71. Чернець
Василь Доманицький
(П. Кулішу).
В автографі М. має поезія ця нумерацію «12». В лівому ріжку стоїть: «Чернець», вгорі: «П. Кулишу». В автографі В. просто «Чернець». Крім того, маємо варіанти в копії Жемчужникова (ЗНТШ, т. 33).
Вперше видруковано в «Основі», 1861, кн. 1. Передруковано звідси в «Вечерницях», 1863, ч. 3.
Одміни:
251, 7 – і ніколи, – в копії Жемчужникова: вже ніколи.
– 13: Серцю жалю, – у обох автографах і копії Жемчужникова; жалю серцю (перестановка в «Основі»).
– 12 зн,: і єдвабом, – в М. і В.: Эдвабном, в копії Жемчужникова: шовками.
– 8 зн.: відром – цебром (так в «Основі») – в обох рукописах і в Жемчужникова: цебром відром.
252, 2: мовчки виглядає (так в «Основі»), – в М. стоїть: певне, в Б.: мовчки; але збоку червоним олівцем Шевченко згодом написав: голе.
– 7: в червоних штанях оксамитних, – в М. було зразу: в червонім ритім аксамиті.
– 16: як би таки, молодиці, – в обох автографах, та й в «Основі», зовсім правильно: як би таки молодиці (dativ), – тим часом в виданні
Ю. Романчука «молодиці» – vocativ [з обох боків по (,)].
– 15 зн. – «Дам лиха» – новий розмір.
– 15 – 14, – в обох рукописах так:
Дам лиха закаблукам,
Дам лиха закаблам, –
а далі в Б.: Останеться (а не «достанеться») й передам. В М. цього рядка немає.
– 12 зн.: А вже ж тиї – в копії Жемчужникова: А вони ж тії.
– 11: лиха, муки, – в обох автографах і М.: лиха й муки.
– 8: Достанеться й передам, – в обох автографах: останеться (це не помилка, а систематично в обох автографах).
– 7: До Межигорського Спаса, – в М. додано опісля олівцем «Аж до». І так воно і в Б. «Аж» єсть і в «Вечерницях», і та у Львівському Кобзарі 1867.
– 6: потанцював, – так в обох рукописах, а в «Основі»: протанцював: в «Вечерницях» – як в «Основі».
– 2: крикнув, – в М.: старий крикнув.
253, 2: свята брама одчинилась, – так в обох автографах, а в Жемчужникова: святу браму одчинили.
– 4: і знов брама зачинилась, – в Жемчужникова: і знов браму зачинили (так і в М.).
– 5, – в копії Жемчужникова немає; в М.: на вік зачинили.
– 6: козакові, – в М. і в Жемчужникова: для козака.
– 9: Палій-Запорожець, – в Жемчужникова: Борозенський; в М. було зразу: Борозненський, але поправлено на «Запорожець».
– 13: по келії, – в Жемчужникова: Семен Палій.
– 14: Старий Чернець, – в М.: Семен Палій, в Жемчужникова: По келії.
– 15: у Вишгород, – в Жемчужникова: Семен Палій.
– 15 зн.: Дзвонковую, – в М. примітка Шевченка: «Дзвонковая криныця прозываеця недалекъ одъ монастыря».
– 14 – 13:
Як то тяжко,
Було.
– в М.:
Як то було
Тяжко.
– 7: письмо святе (так в «Основі»), – в обох автографах: святе письмо.
– 2: І в келії, – в М.: У келії.
254, 1: А сивий, – в M.: І сивий.
– 2: зазирає, – в обох автографах так, а в «Основі»: заглядає так і в «Вечерницях».
– 3: музики, – так в «Основі», а в обох автографах: музика.
– 11: читай, читай, – в М. зразу було: і все читай, але поправлено.
– 16: свою Борзну, – так в «Основі», – в обох автографах: Борзну свою.
– 17: ти сам, – в М.: і сам.
