32. Невольник
Василь Доманицький
Вперше видруковано в «Основі», 1861, кн. 4 і 1862, кн. 6 [«Епілог»], але з деякими опущеними місцями, які вперше з’явилися в Празькому «Кобзарі», хоч теж не всі. Варіантів до цієї поеми досі не відомо було ніяких. Автограф єсть в Чернігівському музеї імені В. Тарновського, але не стає в ньому початку – до слів: «I треба б, – каже, – й трохи шкода», усього епілога та в середині – од слів «Недалеко. А на той рік» до кінця II розділу. Автограф цей пізній – з другої половини 1850-тих років, тієї самої останньої редакції, яку взято до «Кобзаря», Дуже цінний автограф знайдено цього року в Департаменті поліції. Хоч він і найраніший, але дуже одмінний [навіть з іншим заголовком: «Сліпий», замість «Невольник»], а крім того в ньому подано усі ті уступи, що по всіх «Кобзарях» означено крапками. Дата поеми – 16/Х 1845.
Хоча до цієї поеми варіантів до цього часу не було, одначе одміни в виданні Романчука єсть, – мало не всі вони помилки, а часом то й явні власноручні д. Романчука поправки.
Але попереду – про «Посвяту». «Посвята» в рукописі Департамента поліції дуже одмінна, через що подаю її тут цілком [Задержуючи інтерпункцію оригінала.]:
Думи мої молодиї,
Поховані діти,
Не літають з того світа
Пустку натопити.
Покинули сиротою
З тобою одною -
Моє серце, моя зоре
Раю мій покою!
Ніхто не зна мого раю
І сама не знаєш
Що вітаєш надо мною
Як зоря над гаєм
І дивлюся я дивлюся
А ти моя зоре
Спускаєся низесенько
Тихо заговориш
Усміхнеся подивися
Дивлюсь, і не бачу…
Прокинуся плаче серце
І очи заплачуть
Спасибі зіронько! Минає
Неясний день мій вже смеркає
Над головою вже трясе
Косою смерть. І поховають
А там і слід мій занесе
Холодний вітер. Все минає
І ти случаем прочитаєш
Вилиту сльозами
Мою думу. І тихими
Тихими речами
Проговориш. Я любила
Я його любила
І він не знав… Зоре моя
На мою могилу
Світи зоре. А я буду
З за світа літати
І про тебе моє серце
На небі співати.
Одміни проти видання Романчука:
445, 14: після день мій – треба (;).
445, 11: після «непевний» треба…
445, 1 зн.: світ перехожає, – в рукописі Департамента поліції: світ перепливає.
446, 1: Долі, доленьки шукає, – в рукописі Департамента поліції: щука долі – не находить.
446, 3: А той рветься, – в рукописі Департамента поліції: инший рветься.
446, 7: а в питого сїромахи, – в рукописі Департамента поліції: а в третього; як у старця.
446, 11: мов дитинка, – в рукописі Департамента поліції: як.
446, 13: І за чвертку закладає, – в рукописі Департамента поліції: І жидові заставляє.
446, 14: сидить собі сіромаха, – в рукописі Департамента поліції: наш сирота.
446, 1.2 зн.: такая то доля тая, – в рукописі Департамента поліції: А така то тая доля.
446, 10 зн. – кого схоче, сама найде, – після схоче треба – . В рукописі Департамента поліції: кого любить – сама найде.
Далі 6 рядків [«Ще на Україні веселі…»] в рукописі Департамента поліції немає.
447, 5: – цього рядка в рукописі Департамента поліції немає.
447, 6: «І треба б», – каже, – її трохи шкода – в рукописі Департамента поліції: «І треба б то, і шкода.
447, 7: А треба буде; два-три года, – в рукописі Департамента поліції: ні, буде треба хоч два года.
417, 8: погуляє, – в рукописі Департамента поліції: поблукає.
447, 16: І вшкварив, – в рукописі Департамента поліції: і вдарив.
447, 16 зн.: старий грає, промовляє, – і в Кожанчикова, і в Празькому Кобзарі, і в Чернігівському автографі – примовляв.
