«Мій Боже милий, знову лихо!…»

Тарас Шевченко

Мій Боже милий, знову лихо!..

Було так любо, було тихо;

Ми заходились розкувать

Своїм невольникам кайдани.

Аж гульк!.. Ізнову потекла

Мужицька кров! Кати вінчані,

Мов пси голодні за маслак,

Гризуться знову.

Примітки

Джерело тексту:

– Кобзар Тараса Шевченка – Женева, 1878. – ч. 1. – С. 89.

Подається за цим виданням.

Датується на підставі змісту й стилістичного аналізу, орієнтовно: квітень–травень 1859 р., С.-Петербург.

Єдиний відомий текст твору – першодрук у женевському виданні «Кобзаря» (1878); джерело, за яким публікується твір, у виданні не вказане. Значно пізніше В. М. Доманицький у примітках до «Кобзаря» 1907 р. писав, відносячи вірш до часу створення «Юродивого»:

«Десь більш-менш до цього, мабуть, часу належить ще один уривок з поезії, що починається «Мій Боже милий, знову лихо!». Що він належить Шевченкові, про це запевняв д. Хведір Вовк, один з упорядників празького «Кобзаря» р. 1876, що мав в руках автограф Шевченків – клаптик паперу. Змістом своїм уривок цей немовби свідчить по часи раніші (р. 1853–1854), коли «кати вінчані» почали «гризтися за маслак», але з р. 1850 і аж до року 1857 Шевченко не писав нічого по-українськи, а тим більш не держав би в себе там, в Новопетровській кріпості, такого гострого писання» [Кобзарь. – СПб., 1907. – С. 632].

В. Доманицький вмістив текст твору у примітках упорядкованих ним видань «Кобзаря» 1907, 1908 та 1910 рр.

Твір уперше вміщено до основного тексту у десятитомному академічному виданні 1939–1963 рр. і так само – у шеститомному виданні «Повного зібрання творів» поета 1963–1964 рр. Єдиної думки щодо автентичності твору, його датування й тлумачення його змісту – точніше, тих реальних подій, на які відгуком він є, все ще не вироблено. У різні часи твір відносили – у зв’язку з натяком на заходи до знищення кріпосного права – або до другої половини 40-х років XIX ст., коли діяло Кирило-Мефодіївське братство, або до того періоду Кримської війни, коли в неї вступили Англія і Франція (1854), або до початку австро-італо-французької війни (квітень 1859 р.). Перша дата виглядає надто штучною; вдалу аргументацію проти другої гіпотези подав Доманицький у наведеній вище цитаті; третя гіпотеза, досить переконливо обгрунтована Л. Хінкуловим [Тарас Шевченко і його сучасники. – К., 1962. – С. 251] і – хоча із застереженнями – підтримана Ю. Івакіним [Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії 1847–1861 рр. – К., 1968. – С. 270–272]. Невизначеність ситуації спостеріг М. Є. Сиваченко, відзначивши проблематичність питань про автентичність, час і місце написання, історичний стимул створення вірша і запропонувавши до розв’язання усіх цих питань вміщувати твір не в основному тексті, а в розділі «Dubia» зібрань творів Шевченка [Сиваченко М. Є. І. Франко й питання авторства віршів, приписуваних Т. Шевченкові // Питання текстології: Іван Франко. – К, 1983. – С. 270–278].

Стилістичний аналіз демонструє відповідність тексту твору поетичній системі Шевченка: вісім рядків твору, написаного чотиристопним ямбом, складають строфоїд з римуванням аабвбвбг (поширений у зрілій творчості поета різновид строфіки); останній короткий рядок становить характерний для вірша поета pointe (вістря); у п’ятому рядку – властиве Шевченковому віршу перенесення; сміливі рими, до яких не піднісся жоден із сучасників чи близьких наступників Шевченка: «розкувать – потекла – маслак»; «кайдани – вінчанні». Рима «лихо – тихо» неодноразово зустрічається в Шевченковій поезії: «А як не бачиш того лиха, То скрізь здається любо, тихо» («І виріс я на чужині…»); «Розглядає, дивується, Та любо, та тихо, Ніби вчора народилась… А лютеє лихо… В самім серці повернулось» («Сліпий»; ще див.: «Наймичка», рядки 90–92).

Поетичний словник твору виявляє належність поетиці Шевченка. Зіставимо послідовно окремі вислови:

Прикладів на вживання таких висловів, як «розкувати кайдани», царі – «кати», багато. Характер лексики, поетичного словника вказує на те, що твір написано в останній період творчості поета; найвагоміші текстові паралелі – з поемою «Неофіти». Дані стилістичного аналізу стверджують як безсумнівну автентичність твору, так і правильність третьої гіпотези про те, що вірш є відгуком на початок австро-італо-французької війни (квітень 1859 р.), коли російське суспільство занепокоєно очікувало вступу у війну й Росії.

Шевченко мав достатній привід до тривоги, знаючи, що участь у війні стане офіційним приводом до зволікання із селянською реформою. Таким чином, є достатні підстави датувати твір: квітень–травень 1859 р., С.-Петербург.

В. Л. Смілянська

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 303 (канонічний текст), с. 712 – 715 (примітки).