«Ой я свого чоловіка…»

Тарас Шевченко

Ой я свого чоловіка

В дорогу послала,

А од шинку та до шинку

Стежечку топтала.

Та до куми заходила

Пшона позичати,

Отих дітей годувати

В нетопленій хаті.

І нагодувала,

І спати поклала,

Сама пішла до дяка

Добувати п’ятака

Та й заночувала.

А із Криму чоловік

Ледве ноги доволік.

Воли поздихали,

Вози поламались,

З батіжками чумаченьки

Додому вертались.

Увійшов у хату,

Лазять діти у запічку

Голодні і голі.

– А де ваша, діти, мати?

Сердешний питає.

– Тату! тату! наша мати

У шинку гуляє.

Примітки

Джерело тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 319–320) [«Мала книжка»].

Подається за цим автографом.

Автограф не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848–1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня – грудень 1848 р., Косарал.

Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий. До «Малої книжки» Шевченко заніс твір під № 30 у сьомому зшитку за 1848 рік орієнтовно наприкінці 1849 – на початку 1850 року (до арешту 23 квітня). При цьому він зробив виправлення в рядку 21. Згодом, очевидно, в Новопетровському укріпленні, повернувшись до тексту, Шевченко чорнилом додав розділові знаки в рядках 16 і 17. До «Більшої книжки» вірш не перенесено.

Першодрук у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 532–533. Публікацію зроблено за «Малою книжкою» з відступами у графічній подачі тексту вірша. Того ж року твір з «Кобзаря» 1867 р. передруковано у виданні: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 2. – С. 244–245.

Два центральні моменти в змісті вірша – мотиви моральної нестатечності (Вал. Шевчук) жінки, чоловік якої від’їздить, та повернення чоловіка з Дону і розмова його з дітьми мають аналог у народних піснях «Як поїхав мій миленький далеко у степ…» та «Як приїхав мій миленький та з Дону додому…» [див.: Колесса Ф. М. Фольклористичні праці. – К., 1970. – С. 198–199]. Варіант мотиву розмови чоловіка з дітьми зафіксовано в Шевченковому записі пісні-контамінації «Ой піду я не берегом-лугом…» в альбомі 1846–1850 рр.

Н. П. Чамата

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 128 (канонічний текст), с. 439 (варіанти), с. 627 (примітки).