Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

31. «Єретик» або «Іван Гус»

Василь Доманицький

Єретик

Початок «Посланія» видруковано вперше р. 1861 в «Основі» (кн. 1), а незабаром вийшло літографоване видання у Відні р. 1863 (оригінал «Посланія» і частини поеми зостався у сина П. І. Шафарика, професора Чеської технічної академії в Празі). Варіанти дає текст, видрукований у «Правді» р. 1873 [Редакція «Правди», подаючи текст, додала таку примітку: «подаємо у сему н-рі одну, а в другому подамо ще другу із досі ще ніде не друкованої поеми Тараса Шевченка «Иван Гус», пересланої поетом славному Шафарикові. Першу частину чули ми перед 10 літами і запам’ятали собі деякі варіанти, котрі також тут наводимо. Початок звісний буде і нашим читателям, бо був у нас вірно після рукописи

відфотографований». З підкресленого вище речення я бачу, що примітку зробив д. Ю. Романчук, який і подав «Івана Гуса» до «Правди», про що він пише до мене в листі з 24/VII 1906: «деякий відпис (з нецензурних поезій) і затратився у мене, але лишився в моїй пам’яті, і я подав його до Правди з 1873 р.» В «Правді» р. 1873, крім «Івана Гуса», інших Шевченкових творів не друкувалося. В «Правді» «Посланіє» не видрукувано.], (ч. 15 і 16), а також є вони у Празькому Кобзарі, де крім того в примітках дано варіанти ще з якогось рукопису. Варіанти дає також текст з рукопису Л. Жемчужникова (ЗНТШ, т. 39), але тільки для 1 і 2 розділів, – без «Посланія». Один листочок автографа з «Гуса» з поправками Шевченка є і в Чернігівському музеї імені В. Тарновського (од слів «Розбойники, людоїди» до кінця розділу – до «Папської булли»), а копія з перших 7 рядків того самого автографа є в паперах В. П. Науменка. Нарешті дуже цінна знахідка цього року в архиві Департамента поліції, де знайдено цілу поему, з датою 10/Х 1845. («Посланіє», як відомо, датовано 22/XI 1845).

Хронологічно редакції ці стоять так:

а) що до «Посланія», то найдавніша та, що в Празькому Кобзарі, далі – рукопис Департамента поліції, потім – літографованого видання 1863, і найпізніша – Кожанчиковська;

б) що до самої поеми, то: 1) рукопис Департамента поліції, 2) копія Жемчужникова, 3) близько до неї – бачу, та копія, що в примітках у «Правді», хоч та що в «Правді» – пізніша; далі: 4) автограф музея Тарновського, потім нарешті 5) Празькому Кобзарі (основний текст). Текст в виданні Романчука взято з «Правди» р. 1873, де він же і видрукував вперше початок поеми.

Одміни:

467, 3: сусіди злі – в рукописі Департамента поліції: Злі сусіди; в Празькому Кобзарі: сусідоньки (так і в рукописі Шафарика).

467, 4: та й полягли спати, – в рукописі Департамента поліції: й полягали.

467, 5: І забули теплий попіл. – так в Кожанчикова, а в рукописі Департамента поліції і Празькому Кобзарі: сірий попіл.

467, 6: по полю розвіять, – так в Кожанчикова, а в рукописі Департамента поліції і Празькому Кобзарі: по вітру.

467, 11: Підпалу жде, – в Празькому Кобзарі: жде підпалу.

467, 13: злого часу, – так в Кожанчикова, а в Празькому Кобзарі: непевного (з рукопису Шафарика).

467, 14: тихо дотлівала, – так в Кожанчикова, а в Празькому Кобзарі: незримо сіяла. В рукописі Департамента поліції: тліла – дожидала.

467, 12 – 11 зн.:

Симю славян разєдинила

І нишком – тихо упустила, –

так в Кожанчикова, а в Празькому Кобзарі:

Славян тих славних порізнила

І тихо – тихо упустила.

467, 11: Усобиць, – так в Кожанчикова і в Празькому Кобзарі, але в літографії: усобищь; так і в новознайденій частині поеми – усобищ (див. далі).

467, 10 зн.: – після цього рядка – новий розмір.

467, 8 зн.: пожар погасили, – так в Кожанчикова, а в Празькому Кобзарі: загасили.

467, 6 зн.: й сиріт поділили, – так в Кожанчикова, а в рукописі Департамента поліції і в Празькому Кобзарі: розділили.

