62. Княжна
Василь Доманицький
Княжна стоїть в автографі М. під № 1 поезій (не лічучи «Думи мої, думи мої»). Як свідчить брульон-автограф в Чернігівському музеї – написана ця поема уже на засланні:
Поговорим над Уралом
В неволі з тобою
– стоїть там в ньому.
З того брульону Шевченка переписав поезію чистенько в автографі М., а р. 1858 звідси – в Б. Крім трьох автографів маємо ще й варіанти – копія Жемчужникова (ЗНТШ, т. 33), але цей варіант, як я вже згадував, не що інше як копія з автографа М. з незначними поправками.
Одмінності.
Стр. 490, 2 – 1 зн.: В неволі з тобою, поговорим тихесенько.
в Чернігівському автографі (означатиму просто Ч.) було зразу: над Уралом, а поправлено: «на чужині тихенько з тобою; в М.: на чужині тихенько, а в Б. – як в виданні Романчука (Вся поема надрукована в «Кобзарі» Кожанчикова, а звідти і по інших виданнях, по автографу Б.)
491, 2: сонечко сідає, – Ч.: сіло.
– 4: воду позичає, – Ч.: води позичала; М. води позичає.
– 12: нехрещені, – у Шевченка: нехрищені (М. і Б.)
– 15: Сич в лісі та на стрісі, – Ч.: то, в М.: то.
– 18 зн.: при долині, – Ч.: серед поля.
– 17 зн.: розцвітає, – Ч. і М.: процвітав.
– 16: А про людей – та нехай їм, – в Ч.: а про людей не росказуй, в М.: а про люде – не росказуй.
– 15 – 9 – в Ч. і в М. зовсім інакший варіант. Подаю їх поруч.
Ч. | М. |
Може й я згадаю | Я роскажу тобі де-що |
Та роскажу тобі де-що | Поки спати ляжу. |
Поки спати ляжеш. |
В Б. цей уступ значно довший. Зауважу лишень, що рядок 12 зн.: ти не знаєш, що діється – в автографі Б. зразу було: Бог не знає, що діється, – а тоді поправлено: і хто знає. Поправку «ти не знаєш», – зробили видавці Кожанчикова а за Кожанчиковим такий варіант прийняв і Празький Кобзарь, та так воно і лишилося скрізь.
Такі поправки видавці російських видань «Кобзаря» роблять не раз…
491, 8: й тихесенько, – Ч.: ранесенько.
– 2 – 4 – тут скрізь дуже плутана інтерпункція. В виданні Романчука:
Неначе писанка село.
Зеленим гаєм поросло,
Цвітуть сади.
в М. так:
Ниначе писанка село,
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади
В Б.: після «село – (.) Очевидно, думка автора була така: село на нашій Україні – неначе писанка село.
492, 7: сам Бог, – в Ч.: І Бог.
В Чернігівському автографі був ще й інший початок «Княжни», який одначе Шевченко закреслив. Ось він:
«Село!.. і серце замірає.
Неначе в раї, в темнім гаї
Сади вишневі зацвіли.
А що там робиться в селі,
У тім веселім тихім гаї?
Там воля, рай… Та й що казать!
Лани, і люде, і корови,
І предковічнії діброви
І все моє – все можна брать
І можна жидові продать
З душою й тілом, – правда воля:
А ми ще й Бога гнівимо.
[Див. «Нова громада», 1906, кн. 8, стр. 110 – 112.]
492, 9: здалека, – в М. зразу було: на горі.
– 10 після «поросли» в М. (,), а не (!)
– 12: де й шукати, – в Ч. і М.: де шукати.
А далі в Чернігівському автографі є вставка, якої немає ні в М., ні в Б.:
Бо люде! Дивні чудеса
Твориш ти. Господи, над людьми
І над собою. Падло пса
На смітник викинь – не огудять,
Неначе мухи опадуть,
Сами себе перегризуть
Та ще й хвалить і славить будуть.
492, 13: В тому Господньому селі, – в М.: У самому тому селі (одразу було: у тому самому), а в Ч. цього рядка зовсім немає.
– 15:
Не знаю, де вони взялись,
Приблуда князь, була й княгиня,
– в Ч.: Був собі князь, була й княгиня (а «не знаю, де» – немає); в копії Жемчужникова: не звістно, де вони…
– 15 зн.: сами, – в Ч.: в селі.
– 13: чималий у яру ставок, – в Ч.: В яру ставок.
– 12 – 11, – вправо посунути.
