167. Москалева криниця
Василь Доманицький
(Я. Кухаренкові).
В літературі йде суперечка, коли написано «Москалеву Криницю»: чи 16/IV 1857, чи 16/V? Власне жодної суперечки й бути не може, бо за 16/IV. промовляють аж дві обставини: власноручний надпис Шевченка на манускрипті, засланному Я. Кухаренкові і присланому сином А. Я. Кухаренка О. Кониському для розгляду: «Батькови Кошовому Я. Кухаренкови, на память 7 апреля року 1857». 7 квітня значний день в житті Шевченка, бо тоді він одержав звістку про волю. Одержавши як раз 7/IV листа од Кухаренка і 25 р. грошей, Шевченко, посилаючи Кухаренкові 5/VI 1857 поему, послав і листа, в якому писав:
«Я думав, що я вже зледащів, захолонув в неволі, але бачу – ні! Нікому тілько було огню положить під мов, горем недобите серце старе, а ти, друже мій. догадався: взяв та й підкинув того святого огню. Довго я читав твій лист, разів з десять… та закачавши рукава і заходився коло оцієї «Москалевої криниці». Бог поміг… скінчив, мені і полегшало трохи. Я умисне приписав «Ченця» і «Вечір», щоб ти порівняв їх з «Криницею», бо «Криниця» сеголітня, а «Чернець» і «Вечір» Бог зна колишні. Чи помолодшав я серцем за 10 літ неволі»?
Під засланим Кухаренкові списком дата стоїть: мая 16. Така само дата стоїть і під текстом в автографі Б.: «1857 мая 16. Новопетровское укрѣпленіе», але посвята («На память Я. Кухаренкови») 7 мая 1857 року. Чи був це просто lapsus calami, чи дійсно 7 мая чимсь невідомим для нас вславилося, – напевне цього сказати не беруся, та й річ це дрібна.
Таким чином ми маємо два джерела для тексту «Москалевої криниці»: автограф О. Я. Кухаренка, описаний О. Кониським в ЗНТШ, т. 33, і автограф Б. Останній, як пізніша редакція – має більшу ціну. Де ж подівся брульон (перша редакція, з якої списав Шевченко «Москалеву криницю» в Б.) – не відаю.
Зауважу, що та «Москалева криниця», яку Шевченка написав р. 1847, має не багато спільного з цією, але Шевченко, перечитуючи р. 1858 автограф М., додав олівцем під заголовком і в ній: «Я. Кухаренку», одразу вона не була присвячена Я. Кухаренкові.
Вперше видруковано в «Основі», 1861, кн. 2.
Одміни:
564, 11: Аж за Уралом, за Елеком, – в автографі Кухаренка: За Уралом, над Елеком. До слова «Елек» додано Шевченкову примітку: «тогобічна, невеличка річка Уральська, вливається в Урал між Оренбургом і Уральском».
– 12: старий недобиток, – в автографі Кухаренка: недобиток, старий.
565, 9: малоліток, – в Кухаренка: семиліток.
– 10: мати, – в Кухаренка: мавши.
– 12: а вбогій, – в Кухаренка: а вдові.
– 13: вдові не до того, – в Кухаренка: убогій не до того.
– 13 зн.: чи вік же їй продівувать, – в Кухаренка: Чи вже їй вік провіковать.
– 4 зн.: з трави, – по всіх й Кобзарях, та і в автографі Б.: з роси, а в автографі Кухаренка: з трави, – звідсіля д. Романчук, очевидно, й узяв поправку, але зовсім даремне.
– 2 зн.: весь, – в Б.: ввесь.
566, 1: А ні кара, – в автографі Кухаренка нема.
– 2: ні муки, кайдани, – в Кухаренка: а ні кара, ні кайдани.
– 4: тії сили не втомили, – в Кухаренка: тії сини (очевидно – сили) не вбили.
– 9 – 10:
Як я нагадаю,
Катерину. Слухай, сину
– в Кухаренка:
Як її згадаю…
Слухай, сину.
– 10 зн.: сяк собі то так, – в Кухаренка: то так собі, то сяк.
– 5 зн.: за сіль, (по всіх «Кобзарях»); так в «Основі», а в Б.: і сіль,
567, 8: після Покрова, – така явна помилка задержалася скрізь, тоді як безперечно мало бути: Покрови (бо nominativ: Покрова, Покрівонька); так і в автографі Б.
567, 14 зн.: Всі люде бачать лихо, сину – в Б. зразу було: Таки я бачивсь з лихом, сину, а в Кухаренка: Я шани бачивсь…
– 7 зн.: у зятя, то в сина, – в Б.: у зятя та в сина (так і в «Основі», в Кожанчикова та Празькому), а в Кухаренка: То… то…
– 4: на дитя свое єдине, – в Кухаренка: Як на квіточку в садочку.
568, 15 – 17:
Таки й досі ще не здаю,
Не знаю нічого;
Знаю тілько, що тверезий,
– в Кухаренка:
Незабаром сто літ мине,
А я, сей же Богу!
Таки й доси ще не знаю
– 15 – 16:
Оттаке-то сподіялось!
Умер батько і мати,
– в Кухаренка:
Оттаке то!
З журби батько,
З журби вмерла мати.
560, 1: мій брате, – в Б. зразу було: єдиний.
– 2 і 14 зн.: зосталась, – в Б.: осталась.
