П. С.
Тарас Шевченко
Варіанти тексту
|
||
Не жаль на злого, коло його
І слава сторожем стоїть.
А жаль на доброго такого,
Що й славу вміє одурить.
І досі нудно, як згадаю
Готический с часами дом;
Село обідране кругом;
І шапочку мужик знімає,
Як флаг побачить. Значить, пан
У себе з причетом гуляють.
Оцей годований кабан!
Оце ледащо. Щирий пан,
Потомок гетьмана дурного,
І презавзятий патріот;
Та й християнин ще до того.
У Київ їздить всякий год,
У свиті ходить меж панами,
І п’є горілку з мужиками,
І вольнодумствує в шинку.
Отут він ввесь, хоч надрюкуй.
Та ще в селі своїм дівчаток
Перебирає. Та спроста
Таки своїх байстрят з десяток
У год подержить до хреста.
Та й тілько ж то. Кругом паскуда!
Чому ж його не так зовуть?
Чому на його не плюють?
Чому не топчуть!! Люде, люде!
За шмат гнилої ковбаси
У вас хоч матір попроси,
То оддасте. Не жаль на його,
На п’яного Петра кривого.
А жаль великий на людей,
На тих юродивих дітей!
Примітки
Джерела тексту:
– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 272–273) [«Мала книжка»];
– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 136) [«Більша книжка»].
Подається за «Більшою книжкою».
Автографи не датовано.
Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848–1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня – грудень 1848 р., Косарал.
Найраніший відомий текст – чистовий автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано під № 15 у четвертому зшитку за 1848 рік орієнтовно наприкінці 1849 чи на початку 1850 р. (до арешту 23 квітня) з невідомого ранішого автографа. Твір без назви, текст його не викінчено, про що свідчать, зокрема, позначені крапками лакуни – в рядках 10, 28 та між рядками. Наступний етап роботи зафіксовано у «Більшій книжці», куди Шевченко 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, заніс доопрацьований текст поезії, давши їй назву. Під час переписування він виправив описку у рядку 20, поміняв місцями рядки 18 і 19. Ґрунтовно перероблено закінчення вірша, де Шевченко відкинув при переписуванні з «Малої книжки» до «Більшої книжки» чотири з половиною рядки (другу половину рядка 31 і наступні), завдяки чому сатирична характеристика героя – удаваного народолюбця і псевдопатріота поміщика «п’яного Петра кривого» – стала стислішою і художньо переконливішою.
Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову. Деякі відміни цього списку, який не зберігся, подав О. Я. Кониський. Більшість зафіксованих ним варіантів у вірші «П. С.» збігається з текстом «Малої книжки». Рядки 10 («А пан – як бачите –кабан»), 25 («…Кругом паскуда!»), 28 («…За що ж люде»), 31 («Не жаль мені на його») розходяться з текстом «Малої книжки» [див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 14].
Вперше надруковано за «Більшою книжкою» у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 463–464, з неточністю у рядку 23 («своїх» замість «своїм») і того ж року за цим виданням у книжці: Поезії Тараса Шевченка. – Львів 1867, – Т. 2. – С. 236.
П. С. – Петро Петрович Скоропадський (1805–1848) – чернігівський поміщик, власник села Григорівки Конотопського повіту Чернігівської губернії (тепер Бахмацького району Чернігівської області), кріпосник-фарисей, що видавав себе за ліберала й українофіла. Шевченко зустрічався з П. Скоропадським, очевидно, 1843 р. у знайомих на Чернігівщині й Полтавщині, ймовірно, разом із М. А. Маркевичем приїжджав до нього у Григорