14. Гайдамаки
Василь Доманицький
Вперше видав їх Шевченко р. 1841 окремою книжечкою: «Гайдамаки» Поэма Т. Шевченка, С. – Петербургъ. 1841. [А ще раніш – а власне II розділ поеми (Галайда) – видруковано в Гребінчиній «Ластівці» на р. 1841.]. Цензор Бекетов заголовок «Гайдамаки» у власноручному примірникові Шевченка, що є в Чернігівському музеї імені В. Тарновського, перехрестив, як крамольний, а крім того закреслив увесь початок поеми аж до Інтродукції [тобто стр. 7 – 18 в виданні 1841 р.]. І дійсно, в Кобзарі р. 1860 «Гайдамаки» починаються з «Інтродукції». Це перше видання «Гайдамаків», що вийшло без догляду автора, має в собі велику силу помилок; часом можна лишень здогадатися, що хотів автор сказати. Вдруге «Гайдамаки» надруковано разом з «Чигиринським Кобзарем», як додаток до нього [ст. 1 – 131]. В цьому виданні Шевченко поробив [в тому примірнику, про який вже згадувалося] дуже цінні поправки, які ми зараз і внотуємо.
Автографа мені не довелось бачити; звістки, що він есть в Рум’янцевському музеї в Москві, непевні.
Стор. 304, 7: ти вічний, без краю! – після вічний зовсім зайва [,].
Стор. 305, 10: а тут, а тут… тяжко, діти! – треба, як от наприклад в Чигиринському Кобзарі або виданні Кожанчикова: а тут… а тут…
Стор. 306, 9: пане брате, – треба: пане-брате.
Стор. 306, 7 зн.: а я дурень, один собі, – треба після дурень не [,], а [;].
Стор. 307, 5:
Аж до моря Запорожці
Степ широкий вкрили.
В 1 виданні «Гайдамаків» дійсно було вкрили, але Шевченко в закреслив, і таку поправлену форму бачимо в Кобзарях Симиренка і Кожанчикова, а Львівський (1867) має вкрили.
Стор. 307, 3 зн.: В Польщі. Шевченко до заслання завжди уживав Польша, та й потім не дуже часто: Польща.
Стор. 308, 15: навприсідки. Шевченко уживає цієї форми, а також іншої: навприсядки…
Стор. 308, 19: бенкет. Так і Шевченко уживає цього слова, а не бенькет.
Стор. 308. 9: після: сльозами не [.], а [, – ].
Стор. 309, 17: сидя кінці стола, – Шевченко поправив: в кінці, а в виданні Кожанчикова бачимо навіть: кінець, – не знати через що.
Стор. 309, 8 – 7 зн.:
Благослови, кажуть, батьку,
Поки маєш силу.
По всіх, здається, виданнях стоїть: маєш, крім найпершого [р. 1841], де: маєм. І так, справді й повинно бути: річ не в тім, що привідця гайдамацький [в данім разі нібито сам автор] має до якогось часу силу, а в тім, що мають її самі гайдамаки… Відкіля ж бо то вивести можна, що вони: «сумно, сумно… похилились» і просять благословенства батька-отамана, почуваючи, що отаман їхній скоро «не матиме сили»? Аналогічний уступ можна бачити в одному варіанті до «Тарасової ночі» [Примітки, стр. 681 в виданні Ю. Романчука], де стоїть:
Роби, пане-отамане,
Як сам добре знаєш,
А ми будем помагати,
Поки силу маєм».
Стор. 310, 8 – 10:
Бо її мене хоч били,
Добре били, не багато
Де-чому навчили.
Така версія – справжнє псування твору Шевченка. Шевченко ужив тут іронії над учителями своїми і над самим собою, кажучи, що його хоч і добре били, «а багато де чому навчили!! Тма, мна знаю, а оксію не втну таки й досі», – і таку форму бачимо не тілько в 1 виданні, але і в Кобзарі Кожанчикова, а д. Романчук вибирає невдалу концепцію. Львівське видання (р. 1867): не багато, – суху, прозаїчну. Така сама пригода з д. Романчуком і на стор. 310, ряд. 13: Ходіть, сини, – замість: ходім, сини… – І в 1 виданні, і в Кожанчиковськім – ходім (та це очевидно і з дальшого: ходімо, попросим!), але д. Романчук волить версію Львівського видання (1867 р.) – ходіть.
Стор. 310, 5 і 3 зн.: Любіть її… Любіть її…, – цілком правильно і тут, і в інших виданнях, і я не можу збагнути, чому д. Кр-ському здається, ніби треба: любить її (обидва рази). До речи, у Львівському виданні (1867) через щось ці два рядки
Любіть її, думу правди,
Козацькую славу
– опущено зовсім.
Стор. 312 12: творилося. B 1 виданні, в виданні Семеренка і у Львівському Кобзарі 1867 – стоїть: робилося, а почавши з видання Кожанчикова пішло: творилося. Хто таку поправку зробив – не відаю. І чи Шевченкова вона, хоча й краща?
Стор. 312, 11 зн.: Шляхта сказилася, – скрізь такий варіант, хоча відомо, що у виданні 1860 р. Шевченко поправив: панки сказилися [див. примітку у Празькому виданні].
Стор. 313, 8: Галайда (заголовок розділу), – в 1 виданні Шевченко поправив на: Ярема, бо й справді – про Галайду коли то ще буде мова! А в цьому розділі читачі бачать лишень злиденного Ярему.
Стор. 313, 17: упоравшись, біжи в Вільшану, – у «Ластівці», в 1 виданні р. 1841, в виданні Семеренка і у Львівському 1867 стоїть: підеш упоравшись в Вільшану, – поправлена версія починається з видання Кожанчикова. Але ще важніш поправка самого Шевченка в 1 виданні. Почавши з цієї поправки, ми бачимо далі, що Шевченко року 1858, коли він виправляв до цензури «Гайдамаків», добре розумів свою історичну помилку про смерть титаря. Титаря в його поемі вбивають конфедерати у Вільшаній, тим часом, як документально відомо, що ця подія відбулася у Мліїві. Шевченко р. 1841, коли написав своїх «Гайдамаків», признається (в «Передмові»), що «надрукованого і критикованого нічого не читав, бо, здається, і нема нічого… А смерть вільшанського титаря – правдива, бо ще є люде, которі його знали». Згодом Шевченко читав багато з української історії, і р. 1858 хотів вже позбутися своєї давнішньої помилки, а через те виправляв (хоч, на жаль не скрізь) Вільшану на Мліїв… І от в цьому рядку ми читаємо:
Упоравшись, у Мліїв підеш.
Ця і дальші такі історичні поправки здіймають також з Шевченко ті закиди, які робилося йому пізніше істориками за неправдиве освітлення історичних подій. Дуже жаль, що на ці поправки за 50, без малого, літ ніхто не звернув уваги…
Стор. 314, 3: у порога, – а треба, безперечно, у порогу, як це й бачимо скрізь у «Ластівці» видання 1841 р., Семеренка, Кожанчикова, навіть Львівському 1867. Звідкіля у д. Романчука узялося: у порога не відаю.
Стор. 314, 4: не клене долі, – в одному лишень 1 виданні стоїть: долю.
Стор. 314, ряд. 17 – 14 зн.: з цих 4 рядків треба зробити 8, – як це і бачимо в 1 виданні р. 1841, а до них варто додати ще 4 рядки, які Шевченко дописав у виданні Семеренка (див. примітку в Празькому виданні):
Що плаче, сміється,
І мре й оживає,
Святим духом серед ночі
По-над ним вітає…
Стор. 314, 11 зн.: Колись то був, – то єсть, скрізь крім «Ластівки».
Стор. 314, 5: не вітало… В «Ластівці», через помилку: не видало.
Стор. 315, 9:
та прокляте лихо, злидні
Кому не завадить, –
так і скрізь, крім «Ластівки», де: завадять. Зауважу лишень, що навіть при кількох іменах властивих Шевченко часто ставить Singular, а не pluralis, зв’язуючи глагол звичайно з останнім властивим ім’ям.
Стор. 316. 11: а пазуха, – так і скрізь, тільки в «Ластівці» помилка: пазухи.
Стор. 316, 14 – 16:
Мабуть душно
На перині спати
Одинокій, молоденькій;
Ні з ким розмовляти…
така інтерпункція скрізь, окрім 1 видання (р. 1841), де це речення розбивається надвоє:
Мабуть душно
На перині спати, –
Одинокій, молоденькій
Ні с ким розмовляти. –
Стор. 316, 10:
Взявши торбу
Потяг у Вільшану.
Такий кінець розділа «Галайда» (чи краще «Ярема») по всіх виданнях, але Шевченко так виправив його, пам’ятаючи про Вільшану:
Потяг безталанний
Аж у Мліів.
316, 5: старий паскуда, – так і скрізь. А в 1 виданні, замість того: вікна посипались, стривай, – і далі опущено: «постривай»…
317, 15 зн.: ій Богу. По всіх давніших виданнях, аж до Празького, стоїть: ей Богу. Шевченко уживав виключно: ей-Богу, і ніколи: їй-Богу.
317, 9 зн.: як би жива? – так скрізь, крім 1 видання, до – коли розуміється: як би – краще.
317, 6 зн.: літанью співає. – В 1 виданні, Семеренка, Кожанчикова і Львівському 1867 замість: літанью – стояло … , аж в Празькому це слово вставлено, і то через те, що догляділи його в дописці Шевченко у виданні р. 1860.
318, 11 зн.: І жид гляне, – так скрізь по всіх виданнях, тільки Шевченко виправив в 1 виданні на: А жид гляне, – і це значно краще.
Стор. 318, 5: була собі Гандзя, – це тільки в 1 виданні, а в інших: колись…
Стор. 318, ряд. 3 зн. – зробити з нього 2, як в 1 виданні.
Стор. 319, ряд. 2: – зробити з нього 2, як в 1 виданні.
Стор. 319, 9: ходить жид ходором [так скрізь], – 1 видання має інакшу версію: ходить жид, ходить, і цей самий рядок додано ще раз після: перед паном Хведорком (за рядком 12-им). Усі шість рядків в 1 виданні видруковано курсивом, як позичені з людських уст.
319, 16 зн.: не жартуєм. – Скрізь так, крім 1 видання, де «не жартую», і це дуже правдиво, що конфедерат, на запитання Лейби: «жартуєте, пане»? – одказує: «не жартую»…
Стор. 320, 8 – 11 – через неправдиву інтерпункцію зіпсовано цілком думку автора по всіх виданнях, почавши з найпершого і кінчаючи виданням д. Романчука. По всіх їх стоїть так:
Ні, я кажу, що в Вільшаній…
Вільшанські схизмати
По три сім’ї, по чотири
Живуть в одній хаті». –
«Ми це знаєм…
Виходить, що Лейба оповідає нащось конфедератам зовсім для них не цікаві речі про те, як тісно живуть у Вільшаній схизмати, і конфедерати одповідають. що вони це знають… А воно так просто і зрозуміло виходить, коли як слід поставити інтерпункцію, як це зроблено Шевченком в поправленому їм примірнику:
(Лейба каже):… в Вільшаній…
Вільшанскі схизмати…
(Конфедерат перебиває) – «По три сім’ї, по чотири
Живуть в одній хаті? Ми це знаєм…
На жаль, аж у чотирьох місцях Шевченко не виправив тут Вільшани на Мліїв, через що доводиться зректися по всій поемі цієї дуже потрібної поправки.
Стор. 320, 9 зн.: а щоб певна була правда, – так скрізь, крім 1 видання, де: а щоб більше була правда.
Стор. 320, 1: пьяний і веселий, – у Львівському (1867): та веселий, а далі в 1 виданні, Семеренка та Львівському 1867 стоїть 2 рядки крапок. В тому виданні, що поправляв його Шевченко, ці крапки виповнені, але не рукою Шевченко, а, як я здогадуюся, – М.Лазаревського. А стоїть там ось що:
My żijemy, my żijemy,
Polska ne sgineła.
Стор. 322, 2 – 5. д. Романчук узяв з 1 видання. В Чернігівсьому примірнику Шевченко, правда, не поправив цього уступу, але в Кобзарі 1860, Кожанчикова та Празькому стоїть варіант інший, і через що ми мусили б вертатися до 1-ї редакції, не розумію. Подаю обидва варіанти.
В 1 виданні (i у Романчука):
На що мені врода,
Коли нема щастя, коли нема долі
Літа молодиї марно пропадуть:
Один я на світі – стебло серед поля!
Його буйні вітри полем разнесуть.
В Кобзарі 1860 та інших:
На що мені врода,
Коли нема долі, нема талану?
Літа молодиі марно пропадуть
Один я на світі, без роду і долі –
Стеблина-билина на чужому полі;
Стеблину-билину вітри рознесуть,.
Щоб варіант у Кобзарі р. 1860 був гірший – цього не можна сказати та й не це керувало д. Романчуком, коли він вернувся в цьому місці до 1 варіанту видання, а – побоювання, що ті одміни, які ми бачимо в Кобзарі р. 1860 проти 1 видання – пороблено не Шевченком, а Кулішем, і в згаданому вже листі до мене д. Романчук радить редакції нового Петербургського видання звернути увагу «особливо на Гайдамаки, в котрих, на мою гадку, треба би привернути в уступах «Титар» і «Бенкет у Лисянці» первісний текст, «поправлений» нещасливо Кулішем для Петербургського видання з 1860 року». Щоб поправки були нещасливі – з цим тяжко згодитися; а як би їх навіть поробив дійсно не Шевченко, а Куліш, то у всякім разі він цього не робив без відома і згоди автора (як далі будемо бачити, чимало поправок Шевченка з Чернігівського примірника є і в виданні Кобзаря з р. 1860, – тим часом д. Романчук готов і їх покласти на карб Кулішеві).
322, 13: красчого, – у Шевченка звичайна форма: крашчого, а в останні роки – кращого.
323, 16: зоре моя, – так скрізь, крім 1 видання, де стоїть: крихто моя.
323, 17: де се ти зоріла? – в 1 виданні: «знову полилися» [власне: полилися], хоча нема ніде й мови про те, що власне мало политися: чи слова, чи сльози?
323, 18: – я сьогодня забарилась, – в 1 виданні стоїть: «Ти сьогодня забарилась», і це там має бути кінцем запитання Яреми, а не відповіддю Оксани.
323, 15 зн.: а мене й байдуже? – в 1 виданні й немає.
323, 13 зн.: і сльози блиснули, – скрізь так. крім 1 видання, де стоїть: «слізоньки блиснули».
324, 5: як паву, – в 1 виданні: мов паву.
324, 10 зн.: вели таку мову – в виданні 1860 Шевченко поправив своєю рукою: «меж мови – розмови» [примітка в Празькому виданні].
325, 10: Слухать таку мову, – Шевченко в 1 виданні поправив: на такую мову.
325, 4 зн.: після «зійшлися» не (,), а (:).
327, 4: після «упав сердега», має бути не (.), а (, –), як в 1 виданні.
327, 10: поміркуєм, – так скрізь, – але в 1 виданні стоїть: поміркуйте, та Шевченко там таки виправив на: поміркуєм. Це вже безперечно не Кулішева поправка.
327, 17: Оксана в двері: – в 1 виданні стоїть: в хаті. Але це було б неправдою, бо її в хаті ще не було, а в двері – виразніш.
327, 18: та й пада крижем, – в 1 виданні: мліє та й пада [та і в заграничних виданнях трапляється]. Шевченко поправив на: та й пала в хаті.
327, 12 зн.: де ж ти, – цього ж в 1 виданні немає.
327, 10: а він мандруючи співа, – в 1 виданні стоїть: «може мандруючи», а Шевченко поправив: «мандруючи може»…
327, 8 зн.: не жива, – так поправлено Шевченком в 1 виданні, де стоїть: чуть жива. І знов Куліш нічого тут не винен.
328, 2: І сумно, сумно, – Шевченко поправив: темно, сумно.
328, 14 зн.: – по всіх виданнях цей рядок визначено крапками. Контекст такий:
А те, що минуло,
Не згадуйте, пани – брати
. . . . . . . . . . . . . . . .
В цьому рядку в 1 виданні Шевченко власноручно вписав: Бо щоб не почули. Не знаю, звідки д. М. Кр-ський узяв, що цей рядок має бути: На віки заснуло.
Стор. 329, 2 зн.: нехай не вадить, як не чує, – в 1 виданні надруковано курсивом.
Стор. 330, 7: тихенько ходя, – в 1 виданні: нищечком.
Стор. 330, 13: а дивишся, – в 1 виданні: дивися. Постає питання, який тут логічний наголос: чи дивися [-сся, – як пише Шевченко], чи дивися. По Кобзарях стоїть перша форма. Здається, так воно і більше на правду похоже.
330, 5 – після треба ззісти», не (;), а [:].
330, 4 – після «що куповала», не [:], а [, – ].
330, 3: ні в голос, ні мовчки, – така версія почалася з Кобзаря р. 1860, бо в 1 виданні: ні в слух [на російський штиб].
331, 2: он, чуєте? співають, – треба: он, чуєте, співають! (так в 1 виданні)
331, 7: нехай собі співає, – це собі додано Шевченком в 1 виданні.
331, 12: підкрадьмось, – скрізь, а в 1 виданні: підкрадемось.
331, 15: а що ж? то й ходімо! – в 1 виданні тілько: ходімо!, а дальшого: «добре, ходімо» немає зовсім.
331, 16: Кобзарь співає з повагою і не голосно, – так скрізь, крім 1 видання, де стоїть просто: голосно.
332, 8 і 9, – тут інший склад, і ці 2 рядки треба посунути вліво.
332, 13: правду старий співа, – старий дописано Шевченком в 1 виданні.
332, 16 – 15 зн.: сам не знаю за що, – в 1 виданні зовсім немає, а Шевченко дописав в 1 виданні: і сам не знаю, за що.
332, 14 – 13 зн.: в 1 виданні вставлено: та [перед «дарма»] і «лишень» [після «а ну»], та ще на кінці (після ушквар) – яку небудь [цього останнього по Кобзарях немає].
332, 3: та ось що – Шевченко вставив був: та ще ось що, але в Кобзарях ще немає.
333, 2: Брехня! співай, старче Божий, – в 1 виданні стоїть: брехня! Співай, яку знаєш, – а Шевченко так поправив: Брехня, старче Божий! Співай, яку знаєш.
333, 3: поснемо, – в 1 виданні: заснемо.
333, 6: Кобзар (співає) – в 1 виданні зовсім немає.
333, 9: Гуля Максим, гуля батько, – Шевченко поправив (не зовсім добре): Гуля наш батько Максим.
333, 11: орел сизий, – в 1 виданні сизокрилий, і без «ой».
333, 13: гуля Максим гуля, батько – Шевченко поправив: «Ой гуля Максим батько».
333, 19 – то й ушкварить, – так і в 1 виданні, але в Семеренка, Кожанчикова, Львів 1867: ушкварить. Як знати з дальшого: «заспіває – заспівають» можна з певністю прийняти: «ушкварить».
333, 15 зн.: заспіває, заспівають, а треба: заспіває – заспівають.
333, 11 – 10:
А ворога заплющившись,
Ката не минає. –
Коли так лишити слово «ката» без наголосу і без (,) після нього, то можна читати так: «ворога… ката не минає»… Тому-то по інших Кобзарях (Семеренка, Кожанчикова) стоїть наголос: «ката, не минає», – очевидно, що тілько так розумів Шевченко це місце, бо «заплющившись минати ката» – нічого не означало б…
383, 3: степ і море; скрізь битий шлях, – так всюди. А тим часом Шевченко хотів сказати, що перед Залізняком степ і море були немов битим шляхом, і тому і інтерпункцію треба тут інакшу, а власне:
Степ і море – скрізь битий шлях.
Зрештою, за таке тлумачення міцно не обстоюю. В 1 виданні стоїть так:
Степ і море… скрізь битий шлях.
334, 12: бевзь – Шевченко в 1 виданні поправив на: бевз (закреслено ь).
