45. Русалка

Василь Доманицький

Русалка

Доля цього вірша однакова з «Лілеєю». Для неї навіть ті самі варіанти маємо, тільки, замість Чернігівського варіанта, є варіант у д. В. П. Науменка, списаний Є. Трегубовим в кінці 1880-х р.р. з автографа, до якого д. Трегубов долучив таку примітку: «Написано власною рукою Шевченка на сірім папері. На 1 стор. з лівого боку фарбами, а з правого – олівцем намальовані русалки. На 2 боці теж «проба» фарб і 2 русалки олівцем». Варіант цей навіть відіграє ту роль, що для «Лілеї» – Чернігівський, тобто – раніший од автографа М. і раніший копії Жемчужникова. Крім того, в «Вечерницях» (1862, № 22) видруковано «Русалку» з рукопису, – це той самий рукопис Б., але з одною чималою поправкою (див. далі).

В архіві III отделения цього року теж знайдено цю поезію, де крім варіантів проти видання Романчука, маємо ще й точну дату 9/VIII 1846 (досі як «Русалку», так і «Лілею» датували роком 1847). Текст в рукописі Департамента поліції сливе аналогічний з копією Є. Трегубова, хоч копія немов би то ще раніша за рукопис Департамента поліції

Що ж до друкованих варіантів, то в Кожанчикова, Празькому, Київському (1889), Петербурзькому 1884, – скрізь, як в автографі Б., і скрізь дата – р. 1847.

Одміни проти видання Романчука.

164, 13 зн.: в високих палатах, – в рукописі Департамента поліції, в копії Жемчужникова та автографі М.: у білих.

– 11 зн.: у Дніпрі скупати, – в рукописі Департамента поліції, М. та копії Трегубова – до Дніпра купати: в «Вечерницях»: у Дніпрі купати.

– 4 зн.: а я вийду гуляти з ним, – в рукописі Департамента поліції: я виведу гулять пана.

– 2 зн.: залоскочи, моє серце, – в Жемчужникова: залоскочи ж, а в копії Трегубова: залоскочи ж, моя доню; так і в рукописі Департамента поліції

165, 1: надо мною молодою, – в М.: сиротою, а в рукописі Департамента поліції та копії Трегубова: над грішною сиротою.

– 3: не моїми кров – сльозами, – в рукописі Департамента поліції та М.: слізми – кровю, а в копії Трегубова: слізоньками. Після «кров – сльозами» мусить бути – , як це і є в «Вечерницях».

– 5 – 6:

Дніпровою! Нехай собі

Гуляє з дочкою,

– в рукописі Департамента поліції, копії Трегубова, Жемчужникова та М. однаково:

Нехай в Дніпрі погуляє

З своєю дочкою.

– 7: пливи-ж моя, єдиная, – в рукописі Департамента поліції, в копії Трегубова, Жемчужникова та М.: русалонько!

– 9 – 10:

Привітайте русалоньку!

Та й заголосила, –

в рукописі Департамента поліції, копії Трегубова, Жемчужникова та М.:

Привітайте моє любе,

Дитя моє миле!

– 12: та й побігла. А я собі, – так і в копії Трегубова, Жемчужникова і М., тільки в копії Жемчужникова мабуть помилка: та й побігли.

– 16: уже з тиждень, – в копіях Трегубова та Жемчужникова «з» немає.

– 18 – 17 зн.:

Опивночи, та з будинку

Батька виглядаю, –

в копії Трегубова, Жемчужникова та М.:

Та на Київ позираю,

Батька виглядаю.

В рукописі Департамента поліції: та на берег.

– 16 – 15 зн.:

А може вже поєдналась

З паном у палатах, –

в рукописі Департамента поліції і в копії Трегубова:

Може вже він повінчався

У білих палатах;

близько до цього в копії Жемчужникова:

А може вже повінчалась

У білих палатах;

так і в М., тільки: повінчались; нарешті в рукописі Романчука є такий ще варіант, – пізніший, здається, за Б.:

А може вже поєдналась

З паном моя мати.

