Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

42. Три літа

Василь Доманицький

Три літа

Вірш, знайдений цього року в архиві Департамента поліції.

И день – не день, и йде – не йде

А лита стрылою

Пролитають, забирають

Все добре зъ собою.

Окрадають добри думы,

О холодный камень

Розбивають серце наше

И спивають аминь

Аминь всему веселому

Одъ ныни до вика

И кидають на роспутти

Слипого калику.

Не выликиі тры лита

Марно пролытилы…

А багато въ моій хати

Лыха наробилы.

Опустошилы убоге

Мое серце тыхе

Погасылы усе добре

Запалылы лыхо,

Высушилы чадомъ дымомъ

Тіи добри слезы

Шо лылыся зъ Катрусею

Въ московскій дорози

Шо молылысь зъ козаками

Въ турецькій неволи

И Оксану мою зорю,

Мою добру долю

Шо день божій умивалы…

Поки не пидкралысь

Злыи лита, – та [В «Новій громаді» неправильно: то все.. В рукописі стоїть: на, – очевидно, замість: та…] все тіи

Заразомъ укралы.

Жаль и батька, жаль и матиръ

И вирну дружину

Молодую веселую

Класты въ домовину

Жаль велыкій, браты мои

Тажко годуваты

Малыхъ дитокъ неумытыхъ

Въ нетопленый хати,

Тяжке лыхо, та не таке

Якъ тому дурному

Шо полюбить, побереця

А вона другому

За тры шаги продаеця

Та зъ его й сміеця

Отъ де лыхо! отъ де серце

Разомъ розирвеця!

Отаке то злее лыхо

Й зо мною спиткалось

Серце люды полюбило

И въ людяхъ кохалось

И воны его виталы

Гралыся хвалылы…

А лита тыхенько кралысь

И слезы сушилы

Слези щирои любови,

И я прозриваты

Ставъ потроху:… доглядаюсь

Бодай не казаты,

Кругомъ мене, де негляну

Не люды а зміи…

И засохлы мои слезы

Слезы молодій.

И теперь я розбитеє

Серце ядомъ гою

И не плачу й неспиваю.

А выю совою.

Отаке то, шо хочите

То те и робите

Чи голосно зневажайте

Чи нышкомъ хвалите

Мои думы, однаково

Не вернуця знову

Лита мои молодіи

Веселее слово.

Не верныця (?)… и я серцемъ

До васъ невернуся.

И не знаю де динуся

Де я пригорнуся

И съ кимъ буду розмовляты

Кого розважати,

И передъ кимъ мои думы

Буду сповидаты?

Думи мои! лита мои

Тяжкіи тры лита

До кого вы прихилетесь

Мои злыи диты?

Не хилитесь ни до кого

Ляжте дома спаты…

А я пиду четвертый годъ

Новый зостричаты,

Добры день же новый годе

Въ торишній свитыни

Шо ты несешь въ Украину

Въ латаній торбини?

«Благоденствіе указомъ

Новенькимъ повите».

Иды жъ здоровъ, та не забудь

Злыднямъ поклонытысь.

22 декабря 1845 Вьюнища.


Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 138 – 139.