467, 3 – 2 зн.:

І забули у неволі,

Що вони на світі, –

це варіант Празького Кобзаря, а в Кожанчикова і в літографованому (1863):

І забули невольники,

Чії вони діти.

468, 7: смілим орлім оком, – так в Кожанчикова і в Празькому Кобзарі, а в літографії: «смілим добрим ОКОМ».

463, 9 зн.: слава тобі, любомудре, – так в Кожанчикова, а в Празькому Кобзарі: «славянину»!

469, 1: і з добрим кормилом, – так в Празькому Кобзарі; в Кожанчикова: з немає.

469, 4: слава ж тобі, Шафарику, – в Кожанчикова, а в Празькому Кобзарі: слава тобі, славний чеху.

469, 6: що зив-єси в одно море, – так в Кожанчикова, а в Празькому Кобзарі: злив еси в одно море.

469, 9: лепту думу, – скрізь: лепту – думу, – так і треба.

469, 10: про Чеха святого, – в літографованому: святого – підкреслено.

469, 13: а я нишком, – так в Кожанчикова, а в Празькому Кобзарі: а я тихо.

469, 6 зн.: бысть сей, и есть дивенъ, – треба бысть сіе, и есть дивно.

470, 2: людською кровію торгує, – в рукописі (примітки до Празького Кобзаря) – шинкує, так і в рукописі Департамента поліції і в літографії 1863, так і в рукописі Л. Жемчужникова, так і в копії В. П. Науменка з автографа музею Тарновського. За цим рядком в рукописі Жемчужникова вставлено: небесний царю! суд твій всуе.

Такий варіант подано в примітках в «Правді» р. 1873; так воно і в першій редакції – в рукописі Департамента поліції, так і в літографованому виданні 1863, так як і в примітках в Празькому Кобзарі, де: Небесний царь! І суд твій всуе.

470, 10: люде стогнуть у кайданах, – так в Празькому основному, а в примітках у «Правді» і в першій редакції (Департамента поліції):

Земля плаче,

Як за дітьми мати.

Нема кому розкувати,

Одностайне стати.

Такий самий варіант і в рукописі Жемчужникова, лишень замість «як» – «мов». В автографі музея імені Тарновського – так, як в Празькому.

470, 16 зн.: чи настане великий час, – в примітках у «Правді»: час великий, а в рукописі Департамента поліції: ні! настане час великий.

470, 14 зн.: чи розломим три корони, – так в Празькому Кобзарі, а в варіанті Л. Жемчужникова та в примітках у «Правді»: чи розібєм. В автографі музею імені В. Тарновського зразу було: чи розломимо корони, але Шевченко олівцем поправив згодом: чи розломим три корони. В першій редакції (рукопис Департамента поліції): чи розпадуться корони.

470, 12 зн.: Розломимо… Благослови, – в примітках у «Правді»: розіб’ємо, в рукописі Департамента поліції: роспадуться, а в копії Жемчужникова: «Благослови, милий Боже!

470, 11 зн.: не на месть і муки, – в рукописі Департамента поліції: на месть і на муки, – як раз противне тому, що в дальших редакціях.

470, 8: й слово тихеє! о Боже, – так в Празькому Кобзарі, а в автографі музею імені Тарновського зовсім правильно: І слово тихеє… Цього рядка і дальшого – в рукописі Департамента поліції зовсім немає.

В автографі музею імені Тарновського після «І слово тихеє» було одразу так написано (цікаві подробиці):

… Ні, ні! Вони поснули, не почують.

Огнем збужу їх, напою,

Напою і нагодую

Голодних кровію…,

а олівцем дописано Царів неситих, але все це рукою Шевченко закреслено, і замість цього всього дописано: о Боже! чи вони ж почують? – те, що й маємо ми в «Кобзарях», а зате далі цілий рядок крапок.

Але чи це частина автографа 1840-х років, чи переробка з кінця років п’ятдесятих? Листочок цей узято з того чималого зшитку (на ньому позначено стор. 93), од якого зберігся чималий шмат на 10 листочках і який містить в собі автограф «Невольника»: зшиток цей, очевидно, виготовлявся до друку, бо в «Невольникові», наприклад, вставлено одну чвертку паперу і на ньому не Шевченковою рукою вписане те, що вважалося нецензурним. Та про це буде і мова далі.