334, 14, бо йде Залізняк, – Шевченко поправив: бо йде, бачиш. Залізняк, – але в Кобзарях нема цієї вставки.
334, 18 зн.: і вішати, і мордувати! – в 1 виданні: вішать, мордувать. Взагалі Шевченко має нахил до глагольних форм на ть, а не на ти.
334, 12 зн.: до грошей я не дуже ласий, – в 1 виданні перед цим стоїть ще: «цур їм».
334, 10 зн.: ледащиці-живиці, як-то кажуть, – підкреслені слова дописано Шевченко в 1 виданні.
335, 7: молітесь – в 1 виданні: «моліться» (власне: моліця).
335, 18: І гич не до речи, – в 1 виданні: курникає і гич не до речи… Що власне має означити цей вираз – для мене не зовсім ясно; ще раз стрічається він в «Сотникові» (стр. 54), 17): «не женися, і гич не до речи».
336, 9, 10 – 12: ти-ни-ни… – треба ставити наголос: на останньому ни.
336, 14: кричать гайдамаки – дописав Шевченко в 1 виданні.
336, 12, 11, 10, Зі 2 зн.: панну, панно – в 1 виданні Шевченко поправив скрізь на: ляшку, ляшко, – але в Кобзарях поправки цієї не прийнято.
337, 1 – 7: ці 7 рядків в 1 виданні надруковано курсивом, як узяті з народної пісні.
337, 13: аж церков бачать. Дяк співа, – в 1 виданні: бачать, що церков.
337, 11 зн.: з того світу, – скрізь у, крім 1 видання, де: світа. І справді, genet. на а (замість у) у Шевченка значно частіше трапляється.
337, 4 зн.: конають, – в 1 виданні канають (так і в Кожанчикова та Львівському 1867), а в інших: конають. Зауважу, що Шевченко писав тільки канати, доконати.
337, 1 зн.: землі козацької краса, – в 1 виданні: краю козацького, – і Шевченко в 1 виданні не поправив; так і в Кобзарі Семеренка, але в Кожанчикова та Львівському уже: землі…
338, 3: стидом січеться, карі очі, – треба: січеться… карі очі.
338, 17 – 16 зн.:
Інгул що-зіму замерзає,
Богун не встане загатить…
Д. М. Кр-ський і радить поправити тут інтерпункцію так:
Інгул, що зіму замерзає -
Богун…
В 1 виданні після Інгул немає ніякого знака. Справу з цим уступом може вияснити лишень автограф.
338, 9 – 8 зн.:
«Я сохну, сохну; де Тарас?
«Нема, не чуть, не в батька діти»! -
Д. М. Кр-ський, зауважує що словами «де Тарас»? починається знову власна мова благочинного, а через те правдивіше було б так:
«Я сохну, сохну…» – «Де Тарас?
Нема, не чуть – не в батька діти!
Не плачте, братія…
Але, коли покладатися на 1 видання, то ми мусимо прийнять звичайну версію, бо там для нашої гадки доказів немає, – там стоїть:
«Я сохну… сохну… де Тарас?! –
«Нема, не чуть… не в батька діти! –
і це все говорить Альта, а не благочинний.
339, 1: щиро як діти, – так скрізь, почавши з 1 видання, але Шевченко виправив [і то на краще]: «як діти, щиро».
339, 2: гадали теє… – в 1 виданні: думали теє [так і в Семеренка], але в Кожанчикова та Львівському 1867 уже: гадали.
339, 6: знимуть, – у Шевченка тілько : знімуть.
339, 4 зн.: вже їм завтра, – в 1 виданні стоїть: вже ніколи, – але Шевченко поправив на: «їм завтра»:
339, 2 – 1 зн.:
Ще лічать гроші у-ночі,
Без світла лічать бариші.
Так скрізь, крім 1 видання, якому я в сім разі даю найбільшу віру, а там так:
Ще лічать гроші, – у ночі
Без світла лічать бариші.
340, 1: щоб не побачили, бач, люде, – так скрізь. Але Шевченко почував незручність двох слів з одним коренем [бачиш, бач], і поправив бач на злі,
щоб не побачили злі люде.
340, 8: про те росказать, – так скрізь, а Шевченко поправив був: теє росказать.
340, 17 зн.: слухайте ж – це «ж» додано Шевченком в 1 виданні
340, 14 зн.: за те, що не вміла в добрі панувать, – так почалося з Семеренка видання, і значно краще, ніж версія 1 видання: «Щоб не забували Ляха проклинать».
341, 7: жито собі сіють, – Шевченко поправив значно краще на: панам жито сіють.
341, 12: Де Залізняк, – Шевченко поправив: «Залізняк де».
341, 14 – 15:
Кат панує,
А їх не згадають.
Ці два рядки стоять ще в 1 виданні, але для цензури [р. 1858] Шевченко сам викреслив їх. І ото їх і немає ніде в російських виданнях, а також у Львівському 1867 та Празькому 1876, аж уже д. Романчук пригадав знову про них.
342, 3: іде смутний, – поправив Шевченко в 1 виданні: смутний іде.
342, 12: чого ж смутний чорнобривий, – Шевченко поправив: смутний, невеселий.
342, 12 зн.: десь далеко сіроманці, – так пішло з Кобзаря Семеренка, а в 1 виданні стоїть: десь далеко сумно, сумно.
342, 14: байдуже! Іде Ярема, – так і скрізь, крім 1 видання, де просто: байдуже іде Ярема… Щоб воно було так правильно, я не певен.
343, 1: а сю ніч уп’єшся. Пекельнеє свято… – так і скрізь, крім 1 видання, де зовсім одмінна версія, і до того цілком правдива, – там не уп’єшся, а уп’ється, – поет прикладає це слово не до Дніпра, [а цю ніч уп’єшся], а до попереднього речення, де мова йде про синє море. Таким чином цілий контекст мусить бути такий:
Червонив ти синє, та не напоїв,
А сю ніч уп’ється… Пекельнеє свято
По всій Україні цю ніч зареве.
343, 9: так думав, ідучи, – в 1 виданні: ідучи думав.
343, 9 зн.:
А тим часом із байраку
Півень «кукуріку!
В 1 виданні: з-за байраку, – мені не зрозуміло, через що із байраку має бути краще…
343, 5 – заголовок розділу: «Червоний бенкет» Шевченко поправив на: Галайда, і це знов таки правильно, особливо коли згадаємо, що уже в II розділі Шевченко заголовок Галайда змінив на Ярема.
344, 6: небо нагріває, в 1 виданні теж небо, а в виданні 1860 хмари одначе у власному примірнику цього Кобзаря Шевченко зробив олівцем поправку: небо (див. Празький Кобзарь, примітки до Гайдамаків). В Кожанчикова та інших знову хмари, – очевидно, що мусить бути небо.