447, 11 зн.: До другої не ходив, не любив – в рукописі Департамента поліції: та другої не любив, не любив.
447, 8 зн.: та троїстії музики, – в рукописі Департамента поліції: та троїсті музики.
447, 7 зн.: од віка до віка, – у всіх трьох джерелах а в обох словах.
447, 5 зн.: ой гоп! – в автографі: ой гоп[,]
447, 1 зн.: А нуте, діти, оттакої, – в рукописі Департамента поліції: А ну, діти! отак, діти
448, 14: ні не така вже – в Чернігівському автографі: ні не та вже, –
448, 15: стара моя сила, – в рукописі Департамента поліції: моя стара сила.
448, 5 зн.: то я не син, – треба (?).
448, 4 зн.: А чужий вам, тату? – так і в Празькому Кобзарі, і в Кожанчикова, але в автографі: Я. В рукописі Департамента поліції: Я не син ваш, тату?
448, 3 зн.: та не чужий! стрівай лишень, – в рукописі Департамента поліції:. та ні, не син; стрівай лишень.
448, 1 зн.: таки твоя, – в рукописі Департамента поліції: ти й зостався.
449, 2 – 3:
Моїй жінці: А що, – кажу, –
Візьмем за дитину,
– в рукописі Департамента поліції:
Таки жінці: а знаєш що?
Возьмим за дитину.
449, 5 – 6: в рукописі Департамента поліції немає.
449, 7 – 8:
Ми та й спарували
З Яриночкою до купи,
– в рукописі Департамента поліції:
От ми й спарували
Вас з Яриною до купи
449, 10:
Ось що робить: ти на літі,
І Ярина зріє,
– в рукописі Департамента поліції:
Ось бачиш що! ти на порі
І Ярина спіє…
449, 11: людей шукать, – в рукописі Департамента поліції: питать.
449, 16: сестра тобі, – в рукописі Департамента поліції: сестра твоя!
449, 18 – 19:
Воно просто: любітеся,
Та й з Богом до шлюбу,
– в рукописі Департамента поліції:
Вона просто, як любитесь,
То й жінкою буде.
449, 20: А поки що, треба буде, – в рукописі Департамента поліції: Та перш ось що: треба буде.
449, 11 зн.: А просто жнуть, – в Кожанчикова і Празькому Кобзарі теж а, але в Чернігівському автографі було зразу: А, а потім виправлено на «I».
449, 5 зн.: так от як, друже, – в рукописі Департамента поліції: брате.
449, 4 зн.: на рік, – в рукописі Департамента поліції: на год.
450, 1: Не думай! Коли хочеш знать, – в рукописі Департамента поліції: А коли хочеш, сину, знать.
450, 5: Я їх чимало попоїв, – в рукописі Департамента поліції: А я їх їв.
450, 7 – 8:
Коли здобудеш, принесеш;
А коли згубиш, поживеш.
– в рукописі Департамента поліції:
Коли заробиш – принесеш,
А не заробиш – поживеш.
В виданні Романчука, в Празькому Кобзарі і в Кожанчикова стоїть так:
А коли згубиш – поживеш
Моє добро! то хоч звичаю…
В автографі в музеї імені Тарновського хтось (не Шевченко) олівцем так поправив:
А коли згубиш – поживеш:
Моє добро! –
і тоді логічний наголос на моє. Чи так воно й повинно бути – я не певен. Принаймні, в рукописі Департамента поліції (:) немає.
450, 9: моє добро! то хоч звичаю, – в рукописі Департамента поліції: та звичаю.
450, 12: Як у бурої, – в рукописі Департамента поліції: як у Братстві.
450, 14: з товариством прочитаєш, – в рукописі Департамента поліції: на синьому прочитаєш.
450, 15, 17: по молодечи, по-чернечи, – в рукописі Департамента поліції: по-молодечій, по-чернечій.
450, 16 зн.: помолившись Богу, в рукописі Департамента поліції: помолимось Богу.
450, 15 зн.: осідлаєм буланого, – в рукописі Департамента поліції: та сивого осідлаєм.
450, 14 зн.: тай гайда, – в рукописі Департамента поліції: І гайда.
