188. Подражаніе Іезекіїлю

Василь Доманицький

Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19

(Глава 19)

Ця поезія стоїть в автографі Б. зараз після «Подражаніе Едуарду Сові», але якимсь дивом так і лишилася невідомою в літературі, і О. Кониський, найшовши копію її у Л. Жемчужникова, опублікував в ЗНТШ, т. 39, виявляючи все ж таки деякий сумнів, чи Шевченків це твір? Тепер ми можемо спокійно узяти його до «Кобзаря», бо він безперечно Шевченків, писаний його рукою і дата під ним стоїть та сама, що й у копії Жемчужникова: Декабрь 6.

В копії Жемчужникова все ж єсть деякі одміни. Подаючи тут вірш цей з автографа, додержуючи деяких осібностей в ньому я зазначуватиму одміни в копії Жемчужникова.

Возплач, пророче, сине божий! (в копії Жемчужникова: возстань).

І о князях, і о вельможах,

І о царях отих. І рци

(в копії Жемчужникова, а так само і в виданні Романчука – безперечна помилка: отих ірци):

На що та сука (зразу: львиця), ваша мати,

Зо львами кліщелась

(зразу: купилась), щенята? (в копії Жемчужникова неправ.: й щенята з вас добувала, лютих вас).

І добувала вас лихих?

І множила ваш род проклятий? (в копії Жемчужникова: рід)

А потім з вас щенят зубатих,

Зробились львичища! Людей,

Незлобних праведних дітей,

Жрете, скажені!… Мов шуліка

Хватає в бурьяні курча.

Клює і рве його. А люде…

Хоч бачать люде, та мовчать (в копії Жемчужникова: хоч бачать теє, та мовчать).

Отож львиня те дике! люте! (в копії Жемчужникова: львеня)

Підстерегли його, взяли.

Та закувавше добре в пута,

В Єгипет люде одвели –

На каторгу. А люта мати! (в копії Жемчужникова: А мати… мати)

Спустила друге бісновате,

Своє скаженеє звіря.

Та вже такого сподаря,

Шо гради й весі пожерало.

Земля тряслася, трепетала

Од реву львичища твого (в копії Жемчужникова: того).

Окули люде і цёго.

Заперли в щеліни удила

І в Вавилоні посадили

В тюрму глибоку, щоб не чуть

Було на світі того рику

Самодержавного владики

Царя неситого…

Минуть, –

Уже по троху і минають.

Дні беззаконія і зла.

А львичища того не знають, – (в копії Жемчужникова: про те)

Ростуть собі, як та лоза,

У темнім лузі, уповають

На корінь свій, уже гнилий,

Уже червивий, і малий

І худосильний (в копії Жемчужникова: худосилий). Вітер з поля

Дихне, погне і полама.

І ваша злая, своєволя

Сама скупаеця, сама

В своій крові. Плач великий (в копії Жемчужникова: в своїй же крові).

Во мѣсто львичищого рика

(в копії Жемчужникова помилка: во місто львичиного)

Почують люде. І той плач,

Нікчемний, довгий і поганий: (в копії Жемчужникова знака немає)

Меже людьми бо притчу стане,

Самодержавний отой плачъ!

Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 346 – 348.