Випадково, набрів я на слід цього автографа в паперах В. П. Науменка, де до копії «Посланія» (в тій редакції, що була літографована р. 1863 у Відні) додано таку примітку:

«Стихотворение это находится въ рукописи автора, написанное на сложенном листе бумаги, начиная с первой странички, которая помечена в верхнем правом углу цифрой 90: следующие затем листики последовательно помечены цифрами 91, 92, последний без пометки. Заглавие написано: «Шафарикови»; над заглавием поставлена крупным почерком цифра 6; эти цифры, а также то, что непосредственно следующее за сим стихотворение – начало поэмы «Еретик» помечено цифрой 7, показывает, что это отрывок от большей тетради. Данное стихотворение занимает первые 5 страниц. Тут же находятся следующие сделанные другой, не Шевченковой, рукой пометки: вверху над заглавием – Власноруччя (автограф) незабутнёго Українського Кобзаря, Тараса Григоровича у «Народній Домъ» на незабудь складає Українець Василь Білозерський 29 січня 1863 року. Петербург».

Таким чином – той аркушик автографа, що есть у Чернігівському музеї і вгорі має число 93 – це уривок з того зшитку, про який йде мова в копії д. Науменка. З того ж самого зшитку, очевидно, і 10 листочків автографа «Невольника». Та обставина, що найдавнішу версію «Гуса» досі ми мали в копії Жемчужникова, а редакція автографа Чернігівського музею пізніша навіть за примітки у «Правді» і найближча до останньої редакції (в Празькому Кобзарі) – свідчить, що Чернігівський автограф належить до часів, коли частина «Гуса» була знайдена в Москві, і Шевченко її, очевидно, поправив. Що взагалі рукопис з шматком «Івана Гуса» та «Невольником» належать не до 1840-х, а до кінця 1850-х – свідчить і текст «Невольника», виправлений, не такий, як був він в р. 1845 (як це знаємо ми з рукопису Департамента поліції).

470, 4 зн.:

Роскувать

Народ замучений, –

так в Празькому Кобзарі, а в примітках у «Правді» і в автографі музею імені Тарновського:

Розірвать

Окови адові –

а в рукописі Департамента поліції та близькій до неї копії Жемчужникова – так:

От так у келії правдивий

Іван Гус думав розірвать

Окови адови.

471, 1: Поборюсь! – так в Празькому Кобзарі, а в примітках у «Правді»: помолюсь.

471, 2: за правду Бог! – так в Празькому Кобзарі, а в примітках у «Правді»: за мною Бог: в рукописі Департамента поліції і копії Жемчужникова: за мене Бог.

471, 4: пишов молиться вірний Гус, – так в Празькому Кобзарі; в рукописі Департамента поліції: добрий Гус, в рукописі Жемчужникова стоїть: щирий; так було зразу і в автографі музею імені Тарновського, але Шевченко поправив на: певний. Але маючи на увазі, що редакція Празькому Кобзарі найостанніша – найкраще буде: вірний.

471, 12 – 13:

Рабині божиїй оттій,

Що водили…

в рукописі Департамента поліції краще:

Рабині божій –

От тій самій,

Що водили.

471, 15. Що хилилась, – в Празькому Кобзарі: хилялась. В рукописі Департамента поліції виповнено ту недостачу, що по всіх «Кобзарях» означена після хилялась знаками – – , і читається так: Оттій самій, що хилялась.

471, 14: по шинках, по станах, – в рукописі Департамента поліції: по станях… Чи правильно прочитано, і чи тут справді має бути стані (конюшні), а далі (473, 8) вже стани (Аж трясуться стани від шопоту) – напевно не скажу. Очевидно тільки, що в останньому разі стані не може бути.

471, 5: І вільних розум окував, – в рукописі Департамента поліції: і вільний розум. Це, здається, буде справедливіше.

471, 2 – 1:

Просніться, чехи, змийте луду,

Розправте руки, будьте люде;

в Празькому Кобзарі так, тільки немає (як в «Правді») слів: розправте руки, – а в копії Жемчужникова стоїть так:

Розправте руки, змийте луду,

Проснітесь, Чехи.

Так воно і в рукописі Департамента поліції, тільки: прокиньтесь, Чехи!

472, 2: в тіярах, – у Шевченка та і в «Кобзарях»: тіарах.

472, 4: Мов у Москві Татари, – очевидно, тут недоставало 2-х складів (розмір тут скрізь 9-складовий). Д. М. К-ський здогадувався, що треба: які татари. Цей дефект поміг нам поправити рукопис Департамента поліції, де стоїть: мов у Московії татари.

472, 12: святим положено конклавом, – в рукописі Департамента поліції: отим положено.

