[Вступ]

Тарас Шевченко

Старенька сестро Аполлона,

Якби ви часом хоч на час

Придибали-таки до нас,

Та, як бувало во дні они,

Возвисили б свій Божий глас

До оди пишно-чепурної,

Та й заходилися б обоє

Царів абощо воспівать.

Бо як по правді вам сказать,

То дуже вже й мені самому

Обридли тії мужики,

Та паничі, та покритки.

Хотілося б зогнать оскому

На коронованих главах,

На тих помазаниках Божих…

Так що ж, не втну, а як поможеш

Та як покажеш, як тих птах

І ми б подержали в руках

Святопомазану чуприну.

Покиньте ж свій святий Парнас,

Придибайте хоч на годину

Та хоч старенький Божий глас

Возвисьте, дядино. Та ладом

Та добрим складом хоть на час,

Хоть на годиночку у нас

Ту вінценосную громаду

Покажем спереду і ззаду

Незрячим людям. В добрий час

Заходимось, моя порадо.

Примітки

Старенька сестро Аполлона. – Пародійне звертання до музи, традиційне в європейській поезії ще з античних часів. У давньогрецькій міфології музи – дев’ять богинь-сестер, натхненниць поезії, мистецтв і наук, народжені від Зевса й богині пам’яті Мнемозіни. Аполлон – син Зевса й богині Лето. У класичній грецькій традиції – бог мистецтва й художнього натхнення, Мусагет, – проводир своїх сестер-муз. Яку саме з них мав на увазі Шевченко, не відомо; в автографі «Малої книжки» цикл починається рядком «Дев’ята сестро Аполлона» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 175). Це могли бути: Калліопа – муза епічної поезії, Ерато та Евтерпа – музи ліричної поезії та співу, Полігімнія – муза серйозної гімнічної поезії. («Дев’ятою», за усталеним переліком, була муза астрономії Уранія). 1858 року у вірші «Муза» Шевченко називає її шанобливо: «А ти, пречистая, святая, Ти, сестро Феба молодая!»

Обридли тії мужики, та паничі, та покритки. – Самоіронічне креслення однієї з провідних у поезії Шевченка тем: зображення кріпосницької дійсності українського села.

зогнать оскому На коронованих главах. – Твори, спрямовані проти російського царизму, з’явилися в поезії Шевченка в період «трьох літ» («Сон», «Великий льох», «І мертвим, і живим…» та ін.). Циклом «Царі» започатковано ряд творів, де викривається злочинна влада монарха як форма одноосібного правління, нібито освячена самим Богом: «Неофіти», «Мій Боже милий, знову лихо», «Я не нездужаю, нівроку», «Осії. Глава XIV», «Во Іудеї во дні они», «Саул», «Царів, кровавих шинкарів», «О люди! люди небораки…» та ін.).

Парнас – у грецькій міфології – гора, де перебували Аполлон і музи.

В. Є. Шубравський та М. М. Павлюк

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 81 (канонічний текст).