62. Княжна

Василь Доманицький

Княжна

Княжна стоїть в автографі М. під № 1 поезій (не лічучи «Думи мої, думи мої»). Як свідчить брульон-автограф в Чернігівському музеї – написана ця поема уже на засланні:

Поговорим над Уралом

В неволі з тобою

– стоїть там в ньому.

З того брульону Шевченка переписав поезію чистенько в автографі М., а р. 1858 звідси – в Б. Крім трьох автографів маємо ще й варіанти – копія Жемчужникова (ЗНТШ, т. 33), але цей варіант, як я вже згадував, не що інше як копія з автографа М. з незначними поправками.

Одмінності.

Стр. 490, 2 – 1 зн.: В неволі з тобою, поговорим тихесенько.

в Чернігівському автографі (означатиму просто Ч.) було зразу: над Уралом, а поправлено: «на чужині тихенько з тобою; в М.: на чужині тихенько, а в Б. – як в виданні Романчука (Вся поема надрукована в «Кобзарі» Кожанчикова, а звідти і по інших виданнях, по автографу Б.)

491, 2: сонечко сідає, – Ч.: сіло.

– 4: воду позичає, – Ч.: води позичала; М. води позичає.

– 12: нехрещені, – у Шевченка: нехрищені (М. і Б.)

– 15: Сич в лісі та на стрісі, – Ч.: то, в М.: то.

– 18 зн.: при долині, – Ч.: серед поля.

– 17 зн.: розцвітає, – Ч. і М.: процвітав.

– 16: А про людей – та нехай їм, – в Ч.: а про людей не росказуй, в М.: а про люде – не росказуй.

– 15 – 9 – в Ч. і в М. зовсім інакший варіант. Подаю їх поруч.

В Б. цей уступ значно довший. Зауважу лишень, що рядок 12 зн.: ти не знаєш, що діється – в автографі Б. зразу було: Бог не знає, що діється, – а тоді поправлено: і хто знає. Поправку «ти не знаєш», – зробили видавці Кожанчикова а за Кожанчиковим такий варіант прийняв і Празький Кобзарь, та так воно і лишилося скрізь.

Такі поправки видавці російських видань «Кобзаря» роблять не раз…

491, 8: й тихесенько, – Ч.: ранесенько.

– 2 – 4 – тут скрізь дуже плутана інтерпункція. В виданні Романчука:

Неначе писанка село.

Зеленим гаєм поросло,

Цвітуть сади.

в М. так:

Ниначе писанка село,

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади

В Б.: після «село – (.) Очевидно, думка автора була така: село на нашій Україні – неначе писанка село.

492, 7: сам Бог, – в Ч.: І Бог.

В Чернігівському автографі був ще й інший початок «Княжни», який одначе Шевченко закреслив. Ось він:

«Село!.. і серце замірає.

Неначе в раї, в темнім гаї

Сади вишневі зацвіли.

А що там робиться в селі,

У тім веселім тихім гаї?

Там воля, рай… Та й що казать!

Лани, і люде, і корови,

І предковічнії діброви

І все моє – все можна брать

І можна жидові продать

З душою й тілом, – правда воля:

А ми ще й Бога гнівимо.

[Див. «Нова громада», 1906, кн. 8, стр. 110 – 112.]

492, 9: здалека, – в М. зразу було: на горі.

– 10 після «поросли» в М. (,), а не (!)

– 12: де й шукати, – в Ч. і М.: де шукати.

А далі в Чернігівському автографі є вставка, якої немає ні в М., ні в Б.:

Бо люде! Дивні чудеса

Твориш ти. Господи, над людьми

І над собою. Падло пса

На смітник викинь – не огудять,

Неначе мухи опадуть,

Сами себе перегризуть

Та ще й хвалить і славить будуть.

492, 13: В тому Господньому селі, – в М.: У самому тому селі (одразу було: у тому самому), а в Ч. цього рядка зовсім немає.

– 15:

Не знаю, де вони взялись,

Приблуда князь, була й княгиня,

– в Ч.: Був собі князь, була й княгиня (а «не знаю, де» – немає); в копії Жемчужникова: не звістно, де вони…

– 15 зн.: сами, – в Ч.: в селі.

– 13: чималий у яру ставок, – в Ч.: В яру ставок.

– 12 – 11, – вправо посунути.

– 9: I долом, – в Ч.: А яром, в М. і Жемчужникова: І яром.

