«Меж скалами, неначе злодій…»

Тарас Шевченко

Меж скалами, неначе злодій,

Понад Дністром іде вночі

Козак. І дивиться, йдучи,

На каламутну темну воду,

Неначе ворогові в очі,

Неначе вимовити хоче:

– Дністре, водо каламутна,

Винеси на волю!

Або втопи принамені,

Коли така доля. –

Та й роздігся на камені,

У воду кинувся, пливе,

Аж хвиля синяя реве.

І, ревучи, на той берег

Козака виносить.

Стрепенувся сіромаха –

І голий, і босий,

Та на волі, й більш нічого

У Бога не просить.

Постривай лиш: може, брате,

На чужому полі

Талану того попросиш

Та тієї долі.

Пішов собі темним яром

Та співає, йдучи:

– Ой із-під гори та із-під кручі

Ішли мажі риплючі.

А за ними йде та чорнявая

Та плаче-рида, йдучи. –

Уже як хочете, хоч лайте,

Хоч і не лайте, й не читайте.

Про мене… Я і не прошу,

Для себе, братику, спишу,

Ще раз те оливо потрачу,

А може, дасть Бог, і заплачу,

То й буде з мене. . . . . . . . .

Нумо знов.

Покинув матір і господу,

Покинув жінку, жаль та й годі.

На Бессарабію пішов

Оцей козак; погнало горе

До моря пити; хоч говорять:

Аби файда в руках була,

А хлопа, як того вола,

У плуг голодного запряжеш.

. . . . . . . . . . . . . . . . .

Троха лишень, чи так?

Ще змалку з матір’ю старою

Ходив з торбами цей козак,

Отак і виріс сиротою,

У наймах: сказано, шарпак,

Узяв хорошу, та убогу,

Звичайне, наймичку. А пан!..

(І неталан наш і талан,

Як кажуть люде, все од Бога)

Наглядів, клятий! Панські очі!

Та й ну гостинці засилать.

Так і гостинців брать не хоче,

Не хоче й пана закохать!

Що тут робить? За чоловіка,

Укоротивши йому віка…

А жінку можна привітать.

Трохи не сталося отак.

До нитки звівся мій козак,

Усе на панщині проклятій,

А був хазяїн. . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

А жіночку свою любив

І – Господи єдиний! –

Як те паня, як ту дитину,

У намистах водив!

Та знемігся неборака,

Хоч продавай хату

Та йди в найми. Отак його

Отой пан проклятий

Допік добре. А жіночка

Мов цього й не знає,

У доброму намистечку

В садочку гуляє –

Як та краля! – Що тут робить? –

Сердега міркує. –

Покину їх та утечу.

Хто ж їх нагодує?

Хто догляне? Одна – стара,

Нездужає встати,

А другая – молодая,

Дума погуляти!

Як же його? Що діяти?

Горе моє! Горе! –

Та й пішов, торбину взявши,

За синєє море!

Шукать долі. Думав прийти

Та хоч жінку взяти…

Стара мати і тут буде

Віку доживати

На господі!..

Так отак-то

Трапляється в світі,

Думав жити, поживати

Та Бога хвалити,

А довелось на чужині

Тілько сльози лити!

Більш нічого. Нудно йому

На чужому полі!

Всього надбав, роботяга,

Та не придбав долі!

Талану того святого…

Нудно йому на чужині,

І добро остило!

Хочеться хоч подивиться

На свій край на милий!

На високії могили!

На степи широкі!

На садочок! На жіночку,

Кралю карооку!

Та й поплив Дністром на сей бік,

Покинувши волю,

Бродягою… О Боже мій!

Якеє ти, поле!

Своє поле! Яке то ти

Широке… широке!..

Як та воля. . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Прийшов додому уночі.

Стогнала мати на печі,

А жінка у коморі спала

(Бо пан нездужа). Жінка встала,

Неначе п’явка та, впилась

І, мов водою, залилась

Дрібними, як горох, сльозами.

І це трапляється меж нами,

Що ніж на серце наставля,

А сам цілує!.. Ожила

Моя сердешна молодиця!

І де ті в Господа взялися

Усякі штучнії їства?

На плечі пада… Напоїла,

І нагодувала,

І спать його, веселого,

В коморі поклала!..

Лежить собі неборака,

Думає, гадає,

Як то будем мандрувати,

І тихо дрімає…

А жіночка молодая

Кинулась до пана,

Та й повезли з дому

Пройдисвіта, волоцюгу…

Прямо до прийому.

