«А нумо знову віршувать…»

Тарас Шевченко

А нумо знову віршувать.

Поки новинка на основі,

Старинку Божу лицювать.

А сиріч… як би вам сказать,

Щоб не збрехавши. Нумо знову

Людей і долю проклинать.

А то бач, що наробила:

Кинула малого

На розпутті, та й байдуже,

А воно, убоге,

Молодеє, сивоусе, –

Звичайне, дитина, –

І подибало тихенько

Попід чужим тином

Аж за Урал. Опинилось

В пустині, в неволі…

Як же тебе не проклинать,

Лукавая доле?

Не проклену ж тебе, доле,

А буду ховатись

За валами. Та нищечком

Буду віршувати,

Нудить світом, сподіватись

У гості в неволю

Із-за Дніпра широкого

Тебе, моя доле!

Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 160 – 161) [«Мала книжка»];

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 85) [«Більша книжка»].

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовані. Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом перебування Шевченка з 22 червня 1847 до 11 травня 1848 р. в Орській фортеці, орієнтовно: січень – початок травня 1848 р., Орська фортеця.

Первісний автограф не відомий. Після повернення Аральської описової експедиції до Оренбурга, орієнтовно наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета 23 квітня) Шевченко переписав вірш з невідомого ранішого автографа до «Малої книжки» (під № 1 до першого зшитка за 1848 рік). Спочатку вірш мав 17 рядків, дещо пізніше дописано ще п’ять рядків і поставлено характерну для Шевченка позначку про завершення твору.

Згодом, найімовірніше, наприкінці свого перебування на засланні в Новопетровському укріпленні, 1857 р., Шевченко суттєво переробив твір. Рядки 12–17 він перекреслив навхрест і замість них на попередній сторінці з переносом на поля сторінки, на якій записано вірш «А нумо знову віршувать…», вписано 28 нових рядків. В остаточному варіанті текст твору у «Малій книжці» має 44 рядки. Переписуючи вірш з «Малої книжки» до «Більшої книжки» в Москві, орієнтовно 18–25 березня 1858 р., поет продовжив роботу над ним і створив докорінно відмінну його редакцію. Головну увагу зосереджено на розробці мотиву долі, злому присуду якої ліричний герой прагне протистояти, продовжуючи потай писати вірші. Інші, наявні в першій редакції тематичні мотиви в тексті другої редакції опущено або лише намічено. У другій редакції ніщо не говорить про враження, навіяні перебуванням на Аральському морі й втілені в образності першої редакції («Поки море виє Та гризе високий берег, Чи не вдам я знову Про що-небудь тихенького Та благого слова»). А рядки, в яких ідеться про рішимість і надалі ховатись «за валами» та віршувати, наводять на думку про створення поезії в Орській фортеці, навколо якої були високі земляні насипи.

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» у виданнях: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 413–414 і Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 2. – С. 225-226.

В. Є. Шубравський та Н. П. Чамата

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 71 (канонічний текст), с. 413 – 414 (варіанти), с. 595 – 596 (примітки).