31. «Єретик» або «Іван Гус»
Василь Доманицький
Початок «Посланія» видруковано вперше р. 1861 в «Основі» (кн. 1), а незабаром вийшло літографоване видання у Відні р. 1863 (оригінал «Посланія» і частини поеми зостався у сина П. І. Шафарика, професора Чеської технічної академії в Празі). Варіанти дає текст, видрукований у «Правді» р. 1873 [Редакція «Правди», подаючи текст, додала таку примітку: «подаємо у сему н-рі одну, а в другому подамо ще другу із досі ще ніде не друкованої поеми Тараса Шевченка «Иван Гус», пересланої поетом славному Шафарикові. Першу частину чули ми перед 10 літами і запам’ятали собі деякі варіанти, котрі також тут наводимо. Початок звісний буде і нашим читателям, бо був у нас вірно після рукописи
відфотографований». З підкресленого вище речення я бачу, що примітку зробив д. Ю. Романчук, який і подав «Івана Гуса» до «Правди», про що він пише до мене в листі з 24/VII 1906: «деякий відпис (з нецензурних поезій) і затратився у мене, але лишився в моїй пам’яті, і я подав його до Правди з 1873 р.» В «Правді» р. 1873, крім «Івана Гуса», інших Шевченкових творів не друкувалося. В «Правді» «Посланіє» не видрукувано.], (ч. 15 і 16), а також є вони у Празькому Кобзарі, де крім того в примітках дано варіанти ще з якогось рукопису. Варіанти дає також текст з рукопису Л. Жемчужникова (ЗНТШ, т. 39), але тільки для 1 і 2 розділів, – без «Посланія». Один листочок автографа з «Гуса» з поправками Шевченка є і в Чернігівському музеї імені В. Тарновського (од слів «Розбойники, людоїди» до кінця розділу – до «Папської булли»), а копія з перших 7 рядків того самого автографа є в паперах В. П. Науменка. Нарешті дуже цінна знахідка цього року в архиві Департамента поліції, де знайдено цілу поему, з датою 10/Х 1845. («Посланіє», як відомо, датовано 22/XI 1845).
Хронологічно редакції ці стоять так:
а) що до «Посланія», то найдавніша та, що в Празькому Кобзарі, далі – рукопис Департамента поліції, потім – літографованого видання 1863, і найпізніша – Кожанчиковська;
б) що до самої поеми, то: 1) рукопис Департамента поліції, 2) копія Жемчужникова, 3) близько до неї – бачу, та копія, що в примітках у «Правді», хоч та що в «Правді» – пізніша; далі: 4) автограф музея Тарновського, потім нарешті 5) Празькому Кобзарі (основний текст). Текст в виданні Романчука взято з «Правди» р. 1873, де він же і видрукував вперше початок поеми.
Одміни:
467, 3: сусіди злі – в рукописі Департамента поліції: Злі сусіди; в Празькому Кобзарі: сусідоньки (так і в рукописі Шафарика).
467, 4: та й полягли спати, – в рукописі Департамента поліції: й полягали.
467, 5: І забули теплий попіл. – так в Кожанчикова, а в рукописі Департамента поліції і Празькому Кобзарі: сірий попіл.
467, 6: по полю розвіять, – так в Кожанчикова, а в рукописі Департамента поліції і Празькому Кобзарі: по вітру.
467, 11: Підпалу жде, – в Празькому Кобзарі: жде підпалу.
467, 13: злого часу, – так в Кожанчикова, а в Празькому Кобзарі: непевного (з рукопису Шафарика).
467, 14: тихо дотлівала, – так в Кожанчикова, а в Празькому Кобзарі: незримо сіяла. В рукописі Департамента поліції: тліла – дожидала.
467, 12 – 11 зн.:
Сим’ю славян раз’єдинила
І нишком – тихо упустила, –
так в Кожанчикова, а в Празькому Кобзарі:
Славян тих славних порізнила
І тихо – тихо упустила.
467, 11: Усобиць, – так в Кожанчикова і в Празькому Кобзарі, але в літографії: усобищь; так і в новознайденій частині поеми – усобищ (див. далі).
467, 10 зн.: – після цього рядка – новий розмір.
467, 8 зн.: пожар погасили, – так в Кожанчикова, а в Празькому Кобзарі: загасили.
467, 6 зн.: й сиріт поділили, – так в Кожанчикова, а в рукописі Департамента поліції і в Празькому Кобзарі: розділили.
