84. Царі

Василь Доманицький

Царі

Те, що має в «Кобзарях» заголовок «Царі» – у Шевченка просто окремі вірші (в автографі М.), а в автографі Б. цільна річ із 5 розділів з заспівом «Старенька сестро Аполлона», без нумерації. Заголовка «Царі» в автографі Б. немає.

В автографі М. «Девята сестро Аполона» стоїть за номером 6 (на початку 12-го маленького зшитку, – це може бути ще зайвим доказом того, що повний зшиток розпочато уже на Аралі, – та він, до того, й лише письмо має).

Крім автографів М. і Б. є ще копія Жемчужникова, яка не дає нічого.

В автографі Б. поезія ця написана заново, і те, що в М., можна вважати за зовсім окрему поезію.

Подаю її по автографу:

Девято сестро аполона.

. . . . . . .. . . . . . . . . . . . . .

Яком, буває хоть на часъ

Вы кинули отой парнасъ

Та въ степь, таки пришкандибали

(Колы не внаймахъ де застрялы

Або не хилете [в Празькому Кобзарі неправильно «живете».]) въ шинку

З пропый-воламы чумакамы?)

Та древними тыми речами

Хоть ныч(?)ечкомъ якбы мени

Вы росказалыбъ про царя –

Або якого короля,

Зъ ихъ фонъ баронами-князями

И ихъ высокими страстями.

Бо вже остылы мужики,

Безталанни покритки,

Тай тыхъ уже нестало.

А про журбу та про печаль

Остыло… и паперу жаль.

Чи є поганше що на свити

Якъ та дрюкована нудьга?

Про марне страченые лита, [в Празькому Кобзарі неправильно «страчені».]

Та про чорнявого врага,

З очима ясными якъ небо…

Голубчики: пишить для себе

Та не дрюкуйте –

Вже смеркало,

Дывлюся шкандибає

На милыцяхъ, з торбиною

Бабуся сидая

И пьяненька ниврокуій…

– Добры-вечиръ сыну!

Добры вечиръ, кажу титко!…

Охъ мабуть я згину…

Чи далеко до Парнаса?

Я такъ утомилась…

Ледве, ледве несу ноги! –

Лита мои крила

Де вы дилысь молодиі?

Згинулы – пропалы

Як ти славніи пи(!)иты

Що оды писалы…

О тойди було завчестя…

Постривай бабусю! –

Хибай справди ты зъ Парнасу?

И справди дидусю!..

Я до тебе поспитала

Та въ шинку зострила

Веселого бакаляра…

Трохи одпочила,

Та випилы почароци…

Чого ж ты бажаешъ

Мій голубе? я до тебе…

– Сама кажу знаешъ!

Отже далеби забула..

Прыстритъ, чи бешиха?…

Пошепчемо… чи на старість

Не певного лыха

Чорнобривки забажалось!…

– Цуръ тоби злый гаде!

Стара паплюго, паскудо,

Отъ тоби й порада!

Отъ тоби й сестра зъ Парнаса

Морока та й годи!…

Идыжъ соби де взялася,

А я трохи згодомъ

Захожуся коло царивъ

Та штылем высокимъ

Розмалюю помазанныхъ

И спереду й збоку.

В варіанті Б., видрукованому і в виданні Ю. Романчука, тілько одна одміна проти автографа: на стр. 620, 13: то може б, – а в автографі б немає.

В автографі М. далі підряд за «Девята сестро», без нумерації, а як один вірш йде – «Не видно нікого в Ієрусалимі». В автографі Б. це перший (1) розділ цілого твору.

Відміни чималі.

620, 4 зн.: а гірша, лихая, – в М.: а инша.

– 3 зн.: царева война, – в М.: то гірша война!

– 2: цареві князі. – в М. і в Б.: цареви князі.

621, од рядка 2 і аж до 19-го – в М. і у Жемчужникова такий відмінний варіант:

Пішли шукать собі могили,

Покидали дітей малих (в Жемчужникова: своїх) -

І жен своїх, і молодих

Своїх підложниць… (в Жемчужникова: наложниць (!)), а ті босі,

Розхрістані, простоволосі,

Сидять в світлицях взаперті

Та тяжко плачуть в самоті,

І красоту свою велику (в Жемчужникова: і красу)

Нарошне нівечать, – аж жаль!

На стогнах сльози та печаль:

За стогнами і гвалт, і крики, –

І гине, падає народ

За той завіт і за ківот (в Жемчужникова: за той ківот),

І за царя свого Пророка.

А царь (святий), узявшись в боки,

По кровлі кедрових палат

В червленій ризі похожая

Та усміхавшись позирав

В зелений сад.