Оцей варіант і подано в «Вечерницях».

– 11 – 13 зн.: моя грішна мати, – в замітках Романчука (пізніших, здається, за варіант Б.): грішниця, в палатах.

– 12 зн.: тай замовкла русалочка, – в рукописі Департамента поліції, в копії Трегубова і М.: русалонька.

– 11 зн.: в Дніпро поринула, – в копії Трегубова та М.: і в Дніпро пірнула.

– 10 зн.: а лозина, – в М.: і лозина; але в ранішій копії Трегубова: а лозина.

– 6 зн.: пана Яна нема дома, – в копії Трегубова теж так, але попереду тут було: а Івана десь нема дома.

– 4 зн.: а як прийшла до берега, – в копії Трегубова зразу було: приблудила аж до Дніпра, потім поправлено на: приблудила до берега; так і в рукописі Департамента поліції, так воно і в М.

– 3 зн.: Той дочку, – в копії Трегубова та М.: Тай дочку.

– 1 зн.: і як примовляла, – в копії Трегубова: промовляла, але в М. уже: примовляла. В рукописі Департамента поліції: І що примовляла.

166, 5: і не счулась, як зуспіли, – в копії Трегубова: і не зуздріла, як зуспіли; в М.: як зуспілись; в копії Жемчужникова: як зустріли, але в Б. – знов: зуспіли. В рукописі Департамента поліції: Вискочили регочучи.

– 7 – 8:

Та до неї: ухопили

Та й ну з нею гратись! –

в рукописі Департамента поліції, копії Трегубова та М.:

Сестри, сестри! Не лоскочіть,

Бо це моя мати;

в копії Жемчужникова:

Та до неї: ухопили

Та й ну лоскотати.

Сестри, сестри! Не лоскочіть,

Бо це моя мати;

нарешті в Б. – теж зразу було: й заходились гратись, аж тоді поправлено так, як у виданні Романчука.

– 9: Радісінькі, що піймали – в рукописі Департамента поліції, копії Трегубова та М.: сестри раді, що піймали.

– 11: поки в вершу не запхали, – в копії Трегубова зразу було: поки аером не вприлы, але поправлено: поки в вершу не сховали; – так і в рукописі Департамента поліції, а в М. уже: запхали.

Таким чином для «Русалки» ми маємо перед очима усі чотири стадії в її історичному розвитку: початкову редакцію – рукописі Департамента поліції. та копія Трегубова, близьку до неї – редакцію автографа М, далі таку саму – хіба що з деякими дрібними пізнішими поправками – копію Жемчужникова, нарешті значно відмінну – останню – в автографі Б, «значно полагожену» р. 1858 в Нижньому Новгороді. Взагалі ж, що до копії Жемчужникова в дальших наших порівняннях, то виявилося, що перша книжечка рукописів Жемчужникова, в яку увійшло 130 Шевченкових творів, а разом з ними і невідомі «Ой хоч буду віять» та «Ду-ду ду, ду-ду ду. Родилася на біду [Див. про ці рукописи ЗНТШ, т. 33, Варіанти на декотрі Шевченкові твори, стр. 2] – не що інше, як точнісінька копія з автографа М., переписана колись десь після 1850 року, – очевидно в протязі тих 7 літ, коли Шевченкові папери переховувалися у Ф. Лазаревського, – і подекуди в них, як це зауважив небіжчик О. Кониський, «де олівцем, де атраментом є невеличкі поправки і додатки, зроблені напевне рукою Шевченка». І що це воно так, можна буде бачити із дальших порівнянь варіантів автографа М. і копії Жемчужникова, а також із того, що в автографі М. дійсно є 130 віршів (126 нумерованих та чотири без нумерації).

Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 149 – 152.