467, 3 – 2 зн.:
І забули у неволі,
Що вони на світі, –
це варіант Празького Кобзаря, а в Кожанчикова і в літографованому (1863):
І забули невольники,
Чії вони діти.
468, 7: смілим орлім оком, – так в Кожанчикова і в Празькому Кобзарі, а в літографії: «смілим добрим ОКОМ».
463, 9 зн.: слава тобі, любомудре, – так в Кожанчикова, а в Празькому Кобзарі: «славянину»!
469, 1: і з добрим кормилом, – так в Празькому Кобзарі; в Кожанчикова: з немає.
469, 4: слава ж тобі, Шафарику, – в Кожанчикова, а в Празькому Кобзарі: слава тобі, славний чеху.
469, 6: що зив-єси в одно море, – так в Кожанчикова, а в Празькому Кобзарі: злив еси в одно море.
469, 9: лепту думу, – скрізь: лепту – думу, – так і треба.
469, 10: про Чеха святого, – в літографованому: святого – підкреслено.
469, 13: а я нишком, – так в Кожанчикова, а в Празькому Кобзарі: а я тихо.
469, 6 зн.: бысть сей, и есть дивенъ, – треба бысть сіе, и есть дивно.
470, 2: людською кровію торгує, – в рукописі (примітки до Празького Кобзаря) – шинкує, так і в рукописі Департамента поліції і в літографії 1863, так і в рукописі Л. Жемчужникова, так і в копії В. П. Науменка з автографа музею Тарновського. За цим рядком в рукописі Жемчужникова вставлено: небесний царю! суд твій всуе.
Такий варіант подано в примітках в «Правді» р. 1873; так воно і в першій редакції – в рукописі Департамента поліції, так і в літографованому виданні 1863, так як і в примітках в Празькому Кобзарі, де: Небесний царь! І суд твій всуе.
470, 10: люде стогнуть у кайданах, – так в Празькому основному, а в примітках у «Правді» і в першій редакції (Департамента поліції):
Земля плаче,
Як за дітьми мати.
Нема кому розкувати,
Одностайне стати.
Такий самий варіант і в рукописі Жемчужникова, лишень замість «як» – «мов». В автографі музея імені Тарновського – так, як в Празькому.
470, 16 зн.: чи настане великий час, – в примітках у «Правді»: час великий, а в рукописі Департамента поліції: ні! настане час великий.
470, 14 зн.: чи розломим три корони, – так в Празькому Кобзарі, а в варіанті Л. Жемчужникова та в примітках у «Правді»: чи розібєм. В автографі музею імені В. Тарновського зразу було: чи розломимо корони, але Шевченко олівцем поправив згодом: чи розломим три корони. В першій редакції (рукопис Департамента поліції): чи розпадуться корони.
470, 12 зн.: Розломимо… Благослови, – в примітках у «Правді»: розіб’ємо, в рукописі Департамента поліції: роспадуться, а в копії Жемчужникова: «Благослови, милий Боже!
470, 11 зн.: не на месть і муки, – в рукописі Департамента поліції: на месть і на муки, – як раз противне тому, що в дальших редакціях.
470, 8: й слово тихеє! о Боже, – так в Празькому Кобзарі, а в автографі музею імені Тарновського зовсім правильно: І слово тихеє… Цього рядка і дальшого – в рукописі Департамента поліції зовсім немає.
В автографі музею імені Тарновського після «І слово тихеє» було одразу так написано (цікаві подробиці):
… Ні, ні! Вони поснули, не почують.
Огнем збужу їх, напою,
Напою і нагодую
Голодних кровію…,
а олівцем дописано Царів неситих, але все це рукою Шевченко закреслено, і замість цього всього дописано: о Боже! чи вони ж почують? – те, що й маємо ми в «Кобзарях», а зате далі цілий рядок крапок.
Але чи це частина автографа 1840-х років, чи переробка з кінця років п’ятдесятих? Листочок цей узято з того чималого зшитку (на ньому позначено стор. 93), од якого зберігся чималий шмат на 10 листочках і який містить в собі автограф «Невольника»: зшиток цей, очевидно, виготовлявся до друку, бо в «Невольникові», наприклад, вставлено одну чвертку паперу і на ньому не Шевченковою рукою вписане те, що вважалося нецензурним. Та про це буде і мова далі.
