66. Не гріє сонце на чужині
Василь Доманицький
В автографі М. – за № 8. Єсть ще автограф і в Чернігівському музеї, – на листочку почтового паперу in 8°, – мабуть, комусь прислано з заслання. Поправки деякі немовби говорять за пізнішу редакцію. В Б. цей вірш не переписано.
Одміни:
78, 15: Й на нашій, – в автографі Чернігівському: І в нашій.
– 17: І я хилився, – в автографі Чернігівському: тулився.
– 13 зн.: давнії літа, – в М. зразу було «діла».
– 8 зн.: Й на Україні, – в автографі Чернігівському: І на Украйні, в автографі М.: І на Украй (не дописано кінця).
В рядках 9 – 6 знизу, через неправильно поставлену інтерпункцію в Празькому «Кобзарі», де цей вірш видруковано вперше, по всіх виданнях цілком зіпсовано вірш: Шевченко зовсім не те думав, пишучи, що ми зараз читаємо в ньому. По «Кобзарях» (так само і в виданні Ю. Романчука) стоїть таке:
Нігде не весело мені,
Та мабуть весело й не буде
Й на Україні, добрі люде!
Отже таки й на чужині
Хотілося б . . . .
Уже по одному тому, що «та мабуть весело й не буде» можна було догадатися, що це й означав кінець речення, бо сказати: «весело й не буде й на Україні» не міг би не то Шевченко, а кожна звичайна, маюча вухо, людина. І дійсно, і в автографі М. (хоч не дуже виразно), і в автографі Чернігівському музею (дуже виразно) стоїть після «весело й не буде» – крапка (.).
Але тоді знов був би дивним початок дальшого рядка «й на Україні»… І тут знов помилка: в обох автографах зовсім ясно: І на Украйні (в авт. М.: І на Украй (кінця не дописано). Далі після «добрі люде» в автографах стоїть не (!), а в одному (М.) стоїть (;), а в другому (Чернігівському) (,), і дальший рядок в обох автографах: «отже такі (а не таки, бо річ іде за людей) й на чужині», – і після цього знову в обох автографах крапка (.).
Таким чином в дійсності весь цей уступ у Шевченка такий:
«Нигде невесело мыни (подаю точний правопис)
Та мабуть весело й небуде.
И на Украйни добри люде,
Отже таки й на чужини.
Хотилося бъ… Та й то для того…
78, 3 зн.: аби хоч крихотку землі, – в обох автографах стоїть або (так і в Празькому Кобзарі), але це, певно, помилка (замість аби – по атракції з дальшим хоч), бо інакше не знати буде, чого ж поетові хотілося б. Правда, в Празькому Кобзарі перед або поставлено крапку і з або почато нове речення, але крапку цю – видавці од себе додали, і все одно справа ясніша од того не стала.
79, 2 – після «хотілося б» – ряд крапок.
Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 200 – 201.