472, 15: після «за буллу вдвоє» треба –

472, 11 зн.: – після слів: не дієш без вини нікому, – в рукописі Л. Жемчужникова чимала вставка:

Молюся Господи помилуй!

Спаси ти нас, святая сило!

Зломи язик мій за хули

Та язви мира изціли:

Не дай згнущатися лукавим

І над Твоєю вічной славой,

Й над нами, простими людьми».

Все це взято з рукопису Департамента поліції, де такий самий цей уступ, тілько замість зломи язик – язви язик.

472, 9 зн.: і тяжко плакав, – так в Празькому Кобзарі, а в копії Жемчужникова: і гірко. В рукописі Департамента поліції: тяжко.

472, 8: що він діяв? – в рукописі Департамента поліції: діє.

472, 7: на кого руки піднімав, – так в Празькому Кобзарі, але руку. В копії Жемчужникова: «руки». Очевидно, що руку правильніше. В рукописі Департамента поліції: підійма.

Далі і в «Правді», і в Празькому Кобзарі 2½ рядки випущено (стоять крапки), – а просто читається:

«Всі здрігнули:

Іван Гус буллу розідрав…

Це місце є в копії Жемчужникова, але трохи інакше:

Дивіться люде: ось де булла,

Що я читав»! І показав

І перед народом

Іван Гус буллу розірвав

(у Романчука чомусь: розідрав).

473, 4, – після цього рядка в копії Жемчужникова так:

Зашипіли мов гадюки,

Ченці в Ватикані,

Шепочеться Авиньона

Це взято з рукопису Департамента поліції. Здається, і треба писати Авиньона, а не Авиньоно (як наприклад в Празькому Кобзарі).

473, 9: Від – в рукописі Департамента поліції: од.

473, 17: як зачули, – в рукописі Департамента поліції: як згадали.

473, 12 зн.: Зібрав раду. Положили, – в «Правді» і в Празькому Кобзарі слів «зібрав раду» немає, – це взято з копії Жемчужникова, а копія Жемчужникова – з рукопису Департамента поліції

473, 10 зн.:

Против Гуса, і в Констанцу

Всіх ворон скликати,

цих рядків немає ні в «Правді», ні в Празькому Кобзарі – там тільки:

І всіх . . . . . . .

. . . . . . . скликати;

повний текст узято з копії Жемчужникова, а це те саме, що й в рукописі Департамента поліції.

473, 8 зн.: Та і стерегти як мога, – в рукописі Департамента поліції цей рядок значно краще: тай стерегти, яко мога.

473, 6 зн.: щоб не втікла тая птаха, – в рукописі Департамента поліції: сіра птаха.

473, 2 зн.: До Констанци – в відомій досі частині обидва рази «Констанца», а в новознайденій частині скрізь уже «Констанци», і в рукописі Департамента поліції: і в Констанці. Крім того, в рукописі Департамента поліції не шляхи, степи, а: степи, шляхи.

Щоб мати увесь дотичний тексту матеріал вкупі, подаю і знайдений в Департамента поліції кінець поеми, додержуючи правопису оригіналу, поскільки його додержано в журналі «Былое» [1906, июнь], де видруковано вперше. На жаль, як знати, в тексті переписувач та друкарі зробили не одну помилку.

Відомий нам текст поеми кінчається словами:

Ченці повалили: шляхи, степи,

Мов сарана вкрили

Цей текст перервано на пів слові, бо далі говориться, хто саме вкрив:

Бароны, Герцоги и Дюки

Псаря, Гирольды, шинкари

И Трубадуры, (Кобзари)

И шляхомъ висько мовъ гадюки.

За Герцогинями нимота

Хто зъ соколами на рукахъ

Хто тишки [Очевидно, треба: пішки] верхи на ослахъ

Такъ ажъ кишить! все на охоту

Мовъ гадъ у ірій поспиша!

О Чеху! де твоя душа??

Дывись шо сылы повалыло

Мовъ Сарацына воювать

Або велыкого Атилу!

У Прази глухо гомонить,

И Цесаря, и Вячеслави [Очевидно: і Вячеслава]

И той соборъ тысячеглавный

У голосъ лають! не хотять

Пускать въ Констанцъ Ивана Гуса!

«Живъ богъ! жива душа моя!

Браты я смерти не боюся!

Я докажу отымъ зміямъ

Я вырву ихъ не сыте жало!..

И чехи Гуса провожали

Мовъ диты батька…

Задзвонилы – у Констанци

Рано въ уси дзвоны.