Випадково, набрів я на слід цього автографа в паперах В. П. Науменка, де до копії «Посланія» (в тій редакції, що була літографована р. 1863 у Відні) додано таку примітку:
«Стихотворение это находится въ рукописи автора, написанное на сложенном листе бумаги, начиная с первой странички, которая помечена в верхнем правом углу цифрой 90: следующие затем листики последовательно помечены цифрами 91, 92, последний без пометки. Заглавие написано: «Шафарикови»; над заглавием поставлена крупным почерком цифра 6; эти цифры, а также то, что непосредственно следующее за сим стихотворение – начало поэмы «Еретик» помечено цифрой 7, показывает, что это отрывок от большей тетради. Данное стихотворение занимает первые 5 страниц. Тут же находятся следующие сделанные другой, не Шевченковой, рукой пометки: вверху над заглавием – Власноруччя (автограф) незабутнёго Українського Кобзаря, Тараса Григоровича у «Народній Домъ» на незабудь складає Українець Василь Білозерський 29 січня 1863 року. Петербург».
Таким чином – той аркушик автографа, що есть у Чернігівському музеї і вгорі має число 93 – це уривок з того зшитку, про який йде мова в копії д. Науменка. З того ж самого зшитку, очевидно, і 10 листочків автографа «Невольника». Та обставина, що найдавнішу версію «Гуса» досі ми мали в копії Жемчужникова, а редакція автографа Чернігівського музею пізніша навіть за примітки у «Правді» і найближча до останньої редакції (в Празькому Кобзарі) – свідчить, що Чернігівський автограф належить до часів, коли частина «Гуса» була знайдена в Москві, і Шевченко її, очевидно, поправив. Що взагалі рукопис з шматком «Івана Гуса» та «Невольником» належать не до 1840-х, а до кінця 1850-х – свідчить і текст «Невольника», виправлений, не такий, як був він в р. 1845 (як це знаємо ми з рукопису Департамента поліції).
470, 4 зн.:
Роскувать
Народ замучений, –
так в Празькому Кобзарі, а в примітках у «Правді» і в автографі музею імені Тарновського:
Розірвать
Окови адові –
а в рукописі Департамента поліції та близькій до неї копії Жемчужникова – так:
От так у келії правдивий
Іван Гус думав розірвать
Окови адови.
471, 1: Поборюсь! – так в Празькому Кобзарі, а в примітках у «Правді»: помолюсь.
471, 2: за правду Бог! – так в Празькому Кобзарі, а в примітках у «Правді»: за мною Бог: в рукописі Департамента поліції і копії Жемчужникова: за мене Бог.
471, 4: пишов молиться вірний Гус, – так в Празькому Кобзарі; в рукописі Департамента поліції: добрий Гус, в рукописі Жемчужникова стоїть: щирий; так було зразу і в автографі музею імені Тарновського, але Шевченко поправив на: певний. Але маючи на увазі, що редакція Празькому Кобзарі найостанніша – найкраще буде: вірний.
471, 12 – 13:
Рабині божиїй оттій,
Що водили…
в рукописі Департамента поліції краще:
Рабині божій –
От тій самій,
Що водили.
471, 15. Що хилилась, – в Празькому Кобзарі: хилялась. В рукописі Департамента поліції виповнено ту недостачу, що по всіх «Кобзарях» означена після хилялась знаками – – , і читається так: Оттій самій, що хилялась.
471, 14: по шинках, по станах, – в рукописі Департамента поліції: по станях… Чи правильно прочитано, і чи тут справді має бути стані (конюшні), а далі (473, 8) вже стани (Аж трясуться стани від шопоту) – напевно не скажу. Очевидно тільки, що в останньому разі стані не може бути.
471, 5: І вільних розум окував, – в рукописі Департамента поліції: і вільний розум. Це, здається, буде справедливіше.
471, 2 – 1:
Просніться, чехи, змийте луду,
Розправте руки, будьте люде;
в Празькому Кобзарі так, тільки немає (як в «Правді») слів: розправте руки, – а в копії Жемчужникова стоїть так:
Розправте руки, змийте луду,
Проснітесь, Чехи.
Так воно і в рукописі Департамента поліції, тільки: прокиньтесь, Чехи!
472, 2: в тіярах, – у Шевченка та і в «Кобзарях»: тіарах.
472, 4: Мов у Москві Татари, – очевидно, тут недоставало 2-х складів (розмір тут скрізь 9-складовий). Д. М. К-ський здогадувався, що треба: які татари. Цей дефект поміг нам поправити рукопис Департамента поліції, де стоїть: мов у Московії татари.
472, 12: святим положено конклавом, – в рукописі Департамента поліції: отим положено.
