Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

83. Та не дай, Господи, нікому

Василь Доманицький

«Та не дай, Господи, нікому…»

В автографі М. – за номером 5. В Б. теж є.

Одміни:

30, 4: літа коротати, – в М. наголос: літа.

– 5 : ой пійду я степом-лугом, – В М. і у Жемчужникова: лугом, лугом.

– 6: свою тугу, – В М. і у Жемчужникова: тую муку.

– 7:

«Не йди кажуть з сії хати»!

Не пускають погуляти.

– Цих двох рядків ні в одному «Кобзарі» як слід не написано, через попсовану інтерпункцію… Скрізь (і в Кожанчикова, і Празькому Кобзарі після «і цієї хати» (поставлено знак або (,), або (!) – тим часом в автографі Б. яснісінько стоїть:

Не йди кажуть з ціи хаты

Не пускають погуляти,

і це натуральніше, і більш зрозуміло. Отже мусить бути:

«Не йди, кажуть! З ції хати

Не пускають погуляти»!

В М. інакше:

Сиди в хаті:

Підеш завтра погуляти!

Цей вірш, можна здогадуватися, писано ще в Орську. А де написано далі цілу серію віршів, що відомі під одним заголовком «Царі»? Чи в Орському ще, чи вже в Кос-Аралі? Більш того, що в цьому останньому, бо «Бодай кати їх постинали» (№ 11) відділено од оповідання про Рогволода (№ 9) віршом «Добро, у кого є господа» (№ 10), а цей останній писаний десь уже аж літом р. 1848, як що не восени:

«Ми довго в морі пропадали,

Прийшли в Дарью… –

значить уже вспіли довгенько попоїздити по морю, а тим часом вирушили вони з Раїма в море лишень 25 липня…


Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 231 – 232.