– 13 зн.: І старець тяжко заридав, – в М.: застогнав, а в Жемчужникова: Чернець заплакав, застогнав.
– 9 зн.: для чого ж на світ родився, – в обох автографах: для чого . . . . вродився.
– після рядка 8 («Свою Україну любив») в М. – ряд крапок.
– 5 зн.: взяв патерицю, – в Жемчужникова: і чотки взяв.
– 4: перехрестився, чотки взяв, – в Жемчужникова: І патерицю, і молитись.
– 3: І за Україну молитись, – в Жемчужникова: За ту Україну молитись, в М.: молитися.
– 2 зн.: Палій чернець, – в Жемчужникова: Старий чернець; в М. зразу було: Семен Палій, але поправлено на: Чернець Палій. В автографі Б. теж: Старий Чернець (як і в Жемчужникова).
Що до дати в «Кобзарях» «Орская крѣпость, 1848» – то можна думати, що це просто дата, коли вірш цей був посланий Кулішеві, – написаний же він безперечно ще р. 1847. Та на це маємо ще один доказ. В Кухаренковому манускрипті (ЗНТШ, т. 33, Варіанти, стр. 4) разом з «Москалевою криницею» та віршом «Вечір» знайшовся і «Чернець», і дата там р. 1847 і обстоювання О. Кониського за р. 1848 – безпідставне.
Чи дійсно ж Шевченко написав Я.Кухаренкові «Чернеця» з пам’яті, – не скажу запевне, але дуже незначні одміни від тексту М. і копії Жемчужникова (це й є автограф Кухаренка) показують, що навряд чи воно так: сумнівно дуже, щоб Шевченко так добре пам’ятав цілих 10 літ «Чернеця», щоб міг подати його так близько до початкової редакції. Адже ж ми знаймо, що Шевченко деякі свої поезії згодом так позабував, що й пригадати вже не міг, чи то його вірш, чи ні, – наприклад так було з «Пусткою» (М. Щепкину). Але де в нього взявся старий оригінал в Новопетровському – цього не берусь сказати.
Що до тексту в «Основі», то як бачимо, Куліш позволяв собі дещо поправляти, найбільш переставляючи слова, а часом то й заміняючи слова іншими підхожими.
Згадаю ще, що в автографі М. (на стр. 116 і 117) є ще дальший текст «Чернеця» (в виданні Романчука в примітках, на стр. 683, –узято його з Празького «Кобзаря»), але Шевченко тоді ж таки, як написав, закреслив його, і через те власне його немає от і в автографі Я. Кухаренка (копія М.), а також і в Кожанчикова.
Подаю цей кінець по автографу:
Молися, старче, бий поклони,
Поки й малих дітей погонять
Гатить глибокі болота…
На світі все бач суєта!
Молися ж, бий собі поклони…
Моливсь чернець за Україну;
Зробив і хрест, і домовину.
Та смерть барилася, не йшла,
Поки гармата заревла
Із Глухова по Україні.
Почув Чернець, не дохрестився,
Тілько на небо подивився
Та щось промовив, застогнав
І душу Богові послав,
А сам з труною одружився.
Стогнали дзвони, завивали.
Кіяне гори укривали:
Ченця Семена Палія
Ченці, мов Гетмана, ховали.
І нині, братія моя,
Стоять твердині на Україні –
Все Паліївськії на Хвастовщині;
В ярах, болотах лежать гармати:
На що? та й нікому іх доставати.
Захрясли жидом хвастівські гори,
Хвастяне погані на ксёндзя орють:
Инколи, инколи ченця згадають,
А де похованни? в якому краю? –
Вони не знають, може й не чули!
Кіяне бачили, та й ті забули.
Отак-то сталося, батьку козачий!
Все занехаяли діти ледачі:
І свою волю, і твою славу. -
Москалі рознесли вали в Полтаві
(в Празькому Кобзарі неправильно: у Полтаві),
Розруйнували і Січ, і Спаса,
А над тобою глину товкмасять.
Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 208 – 211.