новим видавцям «Кобзаря» або дослідникам тексту доводиться кожен раз починати спочатку ту саму роботу. Правда, д. Романчук зробив уже початок в цьому напрямі і, виготувавши своє видання (р. 1902), видрукував деякі свої уваги, часом досить цінні, але разом з тим велика хиба з його боку була в тому, що він в статті своїй не показав, через що він бере скрізь той, а не інший варіант якої-небудь поезії, і свої суб’єктивні враження чи симпатії не подав на увагу критики [В статті своїй д. Романчук лишень висловлює надію, що згодом він це має зробити, а в листі до мене з 24 липня 1906 згадує, що матеріали для критичного видання «Кобзаря» збирає вже 4 роки і хотів помістити їх в ЗНТШ з своїми увагами: «і з них міг би вийти досить значно – також в порівнянні до мого видання з 1902 р. – поправлений текст».]. До такої роботи, як нас повідомляють, узялося тепер Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, приступаючи до нового повного критичного видання усіх творів Шевченка (прозових, драматичних, щоденника, рецензії на гру Піунової та інше), і роботу почато з порівняння усіх текстів, які мають критичну вартість, тобто або видані були за життя Шевченка, або на підставі автографів його.

Одночасно з критичним виданням творів Шевченка у Львові, – цього року має вийти повне видання «Кобзаря» і в Петербурзі, на яке, в тому об’ємі, що в виданні д. Романчука, єсть дозвіл цензури (з кінця минулого року). Бажаючи, щоб видання це було як найкраще, мало якомога найпевніший, найправдивіший текст і уложеніє було як слід хронологічно, видавці «Кобзаря» допомогли мені здійснити моє давнє бажання – узятися до перегляду тексту «Кобзаря» спеціально по автографах, для чого я обслідував увесь Шевченківський матеріал в музею імені В. Тарновського в Чернігові, а крім того, користувався матеріалами (автографами та копіями) приватних людей, а найголовніше – дорогоцінним скарбом, що мається у редактора «Киевской старины» В. П. Науменка: – власними рукописами Т. Г. Шевченка, тими автентичними книжечками, які Шевченко нищечком «мережав» та «начиняв віршами» на засланні в р.р. 1847 – 1850, та ще одною його ж таки, Шевченка, книжкою – альбомом, куди поет попереписував більшу частину своєї невільницької поезії і вписував усі свої поетичні твори з р. 1857 аж до р. 1861.

Ці матеріали, що стають основою принаймні для трьох четвертин «Кобзаря», мають незвичайно велику вагу і ціну, і вони допомагають нам, як буде видно далі, встановити і правдиву хронологію, і правдивий текст для всіх поезій Шевченка, почавши з р. 1847 (для де яких навіть з р. 1846)… До речі буде сказати, що цими автографами користувалися свого часу і видавці Празького двотомового «Кобзаря» (р. 1876), але, як буде видно далі, вони, крім того що не скрізь уважно переписали їх для друку, дещо опустивши або недоглядівши, але ще й стали жертвою одної, незалежної од них, помилки, через яку мало не півсотні поезій неправдиво датували, помиляючись часом на 2 роки, а часом і багато більше, – так що поезії стоять з датою, наприклад, року 1860, тоді як в дійсності вони мають бути року 1848, або що…

Або ще краще: половина вірша датована р. 1850 («Буває, в неволі іноді згадаю»), а кінець її, як тепер виясняється («Не знаю, як тепер ляхи живуть») – роком 1848. Ці ж рукописи, маючи в собі безперечно все, що було написане на засланні, і мало не все (за дуже незначними винятками, – двома, наскільки мені відомо) з того, що написано в р.р. 1857 – 1861, дають нам право одкинути, як не Шевченкові вірші – Ой у саду, у саду гуляли кокошки» та «Не журюсь я, а не спиться часто до півночі», – які затрималися ще навіть в останньому виданні «Кобзаря» – Ю. Романчука; про інші ж, як от «До сестри», «В Альбом», «Полуботко», «І драгуни і піхота» – їх також колись вважали за Шевченкові та подавали в «Кобзарях» – вже її не згадую.

Крім цих дуже цінних Шевченкових автографів, д. В. П. Науменко ласкаво дозволив мені покористуватися для моєї праці деяким матеріалом для критичного видання «Кобзаря», що, при його близькій участі, зібрано було громадкою київських українських діячів, ще при кінці 1880-тих років, а також і деякими копіями з автографів, які знайдено було в паперах М.Максимовича та здобуто з приватних рук. Про ці та інші рукописні джерела буде мова далі, в своїм місці. Перегляд усього цього численного рукописного матеріалу дав врешті те, що лишилася неперевіреною, – бо немає або не довелося мені використати, автографів, – зовсім невелика частина «Кобзаря», а власне ось які поезії:

1) Причинна,

2) Вітре буйний,

3) На вічну пам’ять Котляревському,

4) Тече вода в синє море,

5) Утоплена,

6) Н. Маркевичу,

7) Тяжко, важко,

8) Великий льох,

9) Вітер в гаї нагинає,

10) Щепкіну (Пустка.)

11) Юродивий,

12) Черниця Мар’яна,

13) Чого мені тяжко,

14) За думою дума (як з’ясувалося, вірш цей написано до Н. В. Гоголя),

15) Не завидуй багатому,

16) Минають дні і

17) Чи не покинуть нам, небого;

але ще й тут – для №№ 10 12 – 16 знайдено тепер в Петербурзі автографи разом з кінцем «Єретика» та двома новими згаданими вже поемами, і є надія, що незабаром можна буде скористатися і ними. Застерігаю лишень, що мало не нарівні з автографами я ставлю також «Чигиринський Кобзарь» (р. 1844) – з «Гайдамаками» та «Гамалією» (видання р. 1844), які Шевченко оправив був заразом в одній книзі, значно виправив (р. 1858) для нового видання і дав цій книжечці заголовок: Поезія Т. Шевченка, том 1. [Книжка ця зберігається в Музеї імені В. В. Тарновського в Чернігові.]

Не знати, з якої причини, з цих поправок, – дуже цінних, як побачимо, – взято було на увагу при виданні «Кобзаря» 1860 р. далеко не все, – велика більшість їх так і лишилася незнаною в літературі і досі. Книжечка ця цінна ще й тим, що вона побувала в цензурі, і цензор Беклемишев походив в ній своїм синім олівцем, про що також буде на своєму місці мова.

Отже увесь той чималий матеріал, що назбирався у мене під час перегляду рукописів та давніших видань «Кобзаря» та який використав я для нового повного видання поезій Шевченкових, що друкується тепер у Петербурзі, я й подаю у оцій статті для того, щоб ясно було знати мотиви кожної зробленої мною в новому виданні одміни, для того, щоб кожен бачив, де правда на моєму боці, або де я помилився.

Приступаючи зараз до перегляду тексту усього «Кобзаря» в тому хронологічному порядку, який вияснився для мене за найсправедливіший [Про подібніші мотиви хронологічного розкладу поезій в «Кобзарі» маю надію незабаром говорити в спеціальній статті.], вважаю за кінцевий і приємний обов’язок скласти щиру подяку д.д. О. І. Лотоцькому, В. П. Науменкові та П. Я. Стебницькому за ту велику поміч, якої вони уділяли мені своїми вказівками та матеріалами для моєї праці, – д. В. П. Науменкові подяку тим більшу, що без його щирої мені допомоги всім, що стосувалося до «Кобзаря», не було б і цієї моєї праці.

Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 1 – 6.