11. Тарасова ніч
Василь Доманицький
Вперше видруковано в Кобзарі р. 1840 (стр. 105 – 114), а потім в Чигиринському Кобзарі (стр. 36 – 42).
Посвяти Мартосу в Чигиринському Кобзарі немає, – вона з’являється вперше в Кобзарі Кожанчикова.
Стор. 209, 11 зн.: в Чигиринському Кобзарі стоїть розцвітає, але Шевченко поправив на процвітає, як тепер в виданні Романчука і скрізь.
Стор. 209, 10 та 2 зн.: виспівує; в Чигиринському Кобзарі: приспівує, а в Кобзарі 1860 – виспівує. Цей варіант прийнято по всіх виданнях.
Стор. 209, 6: Як збіралась громадонька, в Чигиринському Кобзарі: Як загралася громада, але прийнято, почавши з Кобзаря 1860, версію ту, що і в виданні Романчука.
Стор. 210, 1 – 26: по всіх російських виданнях немає. Вперше видруковано у «Вечерницях» (1862, № 34), а звідти у Львівському Кобзарі р. 1867. В «Вечерницях» подано примітку, що цей уступ «нам переслав наш галицький чоловік зостаючій тепер у Празі (чеській)»
Стор. 210, 8: Ненько моя, ненько, – в Празькому Кобзарі, в примітці – Серце моє, ненько (з власного рукопису Шевченка).
Стор. 210, 9 – 10:
Як вгадаю тебе, краю,
Зав’яне серденько.
у власному рукописі Шевченка як читаємо в Празькому Кобзарі, стоїть:
Як згадаю твою долю,
Заплаче серденько.
Стор. 210. 13: де поділась доля, воля, – у «Вечерницях»: воля, воля (так і у Львівському Кобзарі); поправлено волю на долю, – не знаю, на якій підставі, – в Празькому Кобзарі.
Стор. 211, 10 – 11:… уніати налітають, – в Чигиринському Кобзарі навпаки:… Налітають уніати.
Стор. 211, 13 зн. після слів: «стоптана Ляхами» в Чигиринському Кобзарі та Кобзарі 1860 – 4 рядки крапок.
Стор. 211, 11 зн.: – обізвався, орел сизий, – знака (,) не треба. Нема його і в Чигиринському Кобзарі 1844.
Стор. 211, 3 зн.: од Лимана до Трубайла, – а в Чигиринському Кобзарі стоїть Трубежу. Цю поправку мабуть зробив, чи порадив зробити Шевченкові Куліш, у якого Трубайло згадується в писаннях.
Стор. 212, 16: нехай кляпи… (як і в Кобзарі 1860) – в Чигиринському Кобзарі нехай собі.
Стор. 212, 5 зн.: після слів «Козак Ляха знайде» в Женевському виданні р. 1890 та Львівському 1893 – вставлено цілих 36 віршів (д. Романчук подає їх не в тексті, а в «Примітках» до Кобзаря, на стр. 620 – 681) Ось вони:
А поки що, одпочиньмо!
Чи багато наших?
– Трохи, пане-отамане,
Та й ті щось ледачі!
– Зледащіли? Побачимо!
Нема чого ждати!
Бенкетуйте ж, вражі Ляхи!
Прийду помагати;
Прийду, Ляхи, почастую
Не медом-ситою, –
Ні, прокляті католики,
Кров’ю червоною
Почастую за Павлову
Праведную душу;
А коли ні, Боже милий,
Сам випити мушу!
Боже, нехай пропадає
Голова Тараса!
Дай то тілько, щоб та шляхта
Кров’ю упилася!
Тогді й мою головоньку
Нехай ворон будить:
Не прокинусь! – Товариші!
Що буде, то. й буде;
Сю ніч Ляхів католиків
Ходім частувати!..
Чи так, брати – отамани? –
Що маєм казати?
Роби пане-отамане,
Як сам добре знаєш,
А ми будем помагати
Поки силу маєм». –
Добре хлопці»! Пішов нишком, .
Люлечку смакує,
Дума думку, поглядає…
Доля ж бенкетує.
Стор. 212, 5 зн.: та й не повставали – і так скрізь. В Чигиринському Кобзарі Шевченко «й»закреслив.
Стор. 212, 4 зн.:
Ляшки-панки
Покотом лежали, –
в заграничних виданнях стрічається варіант:
До одного
Покотом лежали.
Стор. 213, 1 – 2:
Щоб летіли крюки з поля
Ляшків панків їсти, –
в заграничних виданнях єсть версія:
«Через степи щоб летіли
Крюки Ляхів їсти.
Стор. 213, 3: Налетіли чорні крюки, – Шевченко поправив на «гайвороння» так само, як і нижче, в рядку 7 – на: гайворони. В рядку 3 в заграничних виданнях стрічаємо ще й: крюки з поля.
Стор. 213, 4: вельможних будити, – в Чигиринському Кобзарі стоїть: Ляшеньків. але вельможних прийнято скрізь, почавши з Кобзаря 1860.
Стор. 213, 14 зн.: сидить ворон, – в заграничних виданнях: крячок.
Стор. 213, 12 – 11 зн. – в російських виданнях немає; після цих рядків в Женевському виданні 1890 та Львівському 1893 вставлено:
Була колись козацькая
І слава, і воля;
Слава сяє, а воленьку
Спіткала недоля.
Було колись – панували,
Та більше не будем,
Тії ж слави козацької
По вік не забудем!
Стор. 214, 4: з вороженьків покепкую, – мало не скрізь по «Кобзарях» так читається. Шевченко поправив: та з ворогів. Цей варіант трапляється подекуди і в заграничних виданнях.
Рік написання – 1839. Автографа немає.
Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 21 – 24.