472, 15: після «за буллу вдвоє» треба –
472, 11 зн.: – після слів: не дієш без вини нікому, – в рукописі Л. Жемчужникова чимала вставка:
Молюся Господи помилуй!
Спаси ти нас, святая сило!
Зломи язик мій за хули
Та язви мира изціли:
Не дай згнущатися лукавим
І над Твоєю вічной славой,
Й над нами, простими людьми».
Все це взято з рукопису Департамента поліції, де такий самий цей уступ, тілько замість зломи язик – язви язик.
472, 9 зн.: і тяжко плакав, – так в Празькому Кобзарі, а в копії Жемчужникова: і гірко. В рукописі Департамента поліції: тяжко.
472, 8: що він діяв? – в рукописі Департамента поліції: діє.
472, 7: на кого руки піднімав, – так в Празькому Кобзарі, але руку. В копії Жемчужникова: «руки». Очевидно, що руку правильніше. В рукописі Департамента поліції: підійма.
Далі і в «Правді», і в Празькому Кобзарі 2½ рядки випущено (стоять крапки), – а просто читається:
«Всі здрігнули:
Іван Гус буллу розідрав…
Це місце є в копії Жемчужникова, але трохи інакше:
Дивіться люде: ось де булла,
Що я читав»! І показав
І перед народом
Іван Гус буллу розірвав
(у Романчука чомусь: розідрав).
473, 4, – після цього рядка в копії Жемчужникова так:
Зашипіли мов гадюки,
Ченці в Ватикані,
Шепочеться Авиньона…
Це взято з рукопису Департамента поліції. Здається, і треба писати Авиньона, а не Авиньоно (як наприклад в Празькому Кобзарі).
473, 9: Від – в рукописі Департамента поліції: од.
473, 17: як зачули, – в рукописі Департамента поліції: як згадали.
473, 12 зн.: Зібрав раду. Положили, – в «Правді» і в Празькому Кобзарі слів «зібрав раду» немає, – це взято з копії Жемчужникова, а копія Жемчужникова – з рукопису Департамента поліції
473, 10 зн.:
Против Гуса, і в Констанцу
Всіх ворон скликати,
цих рядків немає ні в «Правді», ні в Празькому Кобзарі – там тільки:
І всіх . . . . . . .
. . . . . . . скликати;
повний текст узято з копії Жемчужникова, а це те саме, що й в рукописі Департамента поліції.
473, 8 зн.: Та і стерегти як мога, – в рукописі Департамента поліції цей рядок значно краще: тай стерегти, яко мога.
473, 6 зн.: щоб не втікла тая птаха, – в рукописі Департамента поліції: сіра птаха.
473, 2 зн.: До Констанци – в відомій досі частині обидва рази «Констанца», а в новознайденій частині скрізь уже «Констанци», і в рукописі Департамента поліції: і в Констанці. Крім того, в рукописі Департамента поліції не шляхи, степи, а: степи, шляхи.
Щоб мати увесь дотичний тексту матеріал вкупі, подаю і знайдений в Департамента поліції кінець поеми, додержуючи правопису оригіналу, поскільки його додержано в журналі «Былое» [1906, июнь], де видруковано вперше. На жаль, як знати, в тексті переписувач та друкарі зробили не одну помилку.
Відомий нам текст поеми кінчається словами:
Ченці повалили: шляхи, степи,
Мов сарана вкрили
Цей текст перервано на пів слові, бо далі говориться, хто саме вкрив:
Бароны, Герцоги и Дюки
Псаря, Гирольды, шинкари
И Трубадуры, (Кобзари)
И шляхомъ висько мовъ гадюки.
За Герцогинями нимота
Хто зъ соколами на рукахъ
Хто тишки [Очевидно, треба: пішки] верхи на ослахъ
Такъ ажъ кишить! все на охоту
Мовъ гадъ у ірій поспиша!
О Чеху! де твоя душа??
Дывись шо сылы повалыло
Мовъ Сарацына воювать
Або велыкого Атилу!
У Прази глухо гомонить,
И Цесаря, и Вячеслави [Очевидно: і Вячеслава]
И той соборъ тысячеглавный
У голосъ лають! не хотять
Пускать въ Констанцъ Ивана Гуса!
«Живъ богъ! жива душа моя!
Браты я смерти не боюся!
Я докажу отымъ зміямъ
Я вырву ихъ не сыте жало!..
И чехи Гуса провожали
Мовъ диты батька…
Задзвонилы – у Констанци
Рано въ уси дзвоны.