– 8: по-над водою простяглось, – в Ч. «простяглось» немає.

– 2: та сам несмілим наливає, – в Ч.: несмілим доливає; в М. і Б.: несмілих наливає: поправку зроблено в Кожанчикова, але на якій підставі?

– 1: та ще й покрикує: «віват»! – в Ч.: приговорює: «віва»!, в М.: прикрикує: віват!

493, 8: знай собі – в Ч.: шепчуть і.

– 10: нашъ славный князь! Виватъ! виватъ! – в Ч. і М.: философ князь або Сократ!

– 11: А патріот, – в Ч. і М.:І наш Сократ!

– 13 – 14:

а Бог не знає,

А може знає, та мовчить,

в М.: може й знає. В Кобзарі Кожанчикова – опущено ці 2 рядки.

– 16: в-заперті сидить, – в Ч.: на замку.

– 17: Ті і в сіни, – в Ч. і М. : Сократ і в сіни.

– 18: Убогих брат. А що ж робить? – в Ч.: Це не Ксантипа! Що ж робить? В М. і Жемчужникова: Свою Ксантипу. Що ж робить?

– 15 зн.: І батько, – в Ч.: А. батько

– 12: от і пишайсь тепер, княгиня! – в Ч.: от і мундір тобі, княгине. В М. було теж «мундір», але поправлено на «титул». В Б., замість тепер, було зразу «собі». Після слова «княгині» в М. рядок крапок.

– 7 зн.: як люде, – в Ч.: І люде.

– 494, 5: красо моя молодая! – в Ч.: красо, красо молодая! Так було і в М., але друге «красо» поправлено на «моя».

– 7 – 8:

Жить би, жить та славить Бога

і добро творити,

– в Ч.:

Не на те намалювали.

Щоб жити, любити.

– За Божою, – Ч.: та чистою.

– 11: А молодиї – в Ч. і М.: Щоб. молодиї. Так було ще і і Б., але поправлено на «А».

– 13: щоб марніли в самотині – в Ч.: виплакала: знак Бо того, – в М.: Помарніли…

– 15: даєш волю, – в Ч. і М.: розум.

– 16: І розум на світі. – в Ч.: даєш волю в світі, – в М.: І волю на світі.

– 17: Красу даєш. – Ч. і М.: красу свою.

– 14 зн.: надивитись, намолитись, – в Ч.: ться…, ться…

– 13 зн.: І заснуть на віки, – в М. тільки і, а далі (. . . .)

– 10: Оттак і їй, одній, єдиній, – в Ч.: Не весело і їй.

– 7: 1 марно згинуть в самотині, – в Ч. немає, в М. це вписано (вставка).

– 6: Аж страшно. А вона, – в Ч. і М.: княгиня плакала.

– 5: І жить у Господа просилась, – в Ч.: і жизні в Господа просила.

– т 3: вона вже матірю – в Ч.: Княгиня матірью.

– 2: Уже пишалась, – в Ч.: І вже гордилась; так було і в М.: але поправлено на: пишалась.

495, 2: узріть його, – в Ч.: побачить і…

– 1 – в М. після першого рядка зразу було поставлено дальші рядки 5 та 6.

– 4: І перший крик його почути, – в Ч.: І матерью себе назвать; так було зразу і в М.

– 5 – 6, в Ч. немає.

495, 8 – 9 – в Ч. зовсім інакший варіант:

Тяжке горе невсипуще

І щастя не миле.

– 11: не тією стала, – в М. «не тією» поправлено на: веселою.

– 12: ніби на світ, – в Ч.: ніби знову.

– 16 зн.: й колихала, – й в М. немає.

– 14 – 5 – в Ч. немає.

– 11: не вміють княгині; в М. зразу було: «не вміє княгиня»: от через це то далі і стоїть: «А потім оха (в Singular.)…

– 8 зн.: за що ж воно тебе згадає, – в М. зразу було: за що ж вони її й згадають, поправив на: вони тебе згадають.

– 7: привела, – у Шевченка: правила.

– 6, – в М. новий розмір.

– 5: доглядала, – в М.: годувала.

496, 1: і говорить уже стала, – в М. і в Б.: стало; так і в Ч. Поправку зроблено в Кожанчикова, без жодних підстав.

– 4: тато, – у Ч. і М.: «тату».

– 13-14:

І пилиночки на неї

Впасти не давала,

– в Ч.:

І мов горлиця над нею

Цілу ніч вітала, –

так і в М. зразу було, але «цілу ніч» поправлено на «літала».