– 9: I долом, – в Ч.: А яром, в М. і Жемчужникова: І яром.
– 8: по-над водою простяглось, – в Ч. «простяглось» немає.
– 2: та сам несмілим наливає, – в Ч.: несмілим доливає; в М. і Б.: несмілих наливає: поправку зроблено в Кожанчикова, але на якій підставі?
– 1: та ще й покрикує: «віват»! – в Ч.: приговорює: «віва»!, в М.: прикрикує: віват!
493, 8: знай собі – в Ч.: шепчуть і.
– 10: нашъ славный князь! Виватъ! виватъ! – в Ч. і М.: философ князь або Сократ!
– 11: А патріот, – в Ч. і М.:І наш Сократ!
– 13 – 14:
а Бог не знає,
А може знає, та мовчить,
в М.: може й знає. В Кобзарі Кожанчикова – опущено ці 2 рядки.
– 16: в-заперті сидить, – в Ч.: на замку.
– 17: Ті і в сіни, – в Ч. і М. : Сократ і в сіни.
– 18: Убогих брат. А що ж робить? – в Ч.: Це не Ксантипа! Що ж робить? В М. і Жемчужникова: Свою Ксантипу. Що ж робить?
– 15 зн.: І батько, – в Ч.: А. батько
– 12: от і пишайсь тепер, княгиня! – в Ч.: от і мундір тобі, княгине. В М. було теж «мундір», але поправлено на «титул». В Б., замість тепер, було зразу «собі». Після слова «княгині» в М. рядок крапок.
– 7 зн.: як люде, – в Ч.: І люде.
– 494, 5: красо моя молодая! – в Ч.: красо, красо молодая! Так було і в М., але друге «красо» поправлено на «моя».
– 7 – 8:
Жить би, жить та славить Бога
і добро творити,
– в Ч.:
Не на те намалювали.
Щоб жити, любити.
– За Божою, – Ч.: та чистою.
– 11: А молодиї – в Ч. і М.: Щоб. молодиї. Так було ще і і Б., але поправлено на «А».
– 13: щоб марніли в самотині – в Ч.: виплакала: знак Бо того, – в М.: Помарніли…
– 15: даєш волю, – в Ч. і М.: розум.
– 16: І розум на світі. – в Ч.: даєш волю в світі, – в М.: І волю на світі.
– 17: Красу даєш. – Ч. і М.: красу свою.
– 14 зн.: надивитись, намолитись, – в Ч.: ться…, ться…
– 13 зн.: І заснуть на віки, – в М. тільки і, а далі (. . . .)
– 10: Оттак і їй, одній, єдиній, – в Ч.: Не весело і їй.
– 7: 1 марно згинуть в самотині, – в Ч. немає, в М. це вписано (вставка).
– 6: Аж страшно. А вона, – в Ч. і М.: княгиня плакала.
– 5: І жить у Господа просилась, – в Ч.: і жизні в Господа просила.
– т 3: вона вже матірю – в Ч.: Княгиня матірью.
– 2: Уже пишалась, – в Ч.: І вже гордилась; так було і в М.: але поправлено на: пишалась.
495, 2: узріть його, – в Ч.: побачить і…
– 1 – в М. після першого рядка зразу було поставлено дальші рядки 5 та 6.
– 4: І перший крик його почути, – в Ч.: І матерью себе назвать; так було зразу і в М.
– 5 – 6, в Ч. немає.
495, 8 – 9 – в Ч. зовсім інакший варіант:
Тяжке горе невсипуще
І щастя не миле.
– 11: не тією стала, – в М. «не тією» поправлено на: веселою.
– 12: ніби на світ, – в Ч.: ніби знову.
– 16 зн.: й колихала, – й в М. немає.
– 14 – 5 – в Ч. немає.
– 11: не вміють княгині; в М. зразу було: «не вміє княгиня»: от через це то далі і стоїть: «А потім оха (в Singular.)…
– 8 зн.: за що ж воно тебе згадає, – в М. зразу було: за що ж вони її й згадають, поправив на: вони тебе згадають.
– 7: привела, – у Шевченка: правила.
– 6, – в М. новий розмір.
– 5: доглядала, – в М.: годувала.
496, 1: і говорить уже стала, – в М. і в Б.: стало; так і в Ч. Поправку зроблено в Кожанчикова, без жодних підстав.
– 4: тато, – у Ч. і М.: «тату».
– 13-14:
І пилиночки на неї
Впасти не давала,
– в Ч.:
І мов горлиця над нею
Цілу ніч вітала, –
так і в М. зразу було, але «цілу ніч» поправлено на «літала».