450, 12 зн.: чи ти вже, Ярино; – в рукописі Департамента поліції: що ти там, Ярино.
450, 11 зн.: змайструвала нам що небудь, – в рукописі Департамента поліції: Змайструвала? Уже, тату.
450, 9 – 8 – немає в рукописі Департамента поліції.
– 6: не чуть голови! – в автографі в музеї імені Тарновського: не чуть голови. В рукописі Департамента поліції після цього рядка вставлено ще рядок: ниначе немає, ніби нежевий. Потреба в цьому рядку велика, бо без нього немає ‘рифми до голови, тоді як до биться – єсть і береться, і сміється.
451, 2: Ярина питає, – в рукописі Департамента поліції: очима спитала.
– 3: ніби-то її не чує, – в рукописі Департамента поліції: нібито й не бачить.
451, 4: старий промовляє, – в рукописі Департамента поліції: примовляє.
– 6: до вечерні може, – в рукописі Департамента поліції: Може до вечерні.
451, 7 – 9 – в Чернігівському автографі рядки розставлено так, як у Празькому виданні: 7 – 8 посунуто вправо, а 9 – ще більш вправо.
451, 11: чого се ти плачеш? – в Чернігівському автографі теж «се», – що у Шевченка рідко трапляється. В рукописі Департамента поліції: чого бо ти плачеш.
451, 12: Усміхнися, подивися, – в рукописі Департамента поліції: усміхнися бо до мене.
451, 17: утечу, ій Богу, – в рукописі Департамента поліції: Заплачу, ей – Богу.
– 18: та й сховаюсь у бурьяні…, – в рукописі Департамента поліції: та й утечу… ось побачиш.
451, 7 зн.: на чужині, – в рукописі Департамента поліції: сиротами.
– 5 зн.: а то мене й не згадаєш, – в рукописі Департамента поліції: І ти мене не згадаєш.
451, 3 зн.: схаменися! – в рукописі Департамента поліції: перехрестись!
– 1 зн,: хто-ж отце я? – Хто ж я така?
452, 2: що тут діять? – в рукописі Департамента поліції: що тут робить?
– 5: й байдуже, – в рукописі Департамента поліції: й немає.
– 6: Степаночку! – в рукописі Департамента поліції: надо мною.
– 8: що без тебе і таточка, – в рукописі Департамента поліції: Що з тобою і татуся
452, 9: і мене не стане, – в рукописі Департамента поліції: й мене поховають!
– 10: я не кину, – в рукописі Департамента поліції: я не умру.
– 12 – 15:
Недалеко. А на той рік
Я до вас приїду
3 старостами, за тобою
Та за рушниками,
– в рукописі Департамента поліції:
Од вас завтра… а приїду…
На той рік приїду.
Вже не братом, з Запорожжя
А за рушниками…
452, 16 зн.: та се й справді, – в рукописі Департамента поліції: то це…
– 12 зн.: не сестра я? – в рукописі Департамента поліції: я не сестра?
– 9: чому, – в рукописі Департамента поліції: чом же.
– 5 – 3:
Пусти и мене! Бачиш,
Який добрий! Та пусти бо!
Ій-Богу, заплачу…,
– в рукописі Департамента поліції:
Пусти мої руки.
Ти не брат, мій, ти не брат мій...
Муко моя, муко!
452, 1 зн.: як тая дитина, – в рукописі Департамента поліції: як мала дитина.
453, 1: і крізь сльози промовляла, – в рукописі Департамента поліції: промовляє.
453, 9; подивиться, – в рукописі Департамента поліції: поцілує.
453, 10: І знов, – в рукописі Департамента поліції: то знов.
453, 11: як смерклося, – врукописі Департамента поліції: як і смеркло.
453, 13: ніби скованих до купи, – в рукописі Департамента поліції: мов скованих, обнявшися.
453, 15: а Ярині, – в рукописі Департамента поліції: а Ярина.
453, 16: не спиться, ридає, – в рукописі Департамента поліції: ридає… ридає…
453, 16 зн.: й вона з відрами побігла, – в рукописі Департамента поліції: взяла відра, та й побігла.