Збиралися кардиналы
Гладки та червони
Мовъ бугаи въ загороду
И прылативъ лава.
И три папы, и баронство
И винчани главы:
Зибралыся мовъ іуды
На судъ нечестивый
Противъ Христа. Свары, гоминъ,
То реве, то вые [Мабуть: те реве, те вые]
Якъ та орда у табори,
Або жиды въ школи…
И, всимъ разомъ заципило!.
Мовъ кедръ середъ поля –
Ливанского, – у кайданахъ.
Ставъ Гусъ передными!
И окинувъ нечестывихъ
Орлимы очима.
Затрусилысь, побилилы
Мовчки озирали
Мученыка. – «Чого мене
Чи на прю позвалы?
Чи дывиця на кайданы??..
«Мовчи чеше смилый…
Гадюкою зашипилы
Звиремъ заревилы.
«Ты еритыкъ! ты еритыкъ
Ты сіешъ росколы!
Усобища розвиваешъ [«Розвиваешъ» – од слова «віяти», «розвіяти»…]
Святійшой воли – Не прыймаешъ!.. «Одно слово»!
Ты богомъ проклятый!
Ты еритыкъ! ты еритыкъ!.».
Ревилы прелаты
Ты усобныкъ!.. «одно слово
Ты всимы проклятый!..
Подывився Гусъ на Папы
Та и выйшовъ зъ палаты!..
«Побороли! поборолы!..
Мовъ обеленилы.
Автодафе! автодафе!..
Гуртомъ заревилы.
И цилу ничъ бенкетовалы
Ченьци, Бароны… вси пилы
И пьяни Гуса проклыналы
Ажъ поки дзвоны загулы.
И свитъ наставъ… Идуть молыця
Ченьци за Гуса. Зъ загоры
Червоне сонце ажъ горыть,
И сонце хоче подывиця
Що будуть зъ праведнымъ творить?!..
Задзвонилы въ уси дзвоны
И повелы Гуса
На Голгофу у кайданахъ
И нестрепенувся…
Передъ огнемъ [Спочатку було – «костром» (прим. ред. «Былого»).], ставъ на ему
И молитву діє.
«О Господы милосердый
Шо я за подіяв
Оцымъ людямъ? твоимъ людямъ!
Защо мене судять!
Защо мене розпинають!
Люды! добри люды!
Молитеся! неповинни [Здається, що інтерпункція повинна бути інакша, а власне: «молитеся, не повынни».]
И зъ вами те буде!
Молитеся! люти звири
Прыйшлы въ овчихъ шкурахъ
И пазори розпустыли…
Ни горы, ни муры
Не сховають. Розильеться
Червонее море
Крови! крови, зъ дитей вашихъ,
О горе! о горе!
Онъ де воны! въ ясныхъ ризахъ [Очевидно: онъ де воны – въ ясныхъ ризахъ]
Ихъ лютіи очи… «палы! палы!
Уже крови… «палы, палы!.».
Крови! крови хочуть!
Крови вашой!.. [Очевидно: вашої] и дымомъ
Праведного вкрило.
«Молитеся! молитеся
Господы помилуй
Просты ты имъ бо не знають!.».
Та й нечуты стало!
Мовъ собаки коло огню [Спочатку було – «кругом костра» (Прим. ред. «Былого»).]
Кругомъ ченьци сталы.
Боялыся шобъ невылизъ
Гадыною зъ жару
Та не повисъ на корони
Або на тіари.
Погасъ огонь, дунувъ витеръ
И попилъ розвіявъ.
И бачилы на тіари
Червоного змія. [Крапки тут не треба]
Прости люде. Пишлы ченьцы
И te Deum спивалы
Розійшлыся по трапезахъ
И трапезувалы
И день и ничъ, ажъ попухлы.
Малою симьею
Зійшлысь чехи. Взялы земли
Зъ пидъ костра, и знею
Пишлы в Прагу. Отакъ Гуса
Ченьци осудыли
Запалилы… та божого
Слова не спалилы,
Невгадалы що вилытыть
Орелъ изъ захмары
Замись гуся и розклює
Высоку тіару.
Байдуже имъ, розлетилысь
Мовъ тії вороны
Зъ кровавого того свята.
Ченьци и Бароны
Розвернулысь у будынкахъ
И гадки не мають
Бенкетують, та инколы
Те deum спивають.
Все зробили… постривайте
Онъ надъ головою
Старый Жижка зъ Таборова
Махнувъ булавою.
10 октября 1845
С. Марьинское.
Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 85 – 94.