– 15 – 16, – в Ч. і М. немає.
– 18 зн.: княжною, – в Ч.: дочкою.
– 17: ій єднала, – в Ч. і М.: вже єднала.
– 14: уже розплітала, – в Ч.: на вік; так і в М. зразу, але поправив на: уже.
– 13: І, лишенько, свого князя, – в Ч.: І… і князя? сердешная.
– 12: пяного, – в Ч. і М.: в мундірі.
– 11: У мундірі, – в Ч. і М.: нагадала.
– 10: заплакані – в Ч. і М.: веселій.
– 9: А дитині ніби. – в Ч.: а дочці неначе.
– 7: не розплітай, – в Ч. і М.: не росчісуй.
– 5 зн.: що день божищ – в Ч. і М.: І день за днем.
– 3; своїй, – Ч. і М. моїй. В М. після «щасливій» стоїть (.), – і далі нове речення, а в Б. (.) після «дочка уродлива».
– 1 зн.: мов, – в Ч.: як.
497, 1: світові, – Ч. і М.: матері.
– 8: чому добре умірае, – в Ч.: добрі умірають.
– 9: злеє оживає, – в Ч.: А злії гуляють. В М. зразу було: а зле, але поправив на «злеє».
– 12: за бабами знахарками, – в Ч.: за консіліум (?) пяний. В М.: за консіліумом (підкреслено).
– 13: на селах, – в М.: по селах. В Кожанчикова: на селах, – очевидна помилка.
– 17: в труну положили, – в Ч.: в землю опустили: в М. було: в землю положили, але поправив на: в яму опустили
– 15 зн,: на селі, – в Ч. і М.: бідної.
– 13: А сирота, – в Ч.: І сирота.
498, 5: а добрі люде, – в Ч.: і добрі люде.
– 6 – 7: Що буде? Побачим, – в Ч.: що буде, – побачимо. В М. і Б. після «буде» нема зовсім знака.
– 12: ой стогне він, – так в М. (узяв цей варіант і Празький «Кобзарь»), а в В.: І стогне він.
– 13: кара Господева, – в Ч.: мов кара Господня. в Ч.: на «Господева» наголос: Господева.
– 14: голодній люде, – в Ч.: од голоду люде.
– 16 зн.: і иншому краю, – в М.: і іному краю, в Б.: краї.
– 14: А Господь купле. Бо се було б диво, – в Ч.: А Бог? Незнае, – бо то…; в М.: А Бог? Ні не знає, бо то було б диво. Зауважу, що Шевченко слово Бог пише завжди з маленької букви. В Кожанчикова «А Бог куняє» – опущено. В автографі Б.: А Бог… Звідкіля д. Романчук узяв: А Господь – не відаю..
– 13: щоб чути і бачить, – в Ч.: щоб чуть все те; в М.: щоб чуть те і бачить.
– після рядка 12 в Ч. і М. єсть ще три рядки:
«Віруйте і гиньте»! пророки гласять.
Як же його вірить? Заплющивши очі?
Ох рад би я вірить, та серце не хоче.
В автографі Б. немає цього.
– 7 зн.: а він, – в Ч.: а князь.
– 5: нема жидка, – в Ч. і М.: жидів нема.
499, 2: Вилитая мати, – в Ч. і М.: висока як мати.
– 5 – 8:
Або може вже такою
Воно й уродилось,
Або може молодеє
Чи не полюбило
Кого-небудь?
– в Ч. і М., інакше:
Може вона молодая (в М.: чорнобрива)
Такою вродилась?
А може вже у Київі (М.: або вже на безголовья)
Кого полюбила (?) (М.: Чи не полюбила).
Але одразу в М. було зовсім так, як в Ч. – 9 – 16, – замість цих рядків в Ч. та М.:
Ні, виросла веселою
Та бачила села,
Лютий голод на Вкраїні,
Тим і невесела.
– 17 зн.: мов сизая голубонька, – в Ч.: може й батька не бачила. В М.: з пьяним батьком (зразу: князем) не бачилась; в М. з пьяним батьком.
– 15 зн.: у всіх була, всіх бачила, – в Ч. і М.: мов пташечка, у всіх була.
– 13: там словами привітала, – в Ч.: там словами порадила.
– 11: що день божий обходила, – в Ч.: І всякий день обходила.
– 10: село, помагала – в Ч.: І всім помагала.
– 9: усякому, а сироти, – в Ч.: І сироти приходили-;
– 7: приходили, і матери, – в Ч.: мов до матері своєї.
