Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

11. Тарасова ніч

Василь Доманицький

Тарасова ніч

Вперше видруковано в Кобзарі р. 1840 (стр. 105 – 114), а потім в Чигиринському Кобзарі (стр. 36 – 42).

Посвяти Мартосу в Чигиринському Кобзарі немає, – вона з’являється вперше в Кобзарі Кожанчикова.

Стор. 209, 11 зн.: в Чигиринському Кобзарі стоїть розцвітає, але Шевченко поправив на процвітає, як тепер в виданні Романчука і скрізь.

Стор. 209, 10 та 2 зн.: виспівує; в Чигиринському Кобзарі: приспівує, а в Кобзарі 1860 – виспівує. Цей варіант прийнято по всіх виданнях.

Стор. 209, 6: Як збіралась громадонька, в Чигиринському Кобзарі: Як загралася громада, але прийнято, почавши з Кобзаря 1860, версію ту, що і в виданні Романчука.

Стор. 210, 1 – 26: по всіх російських виданнях немає. Вперше видруковано у «Вечерницях» (1862, № 34), а звідти у Львівському Кобзарі р. 1867. В «Вечерницях» подано примітку, що цей уступ «нам переслав наш галицький чоловік зостаючій тепер у Празі (чеській)»

Стор. 210, 8: Ненько моя, ненько, – в Празькому Кобзарі, в примітці – Серце моє, ненько (з власного рукопису Шевченка).

Стор. 210, 9 – 10:

Як вгадаю тебе, краю,

Зав’яне серденько.

у власному рукописі Шевченка як читаємо в Празькому Кобзарі, стоїть:

Як згадаю твою долю,

Заплаче серденько.

Стор. 210. 13: де поділась доля, воля, – у «Вечерницях»: воля, воля (так і у Львівському Кобзарі); поправлено волю на долю, – не знаю, на якій підставі, – в Празькому Кобзарі.

Стор. 211, 10 – 11:… уніати налітають, – в Чигиринському Кобзарі навпаки:… Налітають уніати.

Стор. 211, 13 зн. після слів: «стоптана Ляхами» в Чигиринському Кобзарі та Кобзарі 1860 – 4 рядки крапок.

Стор. 211, 11 зн.: – обізвався, орел сизий, – знака (,) не треба. Нема його і в Чигиринському Кобзарі 1844.

Стор. 211, 3 зн.: од Лимана до Трубайла, – а в Чигиринському Кобзарі стоїть Трубежу. Цю поправку мабуть зробив, чи порадив зробити Шевченкові Куліш, у якого Трубайло згадується в писаннях.

Стор. 212, 16: нехай кляпи… (як і в Кобзарі 1860) – в Чигиринському Кобзарі нехай собі.

Стор. 212, 5 зн.: після слів «Козак Ляха знайде» в Женевському виданні р. 1890 та Львівському 1893 – вставлено цілих 36 віршів (д. Романчук подає їх не в тексті, а в «Примітках» до Кобзаря, на стр. 620 – 681) Ось вони:

А поки що, одпочиньмо!

Чи багато наших?

– Трохи, пане-отамане,

Та й ті щось ледачі!

– Зледащіли? Побачимо!

Нема чого ждати!

Бенкетуйте ж, вражі Ляхи!

Прийду помагати;

Прийду, Ляхи, почастую

Не медом-ситою, –

Ні, прокляті католики,

Кровю червоною

Почастую за Павлову

Праведную душу;

А коли ні, Боже милий,

Сам випити мушу!

Боже, нехай пропадає

Голова Тараса!

Дай то тілько, щоб та шляхта

Кровю упилася!

Тогді й мою головоньку

Нехай ворон будить:

Не прокинусь! – Товариші!

Що буде, то. й буде;

Сю ніч Ляхів католиків

Ходім частувати!..

Чи так, брати – отамани? –

Що маєм казати?

Роби пане-отамане,

Як сам добре знаєш,

А ми будем помагати

Поки силу маєм». –

Добре хлопці»! Пішов нишком, .

Люлечку смакує,

Дума думку, поглядає…

Доля ж бенкетує.

Стор. 212, 5 зн.: та й не повставали – і так скрізь. В Чигиринському Кобзарі Шевченко «й»закреслив.

Стор. 212, 4 зн.:

Ляшки-панки

Покотом лежали, –

в заграничних виданнях стрічається варіант:

До одного

Покотом лежали.

Стор. 213, 1 – 2:

Щоб летіли крюки з поля

Ляшків панків їсти, –

в заграничних виданнях єсть версія:

«Через степи щоб летіли

Крюки Ляхів їсти.

Стор. 213, 3: Налетіли чорні крюки, – Шевченко поправив на «гайвороння» так само, як і нижче, в рядку 7 – на: гайворони. В рядку 3 в заграничних виданнях стрічаємо ще й: крюки з поля.

Стор. 213, 4: вельможних будити, – в Чигиринському Кобзарі стоїть: Ляшеньків. але вельможних прийнято скрізь, почавши з Кобзаря 1860.

Стор. 213, 14 зн.: сидить ворон, – в заграничних виданнях: крячок.

Стор. 213, 12 – 11 зн. – в російських виданнях немає; після цих рядків в Женевському виданні 1890 та Львівському 1893 вставлено:

Була колись козацькая

І слава, і воля;

Слава сяє, а воленьку

Спіткала недоля.

Було колись – панували,

Та більше не будем,

Тії ж слави козацької

По вік не забудем!

Стор. 214, 4: з вороженьків покепкую, – мало не скрізь по «Кобзарях» так читається. Шевченко поправив: та з ворогів. Цей варіант трапляється подекуди і в заграничних виданнях.

Рік написання – 1839. Автографа немає.


Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 21 – 24.