453, 12 зн.: Старий виніс, – в рукописі Департамента поліції: Виніс батько.
453, 11 зн.: Дивиться, – в рукописі Департамента поліції: розгляда.
453, 2 зн.: Послужи, – в рукописі Департамента поліції: послужи ж.
454, 1: Вернулися од криниці, – в рукописі Департамента поліції: І Ярина дає зброю.
454, 2: І Степан, – в рукописі Департамента поліції: А Степан.
454, 4: й жупан надіває, – в рукописі Департамента поліції: одягає..
454, 5 – 8 – в рукописі Департамента поліції немає.
454, 10: дручина, – в рукописі Департамента поліції: дрючина.
454, 11: Й самопал семипяденний, – в рукописі Департамента поліції: Й самопал семипядний, але тоді, мабуть, повинно бути не Й, а І.
454, 13: Аж зомліла, – в рукописі Департамента поліції помилка: золіла.
454, 16: Научає: сина, – в рукописі Департамента поліції: Наставляв
454, 14 зн.: Старшин шанувати, – в рукописі Департамента поліції: старших шанувати.
454, 9 зн.: сказав батько, – в рукописі Департамента поліції: сказав старий.
454, 7 зн.: Степан гукнув, – в рукописі Департамента поліції: Степан свиснув.
454, 3 – 2:
Сказав старий. А Ярина,
Мов тая ялина,
– в рукописі Департамента поліції:
Старий сказав, та й заплакав
Мов тая ялина.
Але хоч після заплакав і немає знака, одначе мов тая ялина має належати не до старого, а до дальшого – Ярина.
455, 1: мовчала, – в рукописі Департамента поліції: замовкла.
455, 8: пропадає, – в рукописі Департамента поліції: ховається.
455, 14: Із куряви. Не вирнула, – в рукописі Департамента поліції: не вирнула; похилилась.
455, 15: пропала, і знову, – в рукописі Департамента поліції: заплакала знову.
455, 16: заплакала Яриночка, – в рукописі Департамента поліції: а за нею й старий батько.
455, 17: та й пішла додому, – в рукописі Департамента поліції: та й пішли. ,
455, 5 зн.: згадав – та й нищечком заплакав, – тут д. Романчук вставив нищечком: ні в обох Кобзарях, ні в автографі музею імені Тарновського, ні в рукописі Департамента поліції немає його, – та й потреби в ньому нема, – тілько рядок цей треба посунути вправо, як це зроблено в Чернігівському автографі.
455, після рядка 4-го: Багатий сивий сирота, – в рукописі Департамента поліції додано:
Мов лату на латі
На серце печалі нашили літа.
455, 2 зн.: твоя всюди воля, – в рукописі Департамента поліції; твоя свята воля.
455, і зн.: як хочеш, – в рукописі Департамента поліції: як буде.
456, 2 – 5 – в рукописі Департамента поліції немає.
456, 5: в садок похожати, – і в Чернігівському автографі, і в Празькому Кобзарі та Кожанчикова: походити, – поправив д. Романчук для того, щоб, мовляв, вийшла рифма до з під хати. Очевидно, для цього не було ніякої потреби. Зауважу, що в Чернігівському автографі хтось олівцем над «походити» поставив «поплівся», і це вже зовсім добре рифмувало б з «Богу помолився» (а не з сумежним «з під хати»), – тільки поправку, здається, не рукою Шевченко зроблено.
456, 11: в Чернігівському автографі інтерпункція: опинилось – стала (як і в Празькому Кобзарі та Кожанчикова).
456, 12 зн.: ворухнулось, – в рукописі Департамента поліції: повернулось.
456, 11 зн.: І світ запалило, – в рукописі Департамента поліції: Заступило.
456, 8 зн.: вранці, – в рукописі Департамента поліції:. враньці
456, 4 – 1 зн.: – в рукописі Департамента поліції немає.
457, 4: причащалась, – в автографі музею імені Тарновського: причащалась, так само, як і далі: пристріт.
457, 7: доля тая, – в рукописі Департамента поліції: тая доля.
