195. Плач Ярославни
Василь Доманицький
Із «Слова о полку Ігоревім», – цього додатка в автографі немає. Всього із «Слова о полку Ігоревім» переповів Шевченко три уривки, і то не разом. Під першим уривком стоїть дата: 4 іюня, другий – аж після «Світе тихий» – з датою 6 іюля, і третій – ще пізніш, після Н. Я. Макарову – з датою 14 сентября.
Крім автографа Б., текст якого маємо по всіх «Кобзарях». В примітках до Празького Кобзаря подано ще варіанти з власноручного рукопису Т. Шевченка, який ми зватимем 1 рукопис.
Одміни:
1
275, 5: граді, – в 1 рукописі: славнім.
– 7 – 8:
Як та зозуленька кує,
Словами жалю додає,
– в 1 рукописі:
В гаю зозулею кує.,
Й жалю словами додає…
– 11: та по-над Доном полечу, – в 1 рукописі: по-над Дунаем полечу.
– 12: бобровий, – в 1 рукописі: бобряний.
– 13 – 16, – до цих рядків в 1 рукописі одмінний варіант:
В каламутному тім Дунаї:
Там десь далеко умірае
Мій любий князь на самоті.
Омию кров на білім тілі
На тяжких ранах почорнілих
На князі, ладо сироті;
Омию кров, омию рани, –
І розібьюся о скалу…
15 – 9 зн., – до цих рядків в 1 рукописі варіант:
Вітрило, вітре Господине!
На що ти вієш, мій єдиний,
На що несеш ти на крилі
Ті хановії тяжкиї стріли
На вої милії мої,
На князя, ладо моє миле?
Чи мало ж неба…
– 10 зн.: ханові, – в Б.: ханови.
– 6 зн.: прелютий, горе, горе! – в Б.: прелютий! Горе, горе.
– 5 – 4:
Моє веселіє украв,
В степу на тирсі розібгав,
– в 1 рукописі:
Моє веселіє – надію
В степу між тучею розвіяв.
– 1 зн.: І каже: «Дужий і старий», – в 1 рукописі: А ти Словутицю старий.
276, 3: в землю, – в Б. не ясно, може бути і в земли (= землі).
– 6 – 7:
Дружину тую Святославлю.
О мій Словутицю преславний!
– в 1 рукописі:
Дружину хоробру преславну,
Дружину тую Святославлю.
О, мій Словутицю старий…
– 9: весела слала, – в 1 рукописі: сміючись, слала.
– 10: сльоз, – в Б.: сліз.
– 11: сльозами моря не долить, – в 1 рукописі: Бо море слези не приспить.
276, 16: на землю, – в 1 рукописі: Землі ти…
– 17: I людям і землі, моєї, – в 1 рукописі; І людям на землі; моєї ж.
– 18: туги-нудьги не розвело, – в 1 рукописі: Журби-туги не рознесло.
– 19: святий, огненний, – в 1 рукописі: Пресвятий, світлий; в Б. зразу було: пресвітлий, але поправив на огненний.
– 11 зн.: загинув ладо, – й я загину, – в Б.: Ладо… я загину. Так і в Празькому Кобзарі: Ладо, – я загину (без й). В 1 рукописі: нехай сама собі загину.
2
276, 9 і 8, – до вечора, – в Б.: до вечера.
– 7 – 5:
Летять стріли каленії,
Брязчать шаблі о шеломи,
Тріщать списи гартовані, –
увесь цей уривок в «Кобзарях» подано зовсім неправильно, – очевидний доказ маємо в автографі Б. В автографі все стоїть в singularis:
Летить стріла каленая,
Брязчить шабля о шеломи…
Правда, Шевченко мав зразу намір ужити pluralis, і спочатку було в першому рядку: летять стріли але зараз же, перше ніж написати другий рядок, поправлено твердо: летить, а на стріла – поставлено навіть наголос: стріла…
Що я не помиляюся, – свідчить і Львівський Кобзар 1867, де і летить, і стріла, і брязчить.
Що ж до третього рядка: тріщать списи, – то за plural. не може тут бути й мови: закінчення «щить» – безперечно. Але постає другий сумнів: чи тріщить? Очевидно, що тріщить списи (як це ясно написано) – nonsens… Та ще й друге: в автографі ніякого і немає: може бути мова тільки за є або за о (буква дуже дрібна, хоч на є більш скидається). Як що навіть це є – то тоді може бути або: 1) трощить – замість трещать (= тріщать), або ж 2) трещить – замість: трощить, – що мало б добрий сенс: шабля трощить списи гартовані. Але, здається, більш правди на боці Львівського Кобзаря 1867 р., де трещить – прочитано як трещать, тим більш, що у Шевченка и і а на письмі часом ніяк не можна розрізнити.
– 3 зн.: середи землі Половецької, – в 1 рукописі: В землі дальній Половецькій.
– 2: земля чорна, – в 1 рукописі: Чорна земля.
– 1: неорана, поритая, – в 1 рукописі: Розорана, засіяна.
277, 1: кістьми земля засіяна, – в 1 рукописі: Костьми була, – политая.
– 2: А кривію политая, – в 1 рукописі: Кровью. Горе на тім полі. В автографі: Б.: костьми.
– 5 – 8, – для цих рядків в 1 рукописі варіант:
Що там шумить, гуде-реве
До зорі рано? Повертає
То Ігорь війско Всеволоду
Любому брату на помоч.
– 11: та коло полудня, – в 1 рукописі: та денъ ополудня.
– 12: поникли Ігореві, – в 1 рукописі: упали Ігоревії.
– 18: й сами, – в Б.: А сами, – поправлено ще у Львівському Кобзарі 1867.
3
277, 10 зн.: сумує, – в 1 рукописі: Незримо.
– 5 – 4:
На княжому дебелім тілі,
Глибокій на ладо рани, –
в Б. зразу було: добрім білім тілі.
В 1 рукописі:
На княжім твердім тому тілі
Засохшу кров, і обітру
Глибокиї запеклі рани…
Цей варіант найближчий до правди, бо у Львівському Кобзарі р. 1867, а за ним і в Празькому (обидва слово в слово узяли текст з автографа Б.) опущено; через недогляд, один рядок після слів «Дебелім тілі», який в автографі Б. читається так:
Засохлу кров його… Отру
Глибокії…
Що ж до рядка «Глибокії на ладо рани», то в автографі Б. під ладо рукою Шевченка підписано згодом (іншим чорнилом) любім, але ладо не закреслено. Допустити, що Шевченко тут зробив вставку, але чому ж під текстом, а не над ? І що мак бути: на любім (ладо – не можна, бо тоді б були в рядку 2 зайвих склади, які псували б ритм. Таким чином остається тільки прийняти любім в заміну замість ладо, що дасть чи не кращий навіть текст.
278, 4 – 5:
…На моє
Єдине ладо й його вої, –
ці слова узято з 1 рукопису, бо ні в Б., ні у Львівському Кобзарі 1867, ні в Празькому Кобзарі слів цих немає: – текст кінчається словами: хановські стріли; але без цієї добавки не знати, на кого вітер несе стріли.
Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 351 – 355.