152. Ми в-купочці колись росли

Василь Доманицький

«Ми вкупочці колись росли…»

В М. – за № 16. Друга половина вірша, од слів: «А що пак, брате, чи жива», – Шевченко перекреслив олівцем аж до краю. Єсть в Б. (вписано під р. ]848).

Одміни:

В Б. перед початком – рядок цяток.

67. 13 зн.: ми вкупочці колись росли, – в М.: Ми вкупі училися, росли.

– 11: а матері (наголос в автографі).

– 10: І говорили, що колись, – в М.: та може думали, колись.

– 8: зараньня – в М.: заранѣ, в Б.: зараньнѣ.

Після рядка 6 – в М. відділено дальший текст.

– 4: принесло, – в М.: занесло.

– 3: і додому, – в М.: у село.

– 2: веселее колись село, – в М.: У те село, у ту хатину.

Замість рядків 1 і 1 – 6 на стр. 68 – з М.:

Де мати в тяжкую годину

Гріхом, сердешна, понесла,

На безталаньня сповила (в М.: повила).

68, 4: мені так бачиться, – в Б. ці слова в скобках.

68, 7: І яр, і поле, і тополя, – в Б.: тополі (помилка по всіх «Кобзарях»), в М.: І яр, і гребля, і тополі.

– 9: Далеко в самотній, – в М.: В далекій каторжній.

– 10: гребелька, – в копії Жемчужникова: і гребля.

– 16 зн.: дощем позаливались, – в М.: дожщем позаливало; в Б.: дощем.

– 15: І не дощем, і не слова, – в М.: Не мудрі, думаю, слова.

Далі в М. олівцем усе перекреслено, а в Б. ця друга половина має зовсім відмінний варіант. Чи не свідчило б це за те, що усе те, що закреслено та підправлено олівцем, зроблено вже на початку р. 1858, перед тим як братися до переписування поезій в автограф Б.? В М. друга половина вірша така:

«А що пак, брате, – чи жива

Ота Оксаночка чорнява,

Шо з нами бігала гулять»?

– Еге! вдовівна кучерява?

Не знаю, як тобі й сказать!

Вона була помандрувала

За москалем, та знов вертала,

Така острижена прийшла,

В старій шинелі, помарніла,

Уже либонь і одуріла,

Та знову десь собі пішла,

Здалась, сердешна, на ігрище!

Сидить було та чепуриця,

Та оченаш собі чита,

Як той школяр, та роспліта

Ниначе коси. У черниці,

Казали, в Чигирин пішла,

Та, думаю, таке ледащо

І там не треба. Так ні за що

Занапастилася, звелась.

А що за дівчина була!

Так так шо краля! і не вбога,

Та талану Господь не дав!

68, 13 зн.: нехай сьвятими спочивають, – в Б., звідкіля цей текст узято, ясно стоїть: с святими… – помилка по всіх «Кобзарях».

69, 5: кудись, – в Б.: кудась.

Нарешті, ні в одному «Кобзареві» немає останнього рядка, який єсть в Б. Тут після слів:

А може й дав, та хтось украв, – додано:

І одурив святого Бога…

Очевидно, що видавці Кобзаря Кожанчикова не могли подати цього рядка, а видавці Празького Кобзаря цей вірш мабуть узяли не з автографа, а передрукували з Кобзаря Кожанчикова.

Дата – р. 1849, а не 1859, як стоїть чомусь у д. Романчука, тоді як у Празькому р. 1848.

Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 277 – 279.