457, 9: не приснилась, – в рукописі Департамента поліції: не снилася.
457, 11: За зімою, – в рукописі Департамента поліції: Знову весна.
457, 12: знов зазеленіла, – в рукописі Департамента поліції: рястом червоніла;
457, 13: Весна божа. Війшла з хати, – в рукописі Департамента поліції: Знов Ярина вийшла з хати.
457, 15 – 18, замість цих рядків, в рукописі Департамента поліції:
Та не святих вже благати…
Ворожки питати.
457, 14 зн.: інтерпункція в Чернігівському автографі: талан – долю та весілля [так і в Празькому Кобзарі та Кожанчикова], в рукописі Департамента поліції, замість та весілля – та три шаги.
457, 12 – 10, має бути інтерпункція:
Он бачиш, кінь осідланий
Під козаком?
457, 11: тупає ногою, – в рукописі Департамента поліції: маха головою.
457, 10 зн.: Під козаком; а он-де йде, – в рукописі Департамента поліції: А он іде, а он де йде.
457, 8 зн.: Аж до колін. Ото гроші, – в рукописі Департамента поліції: Ото гроші, бач віскривий.
457, 6 зн.: козак отой злякать діда, – в рукописі Департамента поліції: та втер йому; отже й утер.
457, 5 зн.: Злякав! – та й сховався, – в автографі музею імені Тарновського: злякав; в рукописі Департамента поліції: Дивися – сховався.
– 3 зн.: А он знову шляхом, – в рукописі Департамента поліції: Знову іде шляхом.
– 2 зн.: Козак іде, ніби старець, – так і в Празькому Кобзарі та у Кожанчикова, а в автографі музею імені Тарновського: їде (написано не: иде, а іде, – навмисно через і). В рукописі Департамента поліції: Заплющившись, з торбинками.
458, 1: Щоб ляхи або татари, – в рукописі Департамента поліції: Щоб татаре або Ляхи.
– 3: І радесенька Ярина, – в рукописі Департамента поліції: І радісінька до дому
– 4: Додому вернулась, – в рукописі Департамента поліції: Ярина верталась.
– 10: І стежечка – доріжечка, – в рукописі Департамента поліції: І стежечки-доріжечки.
– 12: Утоптана, – в рукописі Департамента поліції: Що топтані.
– 13: Поросла, – в рукописі Департамента поліції: Поросли.
– 14: Нема його! У черниці, – в рукописі Департамента поліції: І Ярина у черниці
– 16: Безталанна: коло неї, – в рукописі Департамента поліції: Старий батько коло неї.
– 15 зн.: Старий батько, – в рукописі Департамента поліції: Хоч годочок.
– 13 зн.: Хоч Зеленої Неділі, – в рукописі Департамента поліції: Хоч зелених. Діждалися.
– 12 зн.: Діждались, і хату, – в рукописі Департамента поліції: Уквічали хату.
– 11 зн.: Уквітчали гарнесенько, – в рукописі Департамента поліції: І любистком і клечаньням.
– 10: І в сорочках, – в рукописі Департамента поліції: У сорочках.
– 9: Невеселі, – в рукописі Департамента поліції: У неділю.
– 7: та сумують. – В автографі музею імені Тарновського: та сумують,
– 5: Мов на кобзі, на улиці, – в рукописі Департамента поліції: За ворітьми, – мов на кобзі.
– 4: І ніби співає, – в рукописі Департамента поліції: І тихо співає.
459, 4: Байдаки спускати, – в рукописі Департамента поліції: Чайки поспускати.
459, 7: чайки і байдаки, – в автографі музею імені Тарновського, в рукописі Департамента поліції, в Празькому Кобзарі і у Кожанчикова й.
459, 8: з Дніпрового гирла широкого випливали – в рукописі Департамента поліції було зразу: з широкого, а тоді – з Дніпрового.
– 12: Тендером, – в рукописі Департамента поліції: Тенором.
– 13: пропадали – в автографі в музею імені Тарновського це слово перенесено в окремий рядок.
– 15: рукою махав – в рукописі Департамента поліції в цьому рядку слів цих немає, а ними починається далі рядок (замість і зично): Рукою махає, гукає.
