3. «І поживе Давид на світі…»
Тарас Шевченко
Варіанти тексту
|
||
І поживе Давид на світі
Немалі літа,
Одрях старий, і покривали
Многими ризами його,
А все-таки не нагрівали
Котюгу блудного свого.
От отроки й домірковались
(Натуру вовчу добре знали),
То, щоб нагріть його, взяли,
Царевен паче красотою,
Дівчат старому навели.
Да гріють кров’ю молодою
Свого царя. І розійшлись,
Замкнувши двері за собою.
Облизавсь старий котюга,
І розпустив слини,
І пазорі простягає
До Самантянини.
Бо була собі на лихо
Найкраща меж ними,
Меж дівчатами; мов крин той
Сельний при долині –
Меж цвітами. Отож вона
І гріла собою
Царя свого, а дівчата
Грались меж собою
Голісінькі. Як там вона
Гріла, я не знаю,
Знаю тілько, що цар грівся,
І… і не позна ю.
Примітки
І поживе Давид на світі Немалі літа. – Епізод із суннамітянкою Авісагою («Самантянина») Шевченко переповідає за Першою (в єврейській Біблії – Третьою) книгою Царів (Гл. 1. В. 1–4).
Мов крин той сельний. – Дика польова лілея, символ краси, юності, чистоти.
В. Є. Шубравський та М. М. Павлюк
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 84 – 85 (канонічний текст).