– 15 – 16, – в Ч. і М. немає.

– 18 зн.: княжною, – в Ч.: дочкою.

– 17: ій єднала, – в Ч. і М.: вже єднала.

– 14: уже розплітала, – в Ч.: на вік; так і в М. зразу, але поправив на: уже.

– 13: І, лишенько, свого князя, – в Ч.: І… і князя? сердешная.

– 12: пяного, – в Ч. і М.: в мундірі.

– 11: У мундірі, – в Ч. і М.: нагадала.

– 10: заплакані – в Ч. і М.: веселій.

– 9: А дитині ніби. – в Ч.: а дочці неначе.

– 7: не розплітай, – в Ч. і М.: не росчісуй.

– 5 зн.: що день божищ – в Ч. і М.: І день за днем.

– 3; своїй, – Ч. і М. моїй. В М. після «щасливій» стоїть (.), – і далі нове речення, а в Б. (.) після «дочка уродлива».

– 1 зн.: мов, – в Ч.: як.

497, 1: світові, – Ч. і М.: матері.

– 8: чому добре умірае, – в Ч.: добрі умірають.

– 9: злеє оживає, – в Ч.: А злії гуляють. В М. зразу було: а зле, але поправив на «злеє».

– 12: за бабами знахарками, – в Ч.: за консіліум (?) пяний. В М.: за консіліумом (підкреслено).

– 13: на селах, – в М.: по селах. В Кожанчикова: на селах, – очевидна помилка.

– 17: в труну положили, – в Ч.: в землю опустили: в М. було: в землю положили, але поправив на: в яму опустили

– 15 зн,: на селі, – в Ч. і М.: бідної.

– 13: А сирота, – в Ч.: І сирота.

498, 5: а добрі люде, – в Ч.: і добрі люде.

– 6 – 7: Що буде? Побачим, – в Ч.: що буде, – побачимо. В М. і Б. після «буде» нема зовсім знака.

– 12: ой стогне він, – так в М. (узяв цей варіант і Празький «Кобзарь»), а в В.: І стогне він.

– 13: кара Господева, – в Ч.: мов кара Господня. в Ч.: на «Господева» наголос: Господева.

– 14: голодній люде, – в Ч.: од голоду люде.

– 16 зн.: і иншому краю, – в М.: і іному краю, в Б.: краї.

– 14: А Господь купле. Бо се було б диво, – в Ч.: А Бог? Незнае, – бо то…; в М.: А Бог? Ні не знає, бо то було б диво. Зауважу, що Шевченко слово Бог пише завжди з маленької букви. В Кожанчикова «А Бог куняє» – опущено. В автографі Б.: А Бог… Звідкіля д. Романчук узяв: А Господь – не відаю..

– 13: щоб чути і бачить, – в Ч.: щоб чуть все те; в М.: щоб чуть те і бачить.

– після рядка 12 в Ч. і М. єсть ще три рядки:

«Віруйте і гиньте»! пророки гласять.

Як же його вірить? Заплющивши очі?

Ох рад би я вірить, та серце не хоче.

В автографі Б. немає цього.

– 7 зн.: а він, – в Ч.: а князь.

– 5: нема жидка, – в Ч. і М.: жидів нема.

499, 2: Вилитая мати, – в Ч. і М.: висока як мати.

– 5 – 8:

Або може вже такою

Воно й уродилось,

Або може молодеє

Чи не полюбило

Кого-небудь?

– в Ч. і М., інакше:

Може вона молодая (в М.: чорнобрива)

Такою вродилась?

А може вже у Київі (М.: або вже на безголовья)

Кого полюбила (?) (М.: Чи не полюбила).

Але одразу в М. було зовсім так, як в Ч. – 9 – 16, – замість цих рядків в Ч. та М.:

Ні, виросла веселою

Та бачила села,

Лютий голод на Вкраїні,

Тим і невесела.

– 17 зн.: мов сизая голубонька, – в Ч.: може й батька не бачила. В М.: з пьяним батьком (зразу: князем) не бачилась; в М. з пьяним батьком.

– 15 зн.: у всіх була, всіх бачила, – в Ч. і М.: мов пташечка, у всіх була.

– 13: там словами привітала, – в Ч.: там словами порадила.

– 11: що день божий обходила, – в Ч.: І всякий день обходила.

