Русалка
Тарас Шевченко
Варіанти тексту
|
||
«Породила мене мати
В високих палатах
Та й понесла серед ночі
У Дніпрі скупати.
Купаючи, розмовляла
Зо мною, малою:
«Пливи, пливи, моя доню,
Дніпром за водою.
Та випливи русалкою
Завтра серед ночі,
А я вийду гуляти з ним,
А ти й залоскочеш.
Залоскочи, моє серце,
Нехай не сміється
Надо мною, молодою,
Нехай п’є-уп’ється
Не моїми кров-сльозами –
Синьою водою
Дніпровою. Нехай собі
Гуляє з дочкою.
Пливи ж, моя єдиная.
Хвилі! мої хвилі!
Привітайте русалоньку…» –
Та й заголосила,
Та й побігла. А я собі
Плила за водою,
Поки сестри не зостріли,
Не взяли з собою.
Уже з тиждень, як росту я,
З сестрами гуляю
Опівночі. Та з будинку
Батька виглядаю.
А може, вже поєдналась
З паном у палатах?
Може, знову розкошує
Моя грішна мати?» –
Та й замовкла русалочка,
В Дніпро поринула,
Мов пліточка. А лозина
Тихо похитнулась.
Вийшла мати погуляти,
Не спиться в палатах.
Пана Яна нема дома,
Ні з ким розмовляти.
А як прийшла до берега,
То й дочку згадала,
І згадала, як купала
І як примовляла.
Та й байдуже. Пішла собі
У палати спати.
Та не дійшла, довелося
В Дніпрі ночувати.
І незчулась, як зуспіли
Дніпрові дівчата –
Та до неї, ухопили,
Та й ну з нею гратись,
Радісінькі, що піймали,
Грались, лоскотали,
Поки в вершу не запхали…
Та й зареготались.
Одна тілько русалонька
Не зареготалась.
9 августа 1846. Киев
Примітки
Джерела тексту:
– чорновий автограф на двох окремих аркушах (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 33) [Чорновий автограф];
– чистовий автограф у підготовчому рукопису проектованого 1847 р. видання «Кобзаря» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 72, арк. 20–21) [Автограф 1847 р.];
– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 88–90) [«Мала книжка»];
– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 40–41) [«Більша книжка»].
Подається за «Більшою книжкою».
Дата в чорновому автографі: «9 августа 1846. Киев»; у підготовчому рукопису: «Киев, 1846. 9 августа»; автограф у «Малій книжці» не датовано; в автографі «Більшої книжки»: «6 марта» (1858 р.) – день, коли Шевченко переписав твір.
Датується за чорновим автографом: 9 серпня 1846 р., Київ.
Найраніший відомий текст – чорновий автограф на двох окремих аркушах (№ 33). З цього автографа під час перебування у Седневі навесні 1847 р. (не раніше 8 березня й не пізніше 5 квітня) Шевченко переписав твір до підготовчого рукопису проектованого видання «Кобзаря», яке мало бути здійснене в Києві 1847 р. До цього зошита поет, крім «Русалки», переписав поему «Осика» («Відьма»), передмову до нового видання «Кобзаря» з датою – 8 березня, баладу «Лілея». Під час арешту Шевченка 5 квітня 1847 р. підготовчий рукопис нового «Кобзаря» був у нього вилучений і доставлений у III відділ, в архіві якого знаходився до 1907 р. Чорновий же автограф «Русалки» на двох аркушах, а також автографи «Лілеї», ймовірно, – «Осики», два альбоми рисунків, поезій та фольклорних записів, виконані в Україні у 1846–1847 рр., після вирішення справи кирило-мефодіївців було повернуто поетові, й він привіз їх з собою на заслання.
Після повернення в Оренбург з Аральської описової експедиції Шевченко не раніше 1 листопада 1849 р. і не пізніше 23 квітня 1850 р. переписав твір з чорнового автографа до «Малої книжки» (під № 6 до шостого зшитка за 1846–1847 рр.).
У березні 1858 р., перебуваючи в Нижньому Новгороді, Шевченко переписав твір з деякими змінами з «Малої книжки» до «Більшої книжки», текст якої остаточний. У щоденнику під 6 березня після нотатки про закінчення переробки поеми «Відьма» він зазначив: «Переписал и слегка поправил “Лилею” и “Русалку”. Как-то примут земляки мою невольническую музу?».
З «Малої книжки» твір переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими, за свідченням О. Я. Кониського, виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і тепер не відомий. Окремі рядки з нього опублікував О. Кониський [Кониський О. Я. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 2].
Різночитання з нині не відомого рукописного списку Г. Н. Мордовцевої 1859 р. подав В. М. Доманицький у примітці до балади «Русалка» в редагованому ним «Кобзарі» 1908 р.: 4 – «У Дніпро купати», 24 – «І заголосила», 47 – «Нагадала, як купала» (Кобзарь. – СПб., 1908. – С. 624).
Від «Більшої книжки» походить список на вклейці до «Кобзаря» 1860, що належав Л. Г. Лопатинському (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 535; криптонім переписувача: К. Д.). Від чорнового автографа (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 33) походить список у рукописному «Кобзарі» 1861, що належав І. П. Левченку (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 3, с. 337–341), який містить варіанти верхнього шару виправлень Шевченка в чорновому автографі № 33 й деякі різночитання: 36 – «Моя бідна мати?»; 53 – «І не здріла, як зостріли»; 59–60 – «Поки аером не вкрили, – Та й зареготали…».
Вперше надруковано в журналі «Вечерниці» (1862. – № 22. – С. 185), з друкарськими помилками за невідомим неточним списком, можливо – списком з «Більшої книжки».
Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 355–356 (подано за «Більшою книжкою»).
В основі сюжету балади «Русалка» – народні повір’я про русалок, русальні пісні, які давали сюжети й для творів слов’янських, російських, українських романтиків (А. Міцкевич – «Рибка», О. Пушкін – «Русалка», М. Гоголь – «Майская ночь, или Утопленница», М. Маркевич – «Русалки» та ін.). Шевченко використав ці повір’я в баладах «Причинна» (1837), «Утоплена» (1841), у поемі «Наймичка» (1845). Фантастичний елемент у Шевченка служив розкриттю соціальних конфліктів. У баладі використано також мотиви й образи народних пісень про матір, яка топить у Дунаї позашлюбну дитину.
Та й понесла серед ночі У Дніпрі скупати. – Подібний сюжет має народна пісня (відома в численних варіантах) «Ой у полі могила…» (Труды этнографическо-статистической экспедиции… собранные П. П. Чубинским. – Т. 5. – С. 923. – № 486, В), «Ой у місті та на ринку Сталася новина» (Там само. – С. 890–891. – № 461), «Над морем глибоким…» (Там само. – С. 888–889. – № 458).
В. Л. Смілянська
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2001 р., т. 1, с. 376 – 377 (канонічний текст), с. 581 – 584 (варіанти), с. 754 – 756 (примітки).