Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

Русалка

Тарас Шевченко

Варіанти тексту

Опис варіантів

«Породила мене мати

В високих палатах

Та й понесла серед ночі

У Дніпрі скупати.

Купаючи, розмовляла

Зо мною, малою:

«Пливи, пливи, моя доню,

Дніпром за водою.

Та випливи русалкою

Завтра серед ночі,

А я вийду гуляти з ним,

А ти й залоскочеш.

Залоскочи, моє серце,

Нехай не сміється

Надо мною, молодою,

Нехай п’є-уп’ється

Не моїми кров-сльозами –

Синьою водою

Дніпровою. Нехай собі

Гуляє з дочкою.

Пливи ж, моя єдиная.

Хвилі! мої хвилі!

Привітайте русалоньку…» –

Та й заголосила,

Та й побігла. А я собі

Плила за водою,

Поки сестри не зостріли,

Не взяли з собою.

Уже з тиждень, як росту я,

З сестрами гуляю

Опівночі. Та з будинку

Батька виглядаю.

А може, вже поєдналась

З паном у палатах?

Може, знову розкошує

Моя грішна мати?» –

Та й замовкла русалочка,

В Дніпро поринула,

Мов пліточка. А лозина

Тихо похитнулась.

Вийшла мати погуляти,

Не спиться в палатах.

Пана Яна нема дома,

Ні з ким розмовляти.

А як прийшла до берега,

То й дочку згадала,

І згадала, як купала

І як примовляла.

Та й байдуже. Пішла собі

У палати спати.

Та не дійшла, довелося

В Дніпрі ночувати.

І незчулась, як зуспіли

Дніпрові дівчата –

Та до неї, ухопили,

Та й ну з нею гратись,

Радісінькі, що піймали,

Грались, лоскотали,

Поки в вершу не запхали…

Та й зареготались.

Одна тілько русалонька

Не зареготалась.

9 августа 1846. Киев


Примітки

Джерела тексту:

– чорновий автограф на двох окремих аркушах (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 33) [Чорновий автограф];

– чистовий автограф у підготовчому рукопису проектованого 1847 р. видання «Кобзаря» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 72, арк. 20–21) [Автограф 1847 р.];

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 88–90) [«Мала книжка»];

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 40–41) [«Більша книжка»].

Подається за «Більшою книжкою».

Дата в чорновому автографі: «9 августа 1846. Киев»; у підготовчому рукопису: «Киев, 1846. 9 августа»; автограф у «Малій книжці» не датовано; в автографі «Більшої книжки»: «6 марта» (1858 р.) – день, коли Шевченко переписав твір.

Датується за чорновим автографом: 9 серпня 1846 р., Київ.

Найраніший відомий текст – чорновий автограф на двох окремих аркушах (№ 33). З цього автографа під час перебування у Седневі навесні 1847 р. (не раніше 8 березня й не пізніше 5 квітня) Шевченко переписав твір до підготовчого рукопису проектованого видання «Кобзаря», яке мало бути здійснене в Києві 1847 р. До цього зошита поет, крім «Русалки», переписав поему «Осика» («Відьма»), передмову до нового видання «Кобзаря» з датою – 8 березня, баладу «Лілея». Під час арешту Шевченка 5 квітня 1847 р. підготовчий рукопис нового «Кобзаря» був у нього вилучений і доставлений у III відділ, в архіві якого знаходився до 1907 р. Чорновий же автограф «Русалки» на двох аркушах, а також автографи «Лілеї», ймовірно, – «Осики», два альбоми рисунків, поезій та фольклорних записів, виконані в Україні у 1846–1847 рр., після вирішення справи кирило-мефодіївців було повернуто поетові, й він привіз їх з собою на заслання.

Після повернення в Оренбург з Аральської описової експедиції Шевченко не раніше 1 листопада 1849 р. і не пізніше 23 квітня 1850 р. переписав твір з чорнового автографа до «Малої книжки» (під № 6 до шостого зшитка за 1846–1847 рр.).

У березні 1858 р., перебуваючи в Нижньому Новгороді, Шевченко переписав твір з деякими змінами з «Малої книжки» до «Більшої книжки», текст якої остаточний. У щоденнику під 6 березня після нотатки про закінчення переробки поеми «Відьма» він зазначив: «Переписал и слегка поправил “Лилею” и “Русалку”. Как-то примут земляки мою невольническую музу?».

З «Малої книжки» твір переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими, за свідченням О. Я. Кониського, виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і тепер не відомий. Окремі рядки з нього опублікував О. Кониський [Кониський О. Я. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 2].

Різночитання з нині не відомого рукописного списку Г. Н. Мордовцевої 1859 р. подав В. М. Доманицький у примітці до балади «Русалка» в редагованому ним «Кобзарі» 1908 р.: 4 – «У Дніпро купати», 24 – «І заголосила», 47 – «Нагадала, як купала» (Кобзарь. – СПб., 1908. – С. 624).

Від «Більшої книжки» походить список на вклейці до «Кобзаря» 1860, що належав Л. Г. Лопатинському (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 535; криптонім переписувача: К. Д.). Від чорнового автографа (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 33) походить список у рукописному «Кобзарі» 1861, що належав І. П. Левченку (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 3, с. 337–341), який містить варіанти верхнього шару виправлень Шевченка в чорновому автографі № 33 й деякі різночитання: 36 – «Моя бідна мати?»; 53 – «І не здріла, як зостріли»; 59–60 – «Поки аером не вкрили, – Та й зареготали…».

Вперше надруковано в журналі «Вечерниці» (1862. – № 22. – С. 185), з друкарськими помилками за невідомим неточним списком, можливо – списком з «Більшої книжки».

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 355–356 (подано за «Більшою книжкою»).

В основі сюжету балади «Русалка» – народні повір’я про русалок, русальні пісні, які давали сюжети й для творів слов’янських, російських, українських романтиків (А. Міцкевич – «Рибка», О. Пушкін – «Русалка», М. Гоголь – «Майская ночь, или Утопленница», М. Маркевич – «Русалки» та ін.). Шевченко використав ці повір’я в баладах «Причинна» (1837), «Утоплена» (1841), у поемі «Наймичка» (1845). Фантастичний елемент у Шевченка служив розкриттю соціальних конфліктів. У баладі використано також мотиви й образи народних пісень про матір, яка топить у Дунаї позашлюбну дитину.

Та й понесла серед ночі У Дніпрі скупати. – Подібний сюжет має народна пісня (відома в численних варіантах) «Ой у полі могила…» (Труды этнографическо-статистической экспедиции… собранные П. П. Чубинским. – Т. 5. – С. 923. – № 486, В), «Ой у місті та на ринку Сталася новина» (Там само. – С. 890–891. – № 461), «Над морем глибоким…» (Там само. – С. 888–889. – № 458).

В. Л. Смілянська

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2001 р., т. 1, с. 376 – 377 (канонічний текст), с. 581 – 584 (варіанти), с. 754 – 756 (примітки).