– 17: панове товариство, – в рукописі Департамента поліції панове немає.
459, 11 зн.: без кормил, – зауважу, що Шевченко пише: без кормиг. В рукописі Департамента поліції: без весл і кормиг.
459, – після рядка 5-го («В кайдани кували) – в рукописі Департамента поліції вставлено: В Царградскую башту сажали.
– 4: в тяжкую неволю, – в рукописі Департамента поліції: роботу.
– 3: Межигорський, – в рукописі Департамента поліції: чудотворний.
– 2: чудотворний, – в рукописі Департамента поліції: Межигорський.
460, 7: без сповіді святої умірають, – так скрізь (і в рукописі Департамента поліції), тільки в автографі в Чернігівському музеї хтось олівцем поправив у на в(мірають).
– після рядка 8-го: як собаки здихають, – в рукописі Департамента поліції додано новий рядок: пропадають.
– 10: свою далеку Україну, – в рукописі Департамента поліції: свою матір Україну.
– 13: І нерідну сестру Ярину, – в рукописі Департамента поліції: нерідну – немає, в автографі музею імені Тарновського: нерідную (в Празькому Кобзарі та у Кожанчикова: нерідну).
– 13 зн.: догнали, – в рукописі Департамента поліції: ловили.
– 10 зн.: – в автографі музею імені Тарновського рядок цей посунуто вліво, а рядок 7 (далі) – вправо.
– 9: в кайдани кували, – в рукописі Департамента поліції: забили.
– 7: та й замурували, – в рукописі Департамента поліції: І замурували.
461, 2: кричала, ридала, – в рукописі Департамента поліції: ридала, кричала.
– 3: серце моє, – одначе в автографі музею імені Тарновського, в рукописі Департамента поліції, в Празькому Кобзарі та у Кожанчикова – моє серце.
– 4: Де ж це ти барився? – в рукописі Департамента поліції: де ти забарився?
– 5: Ідіть сюди, – в автографі музею імені Тарновського: сюда; в рукописі Департамента поліції: не Степан наш.
– 6: Ідіть, подивіться, – так в рукописі Департамента поліції, одначе в автографі музею імені Тарновського, в Празькому Кобзарі та у Кожанчикова – подивітесь.
– 7: прийшов старий, – в рукописі Департамента поліції: прийшов батько.
– 8: І свого Степана, – в рукописі Департамента поліції: насилу Степана.
– 9: не пізнає. Таке з його, – в автографі музею імені Тарновського: не пізнає, – таке… В рукописі Департамента поліції: роспізнає: отак його.
– 12: Моя ти дитино, – в рукописі Департамента поліції: добрая дитино.
– 13: де ти в світи погибаєш? – в автографі музею імені Тарновського: погибает (.) (так і в Празькому Кобзарі та у Кожанчикова); в рукописі Департамента поліції: пробувався.
– 15: та ридає, – в рукописі Департамента поліції: обнімає.
– 16: й Степан сліпий плаче, – в рукописі Департамента поліції: І сліпий мій плаче.
– 6 зн.: у кімнаті, – в рукописі Департамента поліції: на перині.
– 4 – 1 зн. – в рукописі Департамента поліції немає.
162, 3: Степан каже, – в рукописі Департамента поліції: подивіться.
– 7: за калікою, Ярино? – в автографі музею імені Тарновського: за калікою… Ярино! В рукописі Департамента поліції: з калікою… ні, Ярино!
– 10: І прожене долю, – в рукописі Департамента поліції: долі (?).
– 14: І знайде, – в рукописі Департамента поліції: ти найдеш.
– 15: в Запорожє, – в автографі музею імені Тарновського: Запорожжя
– 16: там я, – в рукописі Департамента поліції: я там.
– 17 – в рукописі Департамента поліції немає.
– 18: ні, Степане, – в рукописі Департамента поліції: Мене люблять… Ні, Степане.
– 17 зн.: моя ти дитино, – в рукописі Департамента поліції: ти моя дитино!
– 16 зн.: І Господь тебе покине, – в рукописі Департамента поліції: І бог тебе покарає.