344, 12 – 14 – цікаві поправки з історичного боку. Замість:
І кров полилася
Аж у Волинь. По Поліссі
Гонта бенкетує,
як це по всіх Кобзарях. Шевченко поправив в 1 виданні на:
Аж у Умань. По Подолі
Гонта бенкетує.
344, 16: дамаску гартує, – у власному примірнику Кобзаря Семеренка, як це знаємо з примітки в Празькому Кобзарі, додано рукою Шевченка: «до маху», що, очевидно, а ні трохи не краще од дамаску, бо тоді не знати, що власне Залізняк готує до маху:
А Залізняк в Смілянщині
До маху готує
У Черкасах, де її Ярема
Пробує свячений.
Хіба що це прикласти до свяченого?.. Але свячений (ніж, кинджал) зовсім не замашний…
344, 9 і 5:
добре сину
Гуляй, сину,
в 1 виданні стоїть: хлопче.
344, 7: мордуй, мордуй! Шевченко поправив в 1 виданні: отак, отак.
345, 4: улиці… Крились трупом, – в 1 виданні неправильно: крили. Цього не може бути через те, що далі йде: плили кров’ю, – вийде, що улиці хлопці, гайдамаки крили трупом і [сами] плили кров’ю…
345, 18 – 16 зн.:
– Я, пане, з Вільшани».
– З Вільшаної, де титаря
Пси замордували?
Шевченко виправив був, бажаючи позбутися історичної помилки, на:
Із Мліїва, пане.
Там титаря позавчора
Пси замордували.
345, 14: – «У Вільшаній», – стоїть: у Мліїві.
345, 12 – 10:
Дочку його коли знаєш».
– «Дочку у Вільшаній»?
– «У титаря, коли знавав».
Поправлено так:
Дочку його: чи не знавав?
Отамане-пане,
Пусти мене!!! Тай заплакав.
345, 8 зн.: Ледве вимовив Ярема, – в 1 виданні (і тільки там) стоїть: «Де ти, серце моє, де ти?»!
345, 7 зн.: Та й упав до долу, – в 1 виданні: та й пада (тільки там).
345, 6 зн.: Еге! ось що! – в 1 виданні: еге! знаю… (тільки там).
346, 2: Тряслося та мліло, – в 1 виданні: затряслось (тільки там).
346, 3: добре, сину…, – в 1 виданні: добре, хлопче (тільки там).
346, 4: на святее діло, – в 1 виданні: аби щоб хотілось (тільки там).
436, 5: Ходім з нами, – в 1 виданні: хочеш з нами (тільки там).
346, 6 – 11 – цих рядків в 1 виданні немає зовсім, – з’являються вони в виданні Семеренка.
346, 14: не найду Оксани, – Шевченко поправив на: сироту Оксану.
346, 15: може й найдеш. – Шевченко поправив «вирвеш», але це було б до речі тоді, коли б Шевченко був вставив ті 6 рядків, що добавив в Семеренка виданні… – там справді Галайда говорить: «з пекла вирву», і Залізняк мав би рацію одказати йому: «може й вирвеш». Далі в Кобзарях стоїть в цьому рядку і дальше так: А як тебе зовуть? Я не знаю, – Шевченко поправив отак:
Може й вирвеш.
Ходім з нами!
Я все забуваю,
Як зовесся.
346, 18 – 17 зн.:
– «А прізвище»?
– «Прізвища немає»? –
Шевченко поправив короче:
«Прізвище»? – «Не маю! –
і це надає більшої жвавості розмові між ними.
346, 16 зн.:
«Хиба байстрюк? Без прізвища
– Запиши, Миколо,
У реестер.
Такої інтерпункцї тут не можна допустити (на це звернув увагу і д. М. Кр-ський), бо виходило б, що Залізняк зразу каже записати Ярему в реєстр без прізвища. Очевидно, що після: «без прізвища» повинно бути знак [?], або хоч ряд крапок […], – у всякім разі треба одділити од дальшого речення, де йде мова про запис у реестер.
346, 14: У реестер! Нехай буде… – в 1 виданні: єсаулом. Без прізвища…
346, 12: Так і пиши; – в 1 виданні: бач, обідраний!
346, 10: «Ну хиба Бідою»?, – Шевченко поправив: «Запиши Бідою»!
346, 9: «І це не так», – в 1 виданні: «ні, погано»!
346, 6: Записали. – Шевченко поправив, значно краще, на: записано.
346, 2 – Рушайте, хлопята, – Шевченко поправив на: кончайте, хлопята»!
346, 1 зн. і далі – великі одміни. Рядок 1-й Шевченко викреслив зовсім, а за те зробив таку чималу вставку:
Та й рушили до схід сонці
У Лисянку хлопці
На ярмарок. Зібралися
Хлопці, по толоці,
Помолились гарно Богу
Та й рушили з Богом
У дорогу. Мов і справді
Не було нічого У Черкасах… І Яремі,
а далі – 1-й рядок на стор. 347, а рядки 2 – 4 на стр. 347:
Усміхнувся на воронім
Та й знову у сльози.
Виїхали за царину, –
Шевченко теж поправив, і з поправками початок стор. 347 читається так:
Зайвого з обозу
Дали коня. Усміхнувся
Ярема кріз сльози
Та й поїхав за царину.
348, 4 – 6:
… Змія люта
Жадно випиває
Його сльози…
в виданні Романчука та і в інших, крім 1-го та Симиренкового, зроблено помилку: не жадно має бути, а «жадна»… В 1 виданні зовсім правильно стоїть:
Змія люта
Жадна, випиває
Дрібні сльози…
348, 17.: моя ти єдина! – В 1 виданні гірший варіант: моя сиротино!
348, 15 зн.: Клене, умірає – в 1 виданні: по Польші блукає.
348, 13 зн.: У склепу конає, – Шевченко поправив: В склепу пропадає.
348, 11 зн.: згадує Вільшану, – Шевченко поправив: згадує і Мліїв.
348, 10 – 7, – ці рядки:
Кличе його: «Серце моє!
Обніми Оксану!
Обнімемось, мій соколе!
На віки зомлієм! –
Шевченко закреслив і, до попереднього: Згадує і Мліїв», – додав лишень два рядки:
Може каже: «обнімімось,
На віки зомлієм»!
348, 6 – 5:
Нехай Ляхи згнущаються -
Не почуєм»! –
Шевченко поправив так:
Мій соколе! Нехай ляхи
Знущаються!
348, 1: куди – Шевченко поправив: куда?, – і взагалі треба сказати він в цьому слові уживає такої форми.
349, 3: у жупані сама пані, – так поправив Шевченко варіант 1-го видання, де стоїть: «у будинку господиня».
349, 9 – 10:
Карай серце! розірветься,
Хоч би було камінь. –
Так скрізь. Шевченко поправив на: розпадеться камінь.