– 6: своєю святою, – в Ч.: І звали святою.
– 5: її звали, і все село, – в Ч.: Все село святою звало.
– 4: за неї молилось, – в Ч. і М.: Все село молилось.
– 3: в село, – в Ч., М. і Б.: в селі, – «в село» з’явилося в Кожанчиковському «Кобзарі».
– 1 зн.: радіє князь, – в Ч. і М.: князь радіє.
500, 2: і молотить, – в Ч.: і молоти.
– 4 – 7, – в Ч. і М. немає.
– 8: на могорич закликав, – в Ч. і М.: І на могорич скликає.
– 9: та п’є та гуляє, – в Ч.: І пье та гуляє; в М.: І пьє, і гуляє.
– 13: співи, – в Ч. і М.: пісні.
– 15: реве хазяїн, – в Ч. і М.: хазяйський голос.
– 16: аж поки наша доня спить, – в Ч.: поки моя доня спить, а в М.: поки наша доля спить.
– 18: а доня в заперті, – в Ч. і М.: княжна одна собі.
– 15 зн.: сумному, – в Ч. і М.: такому.
– 10: дуби з діброви, мов дива, – в Ч. і М.: З діброви чорнии дива.
– 9: у поле тихо одхожають, – В Ч. і М.: Ниначе в поле отхожають.
– 8: І пугач пуга, і сова, – в Ч. і М.: І утіка в село сова.
– 7 – 6, – в Ч. і М. немає.
501, –1: головою, – в Ч.: головкою.
– 3: невеселе, – в Ч.: княжна моя.
– 4: на зорі, – в Ч. і М.: на місяць.
– 5: Княжна моя, – в Ч. і М.: дивилася.
– 8, – після прошептало і в М. і в Б. – знак (?).
– 9: та байдужо, – в Ч. і М.: я не знаю.
– 10: трошки, – в Ч. і М.і втерлась.
– 14: в гаю, – в М.: в саду.
– 15: пляшки і гості: де що впало, – в Ч. і М.: Харем і гості, де що впало.
– 16: там і осталось. Сам не впав, – в Ч. і М.: тілько хазяїн ще не впав.
– 17: каплю, – в Ч. і М.: чарку.
– 18: Встає, не падає, – в Ч.: Але не пада.
– 14 – 12 зн. – в Ч. і М. немає.
– 12: прокинься, – але в Б.: прокиньсь (помилка пішла з видання Кожанчикова).
– 11: прокинься, чистая! Схопись, – в Ч.: проснися, чистая, проснись! В М. Б.: прокинься, чистая, прокиньсь.
– 8 – 7 зн. – в Ч. і М. немає. Після рядка 7 («батька кардинала») в Б. єсть ще один рядок, якого ніде немає, – очевидно, видавці Кожанчикова не насмілювалися узяти: І Саваофа не злякалась.
– 3 зн.: не чуть нічого. Час минає, – в Ч. і М.: Минає час. чутно з палат.
– 2: А потім крик, а потім гвалт, – в Ч. і М.: неначе крик (в М. гвалт), а потім знову.
Рядків 1 зн. та 1 на стр. 502 – в Ч. і М. немає.
502, 2… І в той час, – в Ч.: зайнялись.
– 3: Скирти і клуня зайнялись, – в Ч. і М.: Скирти і клуня, Хоч би слово». – Д. М. Кр-ський зауважив, що має бути занялась (рифма до «той час»), але і в М. і в Б.: зайнялись.
– 4 – 5 – в Ч. і М. немає, а замість того: Пожар розжеврівсь, розігравсь.
– 6: в гаю, не ворушились – в Ч. і М.: в саду й не ворушились.
– 7: А люде збіглись та, – в Ч. і М.: А мужички собі.
– 8: до неба, – в Ч. і М.: до хмари.
– 11: свого князя, – в Ч.: мого.
Од рядка 15 і до самого низу на стр. 502 – варіант а Б., а в Ч. і М. інакші, коротші варіанти. Подаю їх поруч.
М. | Ч. |
Щоб не лізли такі гади | Де нетляться лихі люде |
В нашу Україну. | На нашій країні. |
А деж ділась оскверненна? | І княжна моя десь ділась, |
І сліду не стало! | І сліду не стало! |
В селі сироти і вдови | Довго матері своєї |
Знову заридали | Сироти шукали. |
В М. останні два рядки були зразу так, як в Ч.
