«Я не нездужаю, нівроку…»

Тарас Шевченко

Я не нездужаю, нівроку,

І серце жде чогось. Болить,

Болить, і плаче, і не спить,

Мов негодована дитина.

Лихої, тяжкої години,

Мабуть, ти ждеш? Добра не жди,

Не жди сподіваної волі –

Вона заснула: цар Микола

Її приспав. А щоб збудить

Хиренну волю, треба миром,

Громадою обух сталить,

Та добре вигострить сокиру,

Та й заходиться вже будить.

А то проспить собі небога

До суду Божого страшного!

А панство буде колихать,

Храми, палати муровать,

Любить царя свого п’яного,

Та візантійство прославлять,

Та й більше, бачиться, нічого.

1858. 22 ноября

Примітки

Джерело тексту:

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 232) [«Більша книжка»].

Подається за «Більшою книжкою».

Дата в автографі: «1858. 22 ноября».

Датується: 22 листопада 1858 р., С.-Петербург.

Первісний автограф, від тексту якого походить кілька рукописних списків початку 60-х років XIX століття, що мають, одначе, чимало різночитань і не дають єдиного тексту, не зберігся. Проте спільними для переважної більшості списків є варіанти рядків 2 («А щось таке, щось бачить око») та 19 («Любить царя свого дурного…»). Ці варіанти спільні для списків І. Білозерського (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 535), В. Бондарчука (Державний архів Російської Федерації (Москва), ф. 112, оп. 2, од. збер. 471, арк. 39–39 звор.); цей же варіант другого рядка дає список П. Куліша (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 87). Подібні варіанти другого рядка дає список невідомою рукою, що становить верхній шар списку І. Білозерського (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 535) та рукописна збірка невідомою рукою «Сочинения Т. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 501): «А щось таке що бачить око». Варіант «А щось таке, щось бачить око» – автентичний ранній текст цього рядка, перенесений спочатку до «Більшої книжки», але незабаром змінений. Однак різнобій різночитань у списках значний. Таким чином, поширення тексту невідомого ранішого автографа в рукописних списках не створило надійної рукописної традиції.

Вперше надруковано у виданні: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 1. – С. 65, ймовірно, за списком І. Білозерського. В першодруці зроблено купюри на місці найбільш соціально загострених фрагментів тексту. Різночитання у першодруці:

2 А щось таке, щось бачить око

3 І не спить, а серце б’ється

4–5 І болить, мов негодована дитина

Після 4–5 . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

7 Ти ждеш: добра не жди

11 її приспав… І щоб збудить

12 Громадою . . . . . . . . . .

13 Та добре . . . . . . . . . .

17 А панство буде панувать

19 Любить царя свого дурного

Невдовзі після створення вірша, наприкінці 1858 року, Шевченко переписав вірш до «Більшої книжки» з деякими змінами й виправивши в процесі переписування другий рядок. Це – остаточний текст твору.

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» у виданні: Кобзарь з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина. – Прага, 1876. – С. 210–211.

У списку І. Білозерського пізніше невідомою рукою зроблено верхній шар виправлень, які утворюють ряд різночитань, що ніде більше не повторюються, за винятком другого рядка, спільного зі збіркою «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862:

2 А щось таке, що бачить око

3 І що не спить у домовині

4 І болить, і гірко плаче

5 Мов негодована дитина

10 її приспав, …і щоб збудить

14 Пора настала вже будить

Авторство і час цих виправлень не відомі.

Список П. Куліша дає ще два невідомого походження різночитання:

3 А серце жде когось. Болить

18 Храми, палати будовать

Два теж невідомого походження різночитання містить список Г. Богданенка 1861 р., опублікований В. Доманицьким [Шевченко Т. Кобзарь. – 2-ге вид, – СПб., 1908. – С. 632]:

Назва: Сподівана воля

19 Любить царя свого нового

За празьким «Кобзарем» 1876 р. виконано рукописні копії: Б. Грінченка (Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, І, № 31559), копія у збірнику невідомою рукою 1889 р., Полтава (ІЛ, ф. 1, № 84, с 101–102), копія у друкованому на шапірографі збірнику без назви, виконаному після 1894 р. (Національний музей Тараса Шевченка, А-548, с. 144); всі вони мають лише одну відміну від основного тексту – у рядку 19: «Любить царя свого дурного».

У творі Шевченко вперше висловив своє ставлення до майбутньої «селянської реформи». Це була загальнодемократична позиція, неодноразово пропагована в безцензурній пресі. Такі, зокрема, текстові паралелі твору з анонімним «Письмом к редактору», опублікованим в «Колоколе» за 19 вересня (1 жовтня) 1858 р. [див. про це: Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії 1847–1861 рр. – К., 1968. – С. 247–255]. Очевидно, і ця поезія Шевченка спричинилася до поширення мотиву революційної сокири в російській безцензурній поезії (такий, наприклад, вірш М. Михайлова «О серце скорбное народа…», написаний у 1859–1861 рр.).

Любить царя свого п’яного… – Йдеться про Олександра II.

Та візантійство прославлять… – «Візантійством» Шевченко називав ідеологію та богослужіння офіційної російської православної церкви. В такому ж значенні це слово вживалося в безцензурній російській пресі.

В. Л. Смілянська

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 280 (канонічний текст), с. 501 (варіанти), с. 704 – 706 (примітки).