349, 12 – 13:
Оксано, Оксано! –
Де ти ділася, поділась?
Так поправив Шевченко в 1 виданні, де стоїть: Чом ти не в Вільшаній? За цим рядком в 1 виданні єсть ще три, яких немає по інших «Кобзарях:»
А може й там!
Може плаче,
Тяжко ій, небозі,
Може з батьком вигладає…
Але як Галайда уже чув про смерть Оксаниного батька, то останній рядок не до речі, – хіба що прийняти, що в душу Галайди на час закралася непевність: а може ще те й не правда, що він чув?
349, 16 зн.: каже опиниться, – в 1 виданні стоїть: кричить опинитись, і Шевченко поправив на: «велить опинитись»! З такою поправкою бачимо в Кобзарі Семеренка, але в Кожанчикова (та Львівському 1867) відкілясь уже: каже опинитись.
349, 13 – 12 зн.:
І тихенько
У лісі сховались, –
так пішло начавши з Кобзаря Семеренка, а в 1 виданні стоїть:
Повернули
У ліс та й сховались.
349, 5 – після: навішано трупу – треба не (,), а – (як це в 1 виданні).
350, 12: жити б, – і по всіх Кобзарях теж: жити б, тільки в 1: жить би, і це дає легший склад.
350, 15: треба крови, брата крови, – інтерпункція неправдива: (,) мусить бути аж після «брата» (як це і в 1 виданні і в Кобзарі Семеренка: Треба крови брата, крови.
350, 8: болить серце, як згадаєш, – Шевченко поправив: серце вьяне, згадуючи.
351, 1 – 11: Шевченко зразу був лишив так, поправивши тілько у рядку 8: «Вільшану» на «Мліїв», але потім закреслив усі 11 рядків, а збоку приписав таке:
Минули Гоноратку [попереду стояло Кумейки, але він поправив]
Байбузи минають,
Уже й Мліїв… Про титаря
Ярема питає
У хлопчика: – Чи титаря
Ляхи ще не вбили?
«Ні, не вбили: каже батько,
а далі так, як в рядку 12: що його «спалили» і т. д.
351, 19 зн.: поховали, – тільки в 1 виданні: заховали.
351, 14 зн.: коли й умру, – це й дописав Шевченко у 1 виданні.
351, 12 зн.: Ляхів мучить. Серце моє, – Шевченко поправив: Шукать тебе. Моє серце!
351, 7 зн.: тяжко, важко, – а в 1 виданні: тяжко йому (Шевченко писав, звичайно, ему).
351, 6: боротись, – в 1 виданні і в Симиренковому Кобзарі – «бороться» (власне – боротьця, – як і скрізь в словах на ться).
352, 1: після: «тяжко осміхнувся» не (.), а (:).
352, 2 – 4: перед оттут і після: «а сьогодня» – треба лапки, бо це слова Яреми, хоча й до себе самого.
352, 6: Гайдамаки понад яром, – в 1 виданні досить не поетичний варіант: «Цабе яром Гайдамаки»…
352, 12: стрівай лишень, – в 1 виданні: пострівай лиш!
352, 14: я, як бачте, гайдамака, – «як бачте» вставлено вже в Симиренковому Кобзарі.
352, 15: з Кирилівки, – така «форма більш літературна, але народ в Звенигородщини вимовляє Кирилівка, і Шевченко так писав (так і мало не всіх Кобзарях стоїть).
352, 8 зн.: за-теж їх і били, – в 1 виданні стоїть: за-теж ми їх били.
352, 3 зн.: ось на ж тобі, – «ж» в 1 виданні немає (є в Симиренковому Кобзарі).
353, 6: й ліс, – «й» в 1 виданні немає (є в Симиренковому Кобзарі).
353, 11 зн.: після нівроку, очевидно, треба не (.), а (:).
353, 9: У Ляхів кишені, – в 1 виданні (тілько там): «У мертвих кешені» (Шевченко уживає скрізь кешеня).
353, 7: Ще карать мерзених, – Шевченко в 1 виданні поправив: карати, – і така поправлена форма по всіх Кобзарях. А д. Романчук до свого Кобзаря узяв варіант з 1 видання, і не добавив після «карати мерзених» – у Лисянку; додаток цей зробив Шевченко у власноручному своєму примірнику Кобзаря (див. примітку до Гайдамаків у Празькому Кобзарі). У д. Романчука при слові «мерзених» опущено: (примітка Шевченка).
353, 6 зн. – заголовок розділу: Бенкет у Лисянці Шевченко поправив на: Старосвітський будинок.
353, 3 зн.: ото Гонта з Залізняком, – (так скрізь), – Шевченко поправив на: «ото Гонта та Залізняк».
353, 1: страшно, страшно закурили! – так по всіх виданнях; Шевченко поправив цей рядок, і взявши ще один попередній рядок (люльки закурили), треба читать так:
Люльки закурили
З гайдамаками. Аж страшно!
354, 2: оттак курить, – в 1 виданні: так закурить.
354, 4: шляхетською, жидівською, – в 1 виданні: шляхетською й жидівською.
354, 11: кричать: «Ляхам кари»! – Шевченко поправив так: Кричать «дітям» кари.
354, 16 зн.: не вважають, – в 1 виданні: «не минають».
354, 15 зн.: на літа, на вроду, – в 1 виданні: «ні літа, ні вроду», але «не минати літа та вроду шляхтяночки» не дуже гаразд виглядало б.
354, 12 – 11 зн.:
Ні каліка, а ні старий,
Ні мала дитина, –
в 1 виданні: «ні мати, дитина», – та крім 1 видання ніде такого варіанта немає, і вважаючи на попереднє «старий», якось мимохіть напрошується антитеза – мала дитина.
354, 6 зн.: шляхетської й жидівської, – Шевченко поправив на: «не осталось у Лисянці», адже вважаючи на те, що не дуже давно перед тим у нього траплялось вже речення: шляхетською й жидівською.
355, 9 – 10:
«Де ти»? Крикне й сховаться
В полом’ї, пожарі, –
в 1 виданні інакший варіант:
«Так Галайда кричить, шука
Ляхів по пожару.
355, 16: «Гуляй»! загукали, – в 1 виданні, очевидно, помилка: «загуляли».
355, 12 зн.: пийте, діти! – в 1 виданні: гуляй, діти!
355, 2-1 зн. і далі 26 рядків на стор. 356 Шевченко закреслив, а замість них поставив:
Вип’єм, друже, погуляєм
У купочці, в парі…
А де ж Волох? заспівай лиш,
Поганий кобзарю!
От з такими змінами й надруковано «Гайдамаки» в виданні 1860 р., тільки в останньому рядку: «Поганий кобзарю», – поправлено: «Грай, співай, кобзарю»! В цілості знову (так як в 1 виданні) видруковано в обох Кобзарях р. 1867.