– 15: як ти пас, – в рукописі Департамента поліції: як мене.
– 11: А ти будеш братом, – в рукописі Департамента поліції: а ти мені братом.
– 10: І дітьми, – в рукописі Департамента поліції: А дітьми.
– 8: не йди од нас, – в рукописі Департамента поліції: не йди, серце.
– 4: мов маленький, – в рукописі Департамента поліції: мов дитина.
– 2: метелицю, – в рукописі Департамента поліції: навприсідки.
463, 1 – в рукописі Департамента поліції немає.
– 2: під хатою, – в рукописі Департамента поліції: І на призьбі під хатою.
– 4: роскажи ж ти нам, – в рукописі Департамента поліції: роскажи ж тепер.
– 8 – од слів «Оттож мене, вже сліпого» і до «Москалі срібло – злото», а також: «Оттаке-то» (стр. 464 – 5) і до «Тепер, кажуть, в Слободзеї» – вставлено в автографі в музеї імені Тарновського на окремому листку, не рукою Шевченка писаному. А все ж таки од слів «Як москалі срібло-злото» і до «Оттаке-то! тяжко, тату» не вписано зовсім. Одначе воно увійшло в Кобзарь Кожанчикова. Найповніший, одначе, текст в рукописі Департамента поліції.
– 10: з товариством, – в рукописі Департамента поліції: з козаками.
– 12: І мене взяло, – в рукописі Департамента поліції: взяли.
– 14: простали ми, – в рукописі Департамента поліції: поспішали.
– 16: а на, – в рукописі Департамента поліції: І на.
– 17 зн.: Січовики-запорожці, – в рукописі Департамента поліції: товариші-запорожці.
– 13: срібло-злото, – в рукописі Департамента поліції: сребро-злато.
– 11: у Покрови, – так і в рукописі Департамента поліції, а в Празькому Кобзарі та у Кожанчикова: у Покрові.
463, – після рядка 5: з Нечосом ходила, – по всіх «Кобзарях» – два рядки крапок, – а в рукописі Департамента поліції цей уступ читається так:
І Межигорського Спаса
В ночі запалила,
І по Дніпру у золотій
Галѣрі гуляла,
На пожар той поглядала,
Нишком усміхалась.
– 163, 3 зн.: тогді поділили, – в рукописі Департамента поліції: Німоті ділили.
– 2 зн.: І паном на Україні, – в рукописі Департамента поліції: та бахурям і байструкам.
– 1 зн.: люд закріпостили, – в рукописі Департамента поліції: закріпостила. Далі по «Кобзарях» стоїть рядок крапок. В рукописі Департамента поліції тут такий, одначе, текст:
Як Кирило з старшинами
Пудром осипались,
І в Цариці, мов собаки,
Патинки лизали.
464, після рядка 4-го – рядок крапок. В рукописі Департамента поліції стоїть тут цілих 4 рядки:
Ляхи були, усе взяли,
Кров повипивали!
А москалі і світ божий
В путо закували.
464, 8: до Турчина, – в рукописі Департамента поліції: До нехриста.
– 10: в Слободзеї, – в рукописі Департамента поліції: Головатий.
– 12: Головатий, – в рукописі Департамента поліції: підмовляє.
– 13: хлопців підмовляє, – в рукописі Департамента поліції: Черкеса лякає. В рукописі Департамента поліції після рядка 13 знизу на стр. 464 текст кінця поеми зовсім одмінний і значно коротший, а власне ось який:
Згадували Запорожжя,
Козацькую славу,
І співали у двох собі
Про Чалого Саву,
Про Богдана недомудра.
Ледачого сина
І про Гонту мученика,
Й славного Максима.
А Ярина їх слухала,
Та святих благала…
Ублагала: на всеїдній
З Степаном побрались.
466, 7:
І немощну мою душу
За світ посилав. –
в рукописі Департамента поліції: думу, і це цілком правдиво.
– 6 зн.: а дивишся, – в рукописі Департамента поліції а дивіться… Помилка сталася од того, що й дивиться і дивишся – на письмі дуже похожі.
Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 94 – 107.