А в садочку мраморова (в Жемчужникова: мармурова)

Купальня біліла

Кріз листочки, а в купальні

Русалка сиділа;

Не русалка… Версавія

Достеменна Єва (в Жемчужникова: достоменна (!)),

Подружіє Гурієве.

Як уже можна бачити з цих двох віршів, перша редакція «Царів» була багато м’якша, не така гостра, як та, яку надав їм Шевченко вже р. 1858.

621, 12 зн.: лоно біле, – в М.: біле лоно

– 8 зн.: дрімає, сумує, – в М.: журиться в німоті.

– 6: о цар неситий! – в М.: і дума не ситий.

– 5: сам собі говорить: «Я… Ми повелим»! – в М.: нечистії думи… А ми повелим!

– 2: я все, я все, – ні в М., ні в Б. другого «я все» немає. Немає його і в Празькому «Кобзарі». Звідкіля ж це?

622, 1 – 2:

І кінву доброго сикеру.

І цар сказав, щоб на вечерю, –

Версавію…

В М. і у Жемчужникова:

Сказав, щоб подали сікеру

І щоб просили на вечерю…

Рядків 8 і 4 – в М. немає.

– 4: твою Вирсавію, – в автографі: таки Вирсавію, – помилка пішла з Празького Кобзаря.

«Нівроку» далі – з нового рядка…

– 5: до божого царя-пророка, – в М. і у Жемчужникова: Божому пророку.

– 6: прийшла. – і в М. і Б.: пріспе, – помилка пішла з Празького Кобзаря. Далі 4 рядки в М. немає (взято з Б.).

– 11: йому, сердешному, й не снилось, – в М.: Чи Гурієви снилось.

– 13: що з дому царь його украв, – в М.: Що царь по злато-серебро.

– 14: – в М. немає.

– 17 – 20:

А щоб не знав він тії шкоди.

То царь убив його, та й годі!

А потім царь перед народом

Заплакав трохи, одурив,

– в М.:

А царь, щоб Гурій і не знав.

Звелів убить його, та й годі!

А потім плакав пред народом.

Посипав пепелом главу

. . . . . . . . . . . . .

Далі 3 рядки в М. нема. Зауважу, що повинно бути не Анафина, як це скрізь, почавши з Празького Кобзаря, а Анафана (в автографі Б.); як це справедливо зауважив і М. Кр-ський.

– 6 зн.: Та ні у кого не питать – в М.: й не питать. Мушу зауважити, що рядки 9 – 5 («оттак святі…») – узято з автографа М., бо в Б. їх немає зовсім.

Після останнього рядка («Щоб не завадило, буває!) в М. рядок (. . . . . .)

2. Давид, святий пророк і царь

В автографі М. – має окрему нумерацію (7); в автографі Б. – це 2 розділ «Царів».

Одміни:

– 2: Тамар, – і в М. і в Б.: Θамарь.

– 3: Аммон, – в М.: Амнон, а в Б.: Амон.

623, 4: В одливий первенець його, – в М.: Бо то був первенець його!

– 7: багряну ризу – в М. багряні ризи.

– 11: після: «моя найкращая дитино»! – в М. ряд (. . . . .) і далі рядків 12 – 13 в М. немає.

– 15 – 18:

Аж тюпає, немов біжить.

А той, бугай собі здоровий,

У храмині своїй кедровій,

– в М.:

А син у храмині кедровій

Як той бугай лежить здоровий

і рядків 17 – 18 в М. немає.

– 19: кепкує з дурня. Аж голосить, – в М.: кепкує з батька і так просить.

– 20: Аж плаче бідний, батька просить, – в М.: А той ридає та голосить.

– 21 – в М. немає.

– 10 зн.: та щоб, – в М.: І щоб.

– 6 зн.: Тамар спекла і принесла, – в М.: Θамарь прекрасная прийшла.

– 5: опріснок братови: за руку, – в М.: І коржик з маком принесла.

– 4: бере її, веде, – в М.: бере її за руку.

– 3: у темну храмину, кладе, – в М.: і в темну храмину веде

– 2: сестру на ліжко. Ломле руки, – в М.: І на постілонъку кладе.

– 1: Ридає, плаче, і рвучись, – в М.: Притерпіла сердешна муки.

– 624, 1: Кричить до брата: «Схаменись! – в М.: Рвучись кричала: зміє! Гаде! В автографі Б. зразу було: ридає; плаче. І рвучись, але поправлено: «Сестра ридає. І рвучись», – проте видавці Празького Кобзаря узяли варіант не поправлений.

– 2: Аммоне, брате мій лукавий! – в М.: Амноне, брате мій! Я! Я!

Рядка 3-го. в М. немає.

– 5:

«де діну славу,

І гріх, і стид»?

– в М. немає.

– 7: І Бог і люде прокленуть, – в М.: Безумним люде назовуть.

– 8: не помогло таки нічого. – в М. таки немає.