– 5: коли одпочине, – в Б.: коли одпочине?
– 11: попілище, – в Б.: попелище.
– 14: у димарі, – в Кухаренка: в чорній грубі.
– 15: що тут в світі, – в Б.: Що на світі діять». Поправлено ще в «Основі», а звідти і скрізь.
570, 1: та сучого сина, – і в Б. і в Кухаренка: та скурвого – поправка пізніша. В «Основі», у Кожанчикова і Празькому Кобзарі – зовсім опущено цей рядок, а далі: І вдовиченка.
– 4: в скреницю, – в Б.: скрепицю, в Кухаренка: скрипицю.
– 8 – 12, – до цих рядків в автографі Кухаренка одмінив варіант. Після «яка правда -
Темнеє, мій сину
Аж страх темне:, творилось
В нас на Україні:
Ні вже, каже, добрі люде… (так як в 5 розділі)…
570, 16 зн.: Іду служить, – в Кухаренка: Піду, каже.
570 – 571 – усього розділу 5-го («Ні вже, каже, добрі люде…) – в автографі Б. немає зовсім, а під 5 стоїть те, що в «Кобзарях» під 6… Одначе в «Основі» цей розділ видруковано. Виходить, що Куліш мав якийсь інший оригінал під руками тієї самої редакції, що і в Б., але повніший.
571, 6: через год ото її велике, – в автографі Кухаренка мабуть так: само було, а О. Кониський не прочитав, як слід, бо в нього: через сад (!) ота велика.
– 5 зн.: в само серце. – в Б.: в саме серце; в «Основі» теж: в саме серце, – так і в Кожанчикова та Празькому Кобзарі
– 4 зн.: тричі обвилася, – в Б., повилася, але вже в «Основі»: обвилася.
572, 12 – 15:
Мов дівчата, та святее –
Борошно псували?
На іграшку, я думаю
Так собі, аби-то!
в автографі Кухаренка:
Мов дівчата?… Так, святее
Борошно псували, –
Більш нічого. Я думаю,
На іграшку.
– 14: з дяком таки, а то возьме, – в Кухаренка: з дяком собі, та візьме (!).
– 12: Апостола серед церкви, – в Кухаренка: Апостола. У москалях.
– 10: у москалах). Непевний був, – в Кухаренка: Оттакий то був непевний.
– 8: та трудящий, – в Б.: А трудящий, – але вже в «Основі»: Та
573, 2: від, – в Б.: од.
– 3: преблагий, – в Кухаренка: святий.
– 7: пострівай лиш, – в Б. зразу було:
Не записуй,
Не росказуй, сину.
– 9: та тогді вже, – так і скрізь, почавши з «Основи», – а в автографі Б.: та то й вже (наголос має бути на вже).
До рядків 4 – 9 в автографі Кухаренка – відміний зовсім варіант:
Був Максим той. Мені ж, сину,
Було б не родитись на світ Божий!
Такеє то сотворив я, клятий!
Цёго б було, мій голубе!
Не треба б писати;
Бо се страшне… Страшне, сину!
У пеклі твориться
Не такеє…
573, 9 зн.: й на тім світі, – в Кухаренка: По вік-віки; бо сказано – Проклятий Богом і людьми.
– 3 зн.: ввіпється, – в Б.: вопєця.
– 2: пазурами в саме серце, – в Кухаренка: пазорами в твою душу; в Б.: пазорями.
574, 8: там. у холодочку, – в Б.: Та у холодочку, – поправка є вже в «Основі».
– 10 зн.: роботати, – в Б.: работати, – поправка пішла з «Основи».
57,5, 4: при долині, – в авт. Кухаренка: під горою. Рядки 6 – 9 в автографі Б. – в скобках.
– 12: височенний, – в автографі Кухаренка: превисокий.
– 15 – 14 зн.:
Та за того, що викопав,
Богу помолитись, –
в автографі Кухаренка:
То (!) за його грішну душу
Господа Молити.
575, 5: у світлому раю, – в «Основі» немає, але вже в Кожанчикова єсть.
Після рядка 5 зн. – текст в Б. одділено.
– 4 зн.: у неділю, – в Б.: у недільлю.
576, 11: чи глибоко, – в автографі Б.: чи глибока, – і так воно й повинно бути. Помилка пішла з «Основи».
– 14 зн.: оттаке-то, – в Б.: такеє то, – поправлено ще в «Основі».
– 3 зн.: та у балці поховали, – в автографі Кухаренка: та тут його й поховали.
577,1 – 2:
А його криницю
Москалевою назвали, –
в автографі Кухаренка:
І тую криницю
Москалевою прозвали.
– 4: про криницю, – в Б.: про ту криницю (так і в Кожанчикова і в Празькому Кобзарі, а в «Основі рядків 3 – 5 немає). Очевидно, поправка ще пізніша.
– 5: страшная билиця, – в Б.: нелюдська билиця: так і в Кожанчикова та Празькому Кобзарі (в «Основі» зовсім немає), – очевидно поправка пізніша як з 1876 року.
– 8: бо тут Сібір (в Б.: Сібірь) була колись, – до цього в автографі Кухаренка Шевченко зробив примітку: «не дуже давно посилали каторжних на Єлек, чи Єлецьку защиту, для ломки солі».
– 9: і пропадаю, мов собака, – в автографі Кухаренка: як.
– 10: Мов той, – в автографі Кухаренка: як той.
Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 295 – 299.