– 10: село, помагала – в Ч.: І всім помагала.

– 9: усякому, а сироти, – в Ч.: І сироти приходили-;

– 7: приходили, і матери, – в Ч.: мов до матері своєї.

– 6: своєю святою, – в Ч.: І звали святою.

– 5: її звали, і все село, – в Ч.: Все село святою звало.

– 4: за неї молилось, – в Ч. і М.: Все село молилось.

– 3: в село, – в Ч., М. і Б.: в селі, – «в село» з’явилося в Кожанчиковському «Кобзарі».

– 1 зн.: радіє князь, – в Ч. і М.: князь радіє.

500, 2: і молотить, – в Ч.: і молоти.

– 4 – 7, – в Ч. і М. немає.

– 8: на могорич закликав, – в Ч. і М.: І на могорич скликає.

– 9: та п’є та гуляє, – в Ч.: І пье та гуляє; в М.: І пьє, і гуляє.

– 13: співи, – в Ч. і М.: пісні.

– 15: реве хазяїн, – в Ч. і М.: хазяйський голос.

– 16: аж поки наша доня спить, – в Ч.: поки моя доня спить, а в М.: поки наша доля спить.

– 18: а доня в заперті, – в Ч. і М.: княжна одна собі.

– 15 зн.: сумному, – в Ч. і М.: такому.

– 10: дуби з діброви, мов дива, – в Ч. і М.: З діброви чорнии дива.

– 9: у поле тихо одхожають, – В Ч. і М.: Ниначе в поле отхожають.

– 8: І пугач пуга, і сова, – в Ч. і М.: І утіка в село сова.

– 7 – 6, – в Ч. і М. немає.

501, –1: головою, – в Ч.: головкою.

– 3: невеселе, – в Ч.: княжна моя.

– 4: на зорі, – в Ч. і М.: на місяць.

– 5: Княжна моя, – в Ч. і М.: дивилася.

– 8, – після прошептало і в М. і в Б. – знак (?).

– 9: та байдужо, – в Ч. і М.: я не знаю.

– 10: трошки, – в Ч. і М.і втерлась.

– 14: в гаю, – в М.: в саду.

– 15: пляшки і гості: де що впало, – в Ч. і М.: Харем і гості, де що впало.

– 16: там і осталось. Сам не впав, – в Ч. і М.: тілько хазяїн ще не впав.

– 17: каплю, – в Ч. і М.: чарку.

– 18: Встає, не падає, – в Ч.: Але не пада.

– 14 – 12 зн. – в Ч. і М. немає.

– 12: прокинься, – але в Б.: прокиньсь (помилка пішла з видання Кожанчикова).

– 11: прокинься, чистая! Схопись, – в Ч.: проснися, чистая, проснись! В М. Б.: прокинься, чистая, прокиньсь.

– 8 – 7 зн. – в Ч. і М. немає. Після рядка 7 («батька кардинала») в Б. єсть ще один рядок, якого ніде немає, – очевидно, видавці Кожанчикова не насмілювалися узяти: І Саваофа не злякалась.

– 3 зн.: не чуть нічого. Час минає, – в Ч. і М.: Минає час. чутно з палат.

– 2: А потім крик, а потім гвалт, – в Ч. і М.: неначе крик (в М. гвалт), а потім знову.

Рядків 1 зн. та 1 на стр. 502 – в Ч. і М. немає.

502, 2… І в той час, – в Ч.: зайнялись.

– 3: Скирти і клуня зайнялись, – в Ч. і М.: Скирти і клуня, Хоч би слово». – Д. М. Кр-ський зауважив, що має бути занялась (рифма до «той час»), але і в М. і в Б.: зайнялись.

– 4 – 5 – в Ч. і М. немає, а замість того: Пожар розжеврівсь, розігравсь.

– 6: в гаю, не ворушились – в Ч. і М.: в саду й не ворушились.

– 7: А люде збіглись та, – в Ч. і М.: А мужички собі.

– 8: до неба, – в Ч. і М.: до хмари.

– 11: свого князя, – в Ч.: мого.

Од рядка 15 і до самого низу на стр. 502 – варіант а Б., а в Ч. і М. інакші, коротші варіанти. Подаю їх поруч.

В М. останні два рядки були зразу так, як в Ч.

503, – розділ цей в Чернігівському автографі починається словами, які в М. стоять в 17 – 20 рядках нижче, а власне:

Оттак було, оттак і буде!