357, 1: Кобзар (грає й приспівує) – дописав Шевченко в 1 виданні.
357, 5: Маю черевики – Шевченко поправив (на краще): Куплю…
357, 10 зн.: черевичкам, – в 1 виданні (тілько там): черевикам.
375, 4 – 3:
«Нумо, Гонто»!
– Нум, брате Максиме!
В 1 виданні:
«А ну, Гонто,
– Ну, брате Максиме!
358, 10 – з цього рядка треба зробити два, як і в 1 виданні Зауважу, що в 1 виданні куплети: «Не дивуйтеся, дівчата» і «Отак чини, як я чиню» – надруковано іншим шрифтом, бо вони позичені з народніх уст.
358, 14: Сидить собі кінець стола, – в 1 виданні: сидить один кінці стола.
358, після рядка («Мусить пропадати»), в 1 виданні стоїть ще:
Та й заплакав…
Всі танцюють,
А Галайда плаче,
Нудно йому,
а тоді вже аж рядок 14 на стор. 359 (А із яру в киреї козачій): – 23 рядки від «А того й не знає» і до «А із яру» – в 1 виданні немає, – вони з’являються вперше в виданні р. 1860.
359, 10 зн.: Ось копійка, подивися! – в 1 виданні так:
«Ось
. . . . . . . . копійка»,
– і іншою рукою (мабуть М. Лазаревського) вписано тут: царицина.
359, 8 зн.: знаю, знаю, – Шевченко поправив: знаю, каже.
359, 6: признавайсь, проклятий жиде, – тут Шевченко поробив великі зміни. Попереду всього тут зробив вставку таку:
Признавайсь, лукавий жиде:
Ти привів у Мліїв
До титаря Ляхів пьяних?
Я, Лейбо, не вмію
Жартувати! Я Ярема,
Твій наймит поганий, –
Чи не пізнав? Признавайся ж…
359, 3 після слів Лейби: – «Ховай Боже»! Шевченко знову зробив таку вставку:
Нічого не знаю…
Нічогісінько, ій Богу»!
– «Не знаєш? то як знаєш.
Так і роби». І знову ніж
Ярема виймає…
Далі Шевченко наближається до того, що в рядку 359, 2: «В будинку»…, тільки він так переробив:
– «У будинку… На тім боці…
(Стривайте!)… з панами
У покоях, у золоті,
Як найкраща пані Ваша… теє…
Як знати, цей уступ Шевченко багато разів переробляв, бо й у 1 виданні зовсім не так воно стоїть, як згодом ми бачимо в Семеренка виданні. В 1 виданні, після слів: «ось… копійка», стоїть так:
«Не бреши проклятий!
Признавайся! Я Ярема…
Ти конфедератів
Із хутора до титаря
Повів у Вільшану?
Признавайся! я все знаю…
Де діли Оксану»? Махнув ножем.
– Ховай Боже»!
– «Я тебе сховаю»!
– У будинку на тім боці»…
– Виручай, як знаєш!
На золото»!… сипле йому
Жменею з кешені.
– «Треба Гонту…» – «Потім, потім…
А не то – свяченим…
«Добре, добре! постривайте!…»
– «Ніколи, проклятий!
Ходім вкупі»! – «Які ж бо ви…
Далі так, як 360, 3 і далі, тілько замість 360, 5:
Іду зараз і виручу, – в 1 виданні: «Вам не треба – один піду»…
360, 15 – 16:
у Лебедин!
У Лебедин!
так почалося з видання Семеренка, тоді як в 1 виданні було:
В Майданівку!
В Майданівку!
360, 11: по базару, – в 1 виданні стоїть: вздовж базару. Поправка пішла з видання Семеренка.
360, 8 зн.: на городі пустирнак, – Шевченко вживає звичайно: на вгороді… Що ж до – «пустирнак», то в 1 виданні стоїть «постирнак».
361, 3, 13 та 7 і 4 зн.: з кожного рядка треба зробити два.
361, 7: цей рядок посунути вправо.
361, 10 – 7 знизу в 1 виданні надруковано курсивом, як слова, узяті з народної пісні.
361, 7: то кивне, то моргне, – так пішло з видання Семеренка, а в 1 виданні стоїть, замість: моргне – махне.
361, 6 зн.: в кватирочку виглядаю (так і в Семеренка виданні), а в 1 виданні: у кватирочку моргаю.
362, 3 – 4 – скрізь 2 рядки крапок, через нецензурність (моральну) тексту. В 1 виданні не рукою Шевченка (мабуть, того ж таки М. Лазаревського) дописано:
Скажи, скажи, старо суко.
Кому давала спершу…
362, 14 – з цього рядка зробити два.
362, 1 зн.: погасає, – так почавши з Семеренка виданні; в 1 виданні: гасне, гасне.
363, 1: каганець козачий, – в 1 виданні: Великдень козачий.
363, 10: в потайники пустіть огонь, – так поч. з видання Семеренка; в 1 виданні: пустіть огонь… – Може бути і така форма imperativa через infinitivum, але чи буде вона українська?
363, 8 зн.: найдеш іншу – так почавши з видання Семеренка, а в 1 виданні: другу.
363, 5: ревуть гори, – після гори краще поставити – (так і в 1 виданні).
364, 2 – 7: цих рядків в 1 виданні немає, – дописано їх там рукою Шевченка олівцем; з’явилися вони вперше в виданні Семеренка.
364, 15: не розпитуй, – так почавши з видання Семеренка, але в 1 виданні: не питайся.
364, 15 – 14 зн.:
Ох, як би я знала,
Що побачу знову…
З цим уступом сталася сумна пригода: почавши з обох видань р. 1867 загублено один рядок, а другий через те переіначено. Д. Романчук не поглянув в видання Семеренка та в 1 видання, де зовсім правильно стоїть:
«Що побачу його ще раз,
Що обніму знову…
без чого не виходить розмір, бо до рядка «що побачу знову» єсть далі відповідний: «за єдине слово», тоді як для «вдвоє втроє витерпіла б» (попереднього перед тим) – рифми уже не стає… Д. М. Кр-ський здогадувався, що тут чогось бракує і радив: «ох як би я тоді знала»… Але тепер справу вже вияснено…
364, 9: Бог за те й карає, – так скрізь, почавши з видання Семеренка, але в 1 виданні «й» немає.
365, 6: може б, може… – по всіх давніших виданнях, почавши з 1-го і кінчаючи Празьким, – може б… може.
365, 17: добре слово скаже, – так почавши з видання Семеренка, а в 1 виданні: «люблю тебе» скаже.
365, 12 зн.: мене вірно любить, – у виданні Семеренка, а в 1 виданні: один мене любить.
365, 9: так я думала, – у виданні Семеренка, а в 1: я так думала.