– 11: Дивітесь, – в М.: от бачте

3. І поживе Давид на світі

В автографі М. – має окрему нумерацію (8), в Б. – це 3 розділ.

424, 20 зн.: не малі літа, – посунуто вправо.

– 19 зн.: одрях старий, – в М.: і одряхлѣ.

– 18: многими (наголос в обох автографах).

– 17 – 16 – в М. немає.

– 16: котюгу блудного свого, – тут безперечно краще було б сього, бо через 1 рядок знову стоїть: царя свого… Може бути, що в Б. Шевченко зробив помилку. На жаль, цих 2 рядків в М. немає, – так що не можна сконтролювати.

– 15: от отроки і доміркувались, – в М.: а отроки доміркувались.

– 12, – в М. немає.

– 10: старому, – в М.: цареви.

– 9: да гріють, – в М.: да гріють.

– 5: І розпустив слини, – в М.: І пазорі слинить.

– 4: І пазорі простягає. – в М.: ледве, ледве простягає.

– 3: і до Самонтянини, – в М.: до Сумантянини в Б.: Самантянини. Це й буде найправильніше.

– 2: собі на лихо, – в М.: вона над всіми.

– 1: і найкраща між ними, – в М.: краше добротою.

625, 2: зельний, – в Б.: сельний (так і в Празькому Кобзарі); в М. цих рядків немає; в Б. зразу було: «в траві». Зам. рядків 1 – 10 в М. такий варіант:

І та гріючи старого

Давида собою…

(тут якийсь недогляд у Шевченка: гріючи – стоїть без предиката!)

Як уже вона там гріла,

Того ми не знаєм.

А він грівся коло неї,

І… і не познаю ю!…»

Після цих рядків в автографі М. є ще чотири рядки, яких немає в Б.:

Дивуються, що кіт мурий

Не ворушив сала,

А у його, сіромахи,

Зубів не осталось! –

4. По двору тихо похожає
Старий веселий Рогволод

В автографі М. – має окрему нумерацію (9), в Б. це 4 розділ.

625, 16 зн.: у князя свято, – в М.: велике свято.

– 15: Із Литви (наголос в обох автографах).

– 14, – в М. немає, а рядок (. . . . .)

– 10: І сипала в огнище, – в М.: І щедро посипала.

– 9: круг неї, – в М.: кругом неї.

– 2: за Полоцком, – в М.: за городом.

626, 1: І отроки, й старі бояре, – в М.: Дружина, отроки, бояра.

– 4: 3 дівчатами, з народом, – в М.: весела за народом.

– 5: князь сподіваний – в М. зразу було: давно виданий.

– 6: ще не знаємий, давно жданий, – безперечно помилка, яку зроблено ще в Празькому Кобзарі: розмір вимагає, щоб було жаданий, і так воно і є, в обох автографах, – в М.: давно знаемий, давно жаданий.

11: кругом, і город запалили, – в М. кругом і запалили.

– 12: Владимір, – в М.: Владимеръ, в Б.: Владимір.

– 14: потя народ, – в М.: побі.

– 15: в волости, – в М.: в области; в Б.: В волості.

– 17 і 20 – в М. немає; в Б. перед «Блукає по світу одна» було, але закреслено:

Блукала в Київі [У Шевченка: Кіеві] одна.

Нічого з ворогом не вдіє,

Аж поки сина привела,

А потім з сином Ізяславом.

Очевидно, ці рядки аж згодом Шевченко викреслив.

– 10 зн.: отті царі, – в М. немає.

Далі в М. вищим письмом іде № 10 «Добро, у кого є господа», а вже 11 – «Бодай кати їх постинали». В автографі Б. цей останній стоїть, як 5 розділ одного цілого вірша, через це й ми візьмемо його попереду.

5. Бодай кати їх постинали

626. 8 зн.: катів людських, – в М.: та ще й святих.

– 7 зн.: з їми, – в обох автографах: з ними.

– 6: Кругом їх, – в М.: коло їх.

– 5: не знаєш, на яку, – в М. посунуто вправо.

Рядків 4 та 7 рядків на стр. 627 в М. немає.

627, 2: намистечка, – в Б.: намистечко (помилку зроблено ще в Празькому Кобзарі).

– 8: Бо де нема святої волі, – в М.: А де нема, як кажуть, волі.

Після 9 рядка в М. той, що в Б. 8-ий: Шкода й оливо тупить.

Рядка 10 в М. немає.

– 18 – 14:

Там будем жить, людей любить,

Святого Господа хвалить.

– в М. тут довший варіант:

Тілько не треба їх учить

Своїм писанієм – нікого,

Не навчиш ти: тебе самого

Великим дурнем назовуть,

А книжку граться оддадуть

Маленьким дітям, – більш нічого!

Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 232 – 239.