І там доля не кинула.

Дослуживсь до чину,

Та й вернувся в село своє,

І служить покинув.

Уже матір поховали

Громадою люде,

І пан умер, а жіночка

Московкою всюду

Хиляється… і по жидах,

І по панах, боса…

Найшов її, подивився…

І, сивоволосий,

Підняв руки калічені

До святого Бога,

Заридав, як та дитина…

І простив небогу!

Отак, люде, научайтесь

Ворогам прощати,

Як сей неук!….

Де ж нам, грішним,

Добра цього взяти?

. . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . .

Примітки

Джерело тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 297) [«Мала книжка»].

Подається за цим автографом. У рядку 27 виправляється форма іменника «маже», що подається у множині: «мажі».

Автограф не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848–1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня – грудень 1848 р., Косарал.

Єдиний відомий текст – чистовий автограф у «Малій книжці», до якої поему переписано під № 21 у п’ятому (с. 297–302) та шостому (с. 303–304) зшитках за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 чи на початку 1850 року (до арешту 23 квітня), з невідомого ранішого автографа. Під час переписування Шевченко вніс виправлення в рядок 150, цитуючи народну пісню «Ой із-під гори та із-під кручі…», зробив описку у рядку 27 («Ішли мажери п’ючи»). Пізніше, очевидно в Новопетровському укріпленні, повернувшись до тексту твору, він зробив у ньому низку різноманітних виправлень чорнилом: викреслив три рядки (після рядка 108) і замінив їх одним (рядок 109), замінив рядок 152, частину рядків 139, 150, вставив слово в рядку 52, виправив описки в рядках 5, 62, 121 та пунктуацію в рядках 7, 54, 57, 70 тощо. До «Більшої книжки» поему не перенесено.

Найімовірніше, з «Малої книжки» поему було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову. Деякі відміни цього списку, який не зберігся, подав О. Я. Кониський. Один із наведених ним чотирьох варіантів до поеми «Меж скалами, неначе злодій…» [див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 15] – рядок 11 («Та й роздягся на камені») збігається з текстом «Малої книжки», варіант у рядку 9 («Або втопи при камені»), очевидно, постав внаслідок помилкового прочитання автографа при списуванні. Це припущення підтверджується і неточністю у прочитанні цього місця у першодруці твору в «Кобзарі» 1867 р. Походження варіантів у рядках 1 («Між скелями, неначе злодій») та 24 («Пішов собі темним гаєм») не з’ясовано.

Вперше надруковано за «Малою книжкою» у вид,: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 524–529, з неточностями в рядках 9 («Або втопи» замість «Або втопи принамені»), 11 («на калині» замість «на камені»), 27 («рипучи» замість «риплючи»), 43 («оранда» замість «файда»), 57 («нагледів» замість «наглядів») та інших. Крапки, що доповнювали в автографі незавершені рядки, та суцільні рядки крапок – замінники ще не створеного тексту – свідчення наміру Шевченка продовжити роботу над поемою, – в «Кобзарі» 1867 р. опущено. Того ж 1867 р. за виданням «Кобзаря Тараса Шевченка» (Коштом Д. Е. Кожанчикова) поему передруковано в книжці: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 2. – С. 209–213.

Дністре, водо каламутна, Винеси на волю! – Річка Дністер відділяла Подільську та Херсонську губернії від Бессарабії, яка 1812 р. після Бухарестського мирного договору, котрим закінчилася російсько-турецька війна 1806–1812 рр., відійшла до Росії. Після 1812 р. до Бессарабії у великій кількості почали тікати кріпаки – українці та росіяни, оскільки феодальний гніт тут був слабшим, ніж у центральних районах Російської імперії, основна маса молдавських селян вважалася особисто вільною.

Ой із-під гори та із-під кручі… – До поеми включено початок (перші чотири рядки) народної пісні. Запис цієї пісні Шевченко, за свідченням А. О. Степовича, передав для публікації в збірнику М. А. Маркевича – Г. П. Ґалаґана. Текст її надруковано в збірнику «Южнорусские песни» [К. – 1857. – № 42. – С. 77; див.: Ревуцький Д. Шевченко і народна пісня // Пам’яті Т. Г. Шевченка. – К., 1939. – С. 461].

Мажі – чумацькі вози.

Оливо – олівець.

Файда – батіг.

Н. П. Чамата

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 111 – 115 (канонічний текст), с. 434 (варіанти), с. 616 – 618 (примітки).