В гріхах родились ми для зла.

Яка ж тут Богові хвала,

Скажіть мои розумні люде?

503, 3: князь хоріє, – в Ч. і М.: не здужа князь.

– 4: не здужає встати, – в Ч.: нікому гуляти; так було і в M., але поправив на: ні с ким погуляти!

– 5: І підвести нема кому, – в Ч. і M.: І нікому розважати.

– 9: люде трохи ч очуняли, – В Ч. і М.: Люде стогнуть на ореньді.

– 10: Господа, – в Ч. і М.: та Бога.

– 14: деж вона поділась? – В Ч. і М.: А де ж вона ділась!

– 15: пресвятому – в Ч. і М.: великому. , Після рядка 16 – в М, ті 4 рядки, що в Чернігівському автографі на початку розділу.

– 15 зн.: господнею красою, – в М. було: господней красотою, але поправлено.

– 14 зн.: Вітать над грішним, – в Ч. і М.: між грішними вітать.

– 13: І всякому добро творить, – в Ч.: і ближньому добро робить.

– 12 – 11: А сталось ось як, – в М. далі два рядки (… .) і замість: «у черницях занапастилося добро», як у Б., стоїть:

Не стало радости у бога

Для нещасливої княжни.

– 10 – 9:

Блукаючи по Україні

Прибивсь якось я в Чигирин,

– в Ч. і М.:

Шукаючи старовини

В моїй Україні убогій

Заїхав я у Чигирин.

В Б.: стоїть: і в Чигирин, – помилка пішла з видання Кожанчикова.

– 8: І в манастир отой дівочий, – в Ч.: і в давній манастирь дівочий, так було і в М., але поправив так, як в Б.

– 7 – 6 ряд. в Ч. немає; не було їх одразу і в М., але вписано згодом. А за цим в Ч. і в М; стоїть ось що (в М. воно закреслено):

Великі дні, великі ночі,

Великі люде із руїн

На світ виходять і говорять,

Говорять страшно,… Плачуть гори

І серце плаче.

Добре жить,

Коли нема чого любить

(в Ч.: коли нічого не болить).

Вставки цієї не подано ні в одному «Кобзарі» навіть в примітках.

– 503, 5 зн.:

Отам мені і росказала

Стара черниця новину,

– в Ч.:

В монастирі міс спочивали,

У холодку, коло спини

І нам черниця росказала

Страданіє сестри княжни.

В М. зразу було:

Мені черниця росказала,

В монастирі, що в їх сестра, – але закреслено.

– 3 – 1:

Що в манастир до їх зайшла,

Княжна якась із-за Дніпра

Позаторік: одпочивала,

– в Ч.:

«Була багата, – говорила:

До гробу божого ходила,

Верталась в Київ – одпочить

Зайшла в Чигрин до нас убогих,

Та. мабуть тяжкая дорога

Її спіткала… Тяжко жить,

З старцями но світу ходить.

В М. так само, але «зайшла в Чигрин» поправлено на «до нас».

504, – рядка 1 в Ч. і М. немає.

– 3: на сонці дуже запеклась, – в Ч. і М.: та тілько сонцем запеклась.

– 4: та й, – в Ч.: І. . . .

– 5 – в Ч. і М. цього рядка немає.

– 8 – 9 – теж немає, а замість того в Ч. і М.: І Богу душу оддала (в М.: Та й Богу).

– 9: І де ходила, – в М.: І де ходила!

– 10 – теж після «містах» – знак (!).

Після рядка 10-го в Ч. і М. єсть ще: І показала на могилу.

– 11: А в нас, сердешна, опочила, – в Ч. і М.: оттут сердешна, опочила (зразу було: й опочила). В Ч.: одпочила (!), а в копії Жемчужникова: сердечная спочила.

– 12, – в Ч. і М. цього рядка немає.

Таким чином ми бачимо, що Чернігівському автограф безперечно – джерело автографа М., а копія Жемчужникова – той самий автограф М., з дуже незначними пізнішими поправками.

Під автографом Б. стоїть дата: 24 февраля 1858, що й було причиною того, що «Зоре моя вечірняя» датують р. 1858 і ставлять навіть як окремий од «Княжни» вірш (О. Кониський). Але це тільки дата, коли поема була переписана, а не написана.

Початок «Княжни», під заголовком «До Зорі», видрукував Куліш в своїй «Хаті» (р. 1860).

Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 187 – 198.