Збиралися кардиналы

Гладки та червони

Мовъ бугаи въ загороду

И прылативъ лава.

И три папы, и баронство

И винчани главы:

Зибралыся мовъ іуды

На судъ нечестивый

Противъ Христа. Свары, гоминъ,

То реве, то вые [Мабуть: те реве, те вые]

Якъ та орда у табори,

Або жиды въ школи…

И, всимъ разомъ заципило!.

Мовъ кедръ середъ поля –

Ливанского, – у кайданахъ.

Ставъ Гусъ передными!

И окинувъ нечестывихъ

Орлимы очима.

Затрусилысь, побилилы

Мовчки озирали

Мученыка. – «Чого мене

Чи на прю позвалы?

Чи дывиця на кайданы??..

«Мовчи чеше смилый…

Гадюкою зашипилы

Звиремъ заревилы.

«Ты еритыкъ! ты еритыкъ

Ты сіешъ росколы!

Усобища розвиваешъ [«Розвиваешъ» – од слова «віяти», «розвіяти»…]

Святійшой воли – Не прыймаешъ!.. «Одно слово»!

Ты богомъ проклятый!

Ты еритыкъ! ты еритыкъ!.».

Ревилы прелаты

Ты усобныкъ!.. «одно слово

Ты всимы проклятый!..

Подывився Гусъ на Папы

Та и выйшовъ зъ палаты!..

«Побороли! поборолы!..

Мовъ обеленилы.

Автодафе! автодафе!..

Гуртомъ заревилы.

И цилу ничъ бенкетовалы

Ченьци, Бароны… вси пилы

И пьяни Гуса проклыналы

Ажъ поки дзвоны загулы.

И свитъ наставъ… Идуть молыця

Ченьци за Гуса. Зъ загоры

Червоне сонце ажъ горыть,

И сонце хоче подывиця

Що будуть зъ праведнымъ творить?!..

Задзвонилы въ уси дзвоны

И повелы Гуса

На Голгофу у кайданахъ

И нестрепенувся…

Передъ огнемъ [Спочатку було – «костром» (прим. ред. «Былого»).], ставъ на ему

И молитву діє.

«О Господы милосердый

Шо я за подіяв

Оцымъ людямъ? твоимъ людямъ!

Защо мене судять!

Защо мене розпинають!

Люды! добри люды!

Молитеся! неповинни [Здається, що інтерпункція повинна бути інакша, а власне: «молитеся, не повынни».]

И зъ вами те буде!

Молитеся! люти звири

Прыйшлы въ овчихъ шкурахъ

И пазори розпустыли…

Ни горы, ни муры

Не сховають. Розильеться

Червонее море

Крови! крови, зъ дитей вашихъ,

О горе! о горе!

Онъ де воны! въ ясныхъ ризахъ [Очевидно: онъ де воны – въ ясныхъ ризахъ]

Ихъ лютіи очи… «палы! палы!

Уже крови… «палы, палы!.».

Крови! крови хочуть!

Крови вашой!.. [Очевидно: вашої] и дымомъ

Праведного вкрило.

«Молитеся! молитеся

Господы помилуй

Просты ты имъ бо не знають!.».

Та й нечуты стало!

Мовъ собаки коло огню [Спочатку було – «кругом костра» (Прим. ред. «Былого»).]

Кругомъ ченьци сталы.

Боялыся шобъ невылизъ

Гадыною зъ жару

Та не повисъ на корони

Або на тіари.

Погасъ огонь, дунувъ витеръ

И попилъ розвіявъ.

И бачилы на тіари

Червоного змія. [Крапки тут не треба]

Прости люде. Пишлы ченьцы

И te Deum спивалы

Розійшлыся по трапезахъ

И трапезувалы

И день и ничъ, ажъ попухлы.

Малою симьею

Зійшлысь чехи. Взялы земли

Зъ пидъ костра, и знею

Пишлы в Прагу. Отакъ Гуса

Ченьци осудыли

Запалилы… та божого

Слова не спалилы,

Невгадалы що вилытыть

Орелъ изъ захмары

Замись гуся и розклює

Высоку тіару.

Байдуже имъ, розлетилысь

Мовъ тії вороны

Зъ кровавого того свята.

Ченьци и Бароны

Розвернулысь у будынкахъ

И гадки не мають

Бенкетують, та инколы

Те deum спивають.

Все зробили… постривайте

Онъ надъ головою

Старый Жижка зъ Таборова

Махнувъ булавою.

10 октября 1845

С. Марьинское.


Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 85 – 94.