69. О думи мої, о славо злая!

Василь Доманицький

N. N. («О думи мої! О славо злая!…»)

На стр. 108 в М. за № 11 стоїть цей вірш; в ріжку вгорі зліва – N. N. Вірш перекреслено. В Б. його не заведено, а через це й ніде в «Кобзарях» немає, – і вперше, як новинку, подав його О. Кониський (ЗНТШ, т. 39. Ненадруковані вірші Т. Шевченка, 2 – 3) з рукопису, знайденого у Л. Жемчужникова. Кониський вагався, чи Шевченків це вірш, але вважав його найскоріш за Шевченків. Що ж до того, що в копії Жемчужникова зазначено: «в подлиннике это стихотворение зачеркнуто», то Кониський поясняв це тим, що це навмисне так робилося з тими творами Шевченка, які здавалися хоч трохи «нескромными»…

Але на ділі воно не так: дійсно, в оригіналі (в автографі М.) є кілька закреслених: віршів чи початків віршів, – але є там речі закреслені тоді, як писалися (невдатний початок, як здавалося Шевченкові), і є речі, закреслені пізніше, олівцем (наприклад «І станом гнучим», «Хіба самому написать?», «Чи то недоля» та інші). Одначе які мотиви були у Шевченка, щоб їх позакреслювати, не берусь сказати. У всякім разі позакреслював Шевченко сам, і не через те, що то були «нескромні» вірші, бо тоді б він не писав, починаючи 3 книжечку:

Розважаю

Дурную голову свою,

Та кайдани собі кую

(Як що добродії дознають).

Нехай собі хоть розіпнуть,

А я без цього, не улежу…

Отже вірш (імпровізація) «О думи мої! О славо злая»! закреслено зараз же тоді, як написаний був (тим самим чорнилом), – очевидно, поетові не подобалося написане.

Подаю його з автографа, визначивши одміни по копії Жемчужникова:

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся… але не каюсь! .

Люблю як щиру, вірну дружину (в Жемчужникова: вірную).

Як безталанную свою Вкраїну!

Роби, що хочеш, з темним зо мною,

Тілько не кидай, – в пекло з тобою

(в Жемчужникова: тілько не кидай в пекло з собою…)

Пошкандибаю……

Ти привітала

Нерона лютого, Сарданапала,

Ирода, Каіна, Христа, Сократа,

О непотребная! Кесаря – ката

(в Жемчужникова: І непотрібного кесаря – ката)

І грека доброго ти полюбила

Однаковісенько… бо заплатили.

А я убогій (=ий), що принесу я?

За що сірому ти поцілуєш?

За пісню – думу?… ой гаю, гаю.

(в Жемчужникова: За пісню – думу: «Ой гаю мій, гаю»?)

Й не такі як я дармо співають.

(в Жемчужникова: І не такі, як я, дарма співали)…

І чудно й нудно, як поміркую (в Жемчужникова: І чудно і нудно),

Що часто котяться голови буі (в Жемчужникова: голови – буі)

За теє диво! Мов пси гризуться

Брати з братами, й не схаменуться (в Жемчужникова: і не схаменуться).

А (зразу було: що) теє диво – вами кохане:

У шинку покритка, а люде пьяні!… (в Жемчужникова: В шинку…)

Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 205 – 206.