365, 1: не прибуде, – Семеренка а в 1: не приїде.
366, 17: Раю мій, покою! – у виданні Семеренка, а в 1: серденько загоїть.
366, 8 зн.: хто такий і відкіля він, – у виданні Семеренка, а в 1: хто Ярема, відкіля він.
366, 4 зн.: мій соколе, – у виданні Семеренка, а в 1: мій орлику.
366, 3 зн.: мій голубе сизий, – у виданні Семеренка, а в 1: мій соколе милий.
367, 4 – 5; загрібай, мамо, жар, жар, – в 1 виданні цей рядок двічи; як цей, так і дальший в 1 виданні надруковано курсивом, як слова з народної пісні.
367, 13: задзвонили, – у виданні Семеренка, а в 1: піду, дзвонять.
367, 19 – 17 зн.:
Оксана осталась,
А черниця, помолившись,
В храм пошкандибала, –
так у виданні Семеренка, а в 1 виданні повніще:
Оксана осталась,
Пожурилась, усміхнулась,
Пала на коліна,
І молиться за Ярему
Щиро, як дитина.
367, 16 зн.: в Лебедині, – так у виданні Семеренка, а в 1: старі сестри.
367, 10 зн.: отамана, – так у виданні Семеренка, а в 1: Залізняка.
367, 7 – 1 знизу та 368, 1 – 4 – зовсім інший варіант, – в 1 виданні він значно довший і відмінний, а власне:
Ляхів конча; з Залізняком
а тоді (в 1 виданні): Часом наїзжає (так в 8 ряд. ст. 367), а далі в 1 виданні:
Вряди-годи, – та вдвох собі…
Ну, це всякий знає!…
Вернімося ж до свячених.
Що вони зробили?
Чи всі вони ще як бритва,
Чи перещербили?
Хоч вам, знаю, і остило
На кров та на сльози
Дивитися, а Оксані!…
Оксані небозі –
Їй аж нудно, бо Ярема
Весілля гуляє
З ножем в руках, на пожарах…
Вона виглядає
До півночи, а іноді
Помолиться Богу,
Та й спать ляже, одна собі…
Умер би, ей Богу!
368, 12: по селам плачуть малі діти, – так почалося з видання Семеренка, але форма: по селам – не українська, – повинно бути: по селах, що ми й бачимо в 1 виданні, тільки там перестановлено: плачуть по селах малі діти; та Шевченко поправив цей рядок на: по селах плачуть голі діти.
368, 17: звір тілько виє, йде в село, – 1 виданні та в виданні Семеренка стоїть: тілько звір, а вже видавці Кожанчиковського Кобзаря переставили. До того, в 1 виданні Шевченко поправив «йде в село» – на: по селу.
368, 18: де чує трупи, – так скрізь. Шевченко поправив на: гризучи трупи.
368, 15 зн.: поки їх снігом занесло, – так всюди. Шевченко в Чернігівському примірнику надав цьому реченню іншу форму:
Аж поки снігом занесло
Огризки вовчі.
369, 18: де проїдуть, земля горить, – по всіх «Кобзарях», кінчаючи Празьким, інтерпункція: де проїдуть – земля горить,
370, 1 зн.: убийте пса! – у виданні Семеренка, а в 1 виданні: вбийте його!
371, 2 – 3:
Признавайтесь:
Що ви? католики! –
Почавши першим виданням і Празьким кінчаючи [тобто в п’яти давніших виданнях], інтерпункція така:
Признавайтесь,
Що ви католики?
Ясно, що Шевченко логічний наголос клав на «Признавайтесь»… Тим часом д. Романчук перебудовує речення наново, і тим надає йому зовсім інший сенс, якого не мав на думці поет.
371, 4: католики, бо нас мати, – теж по всіх згаданих тілько що «Кобзарях» стоїть: католики… бо нас мати.
372, 4 зн.: валіть стіни! – В 1 виданні (в одному лишень) стоїть: бийте стіни!
373, 16 зн.: горе мені, горе! – В 1 виданні [в одному лишень]: горе моє, горе!
376, 1: й не дивиться… – в 1 виданні [в одному]: аж труситься.
376, 16: на чужому полі, – так і скрізь, крім 1 видання, де: полю.
376, 4 зн.: без васильків і без рути, – скрізь, крім 1 видання, де: і без труни.
378, 7: а батько вже вмер, – скрізь, крім 1 видання, де: а другий вже вмер.
378, 16: у куточку плаче, – скрізь, крім 1 видання, де: за коміном.
379, 2: доведу, спочину, – скрізь інтерпункція: доведу – . спочину.
379, 13: та й замовкли, – скрізь після «замовкли» не [,], а –
380, 9 – 10:
Нема міста,
Нема міста, волі.
Рядок 9-ий єсть по всіх «Кобзарях», а рядка 10 – немає ні в одному, – самі крапки; д. Романчук вперше подав цей текст із своїх рукописних дописок до Кобзаря р. 1860, а власне: нема міста, волі, – що дійсно рифмується з попереднім (чрез один рядок): на чужому полі… Одно тільки не гаразд: міста, бо треба писати: місця, щоб не було плутанини з «місто» (город), – і дійсно в 1 виданні так і стоїть: місця. Форму: міста прийнято в «Кобзарі» Семеренка, і з того часу вона й лишилася по всіх виданнях.
381, 5: ревуть собі й ревітимуть, – не правильно. В виданні Семеренка: ревуть собі і ревтимуть, – і так воно й повинно бути. Форму «й ревітимуть», надзвичайно тяжку для вимови, вперше ужито в «Кобзарі» Кожанчикова, і з того часу вона й прийнялася. В 1 виданні так стоїть, як і в Кобзарі Кожанчикова та д. Романчука, тілько без «й»…
381, 11: не чуть плачу ні гармати, – після «плачу» опущено (,).
381, 16: така божа воля, – скрізь, крім 1 видання, де: «на те божа воля».
381, 11 – 10 зн.: з цих двох рядків треба зробити 4. Зауважу ще, що в 1 виданні рядки 12 – 10 («А в нашого Галайди»…) надруковано курсивом, як слова з народної пісні.
382, 5: щоб, знаєте, не було і кривди, не було і правди, – після «кривди» у д. Романчука опущено «щоб» (як це єсть в 1 виданні та в Празькому), але д. Романчук посилається на свої рукописні додатки (рукопис), в якому «щоб» немає.
382, 9: начнем же уже начало… – Вважаючи на те, що це речення – наслідування церковно-слов’янського речення, думаю, що повинно бути не уже, а убо.
382, 10: на старого Кобзаря… В 1 виданні: сліпого. Але д. Романчук в своєму рукописові має: старого.
Дата Гайдамаків – р. 1841, 7 квітня (тоді їх викінчено).
Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 26 – 53.