503, – розділ цей в Чернігівському автографі починається словами, які в М. стоять в 17 – 20 рядках нижче, а власне:
Оттак було, оттак і буде!
В гріхах родились ми для зла.
Яка ж тут Богові хвала,
Скажіть мои розумні люде?
503, 3: князь хоріє, – в Ч. і М.: не здужа князь.
– 4: не здужає встати, – в Ч.: нікому гуляти; так було і в M., але поправив на: ні с ким погуляти!
– 5: І підвести нема кому, – в Ч. і M.: І нікому розважати.
– 9: люде трохи ч очуняли, – В Ч. і М.: Люде стогнуть на ореньді.
– 10: Господа, – в Ч. і М.: та Бога.
– 14: деж вона поділась? – В Ч. і М.: А де ж вона ділась!
– 15: пресвятому – в Ч. і М.: великому. , Після рядка 16 – в М, ті 4 рядки, що в Чернігівському автографі на початку розділу.
– 15 зн.: господнею красою, – в М. було: господней красотою, але поправлено.
– 14 зн.: Вітать над грішним, – в Ч. і М.: між грішними вітать.
– 13: І всякому добро творить, – в Ч.: і ближньому добро робить.
– 12 – 11: А сталось ось як, – в М. далі два рядки (… .) і замість: «у черницях занапастилося добро», як у Б., стоїть:
Не стало радости у бога
Для нещасливої княжни.
– 10 – 9:
Блукаючи по Україні
Прибивсь якось я в Чигирин,
– в Ч. і М.:
Шукаючи старовини
В моїй Україні убогій
Заїхав я у Чигирин.
В Б.: стоїть: і в Чигирин, – помилка пішла з видання Кожанчикова.
– 8: І в манастир отой дівочий, – в Ч.: і в давній манастирь дівочий, так було і в М., але поправив так, як в Б.
– 7 – 6 ряд. в Ч. немає; не було їх одразу і в М., але вписано згодом. А за цим в Ч. і в М; стоїть ось що (в М. воно закреслено):
Великі дні, великі ночі,
Великі люде із руїн
На світ виходять і говорять,
Говорять страшно,… Плачуть гори
І серце плаче.
Добре жить,
Коли нема чого любить
(в Ч.: коли нічого не болить).
Вставки цієї не подано ні в одному «Кобзарі» навіть в примітках.
– 503, 5 зн.:
Отам мені і росказала
Стара черниця новину,
– в Ч.:
В монастирі міс спочивали,
У холодку, коло спини
І нам черниця росказала
Страданіє сестри княжни.
В М. зразу було:
Мені черниця росказала,
В монастирі, що в їх сестра, – але закреслено.
– 3 – 1:
Що в манастир до їх зайшла,
Княжна якась із-за Дніпра
Позаторік: одпочивала,
– в Ч.:
«Була багата, – говорила:
До гробу божого ходила,
Верталась в Київ – одпочить
Зайшла в Чигрин до нас убогих,
Та. мабуть тяжкая дорога
Її спіткала… Тяжко жить,
З старцями но світу ходить.
В М. так само, але «зайшла в Чигрин» поправлено на «до нас».
504, – рядка 1 в Ч. і М. немає.
– 3: на сонці дуже запеклась, – в Ч. і М.: та тілько сонцем запеклась.
– 4: та й, – в Ч.: І. . . .
– 5 – в Ч. і М. цього рядка немає.
– 8 – 9 – теж немає, а замість того в Ч. і М.: І Богу душу оддала (в М.: Та й Богу).
– 9: І де ходила, – в М.: І де ходила!
– 10 – теж після «містах» – знак (!).
Після рядка 10-го в Ч. і М. єсть ще: І показала на могилу.
– 11: А в нас, сердешна, опочила, – в Ч. і М.: оттут сердешна, опочила (зразу було: й опочила). В Ч.: одпочила (!), а в копії Жемчужникова: сердечная спочила.
– 12, – в Ч. і М. цього рядка немає.
Таким чином ми бачимо, що Чернігівському автограф безперечно – джерело автографа М., а копія Жемчужникова – той самий автограф М., з дуже незначними пізнішими поправками.
Під автографом Б. стоїть дата: 24 февраля 1858, що й було причиною того, що «Зоре моя вечірняя» датують р. 1858 і ставлять навіть як окремий од «Княжни» вірш (О. Кониський). Але це тільки дата, коли поема була переписана, а не написана.
Початок «Княжни», під заголовком «До Зорі», видрукував Куліш в своїй «Хаті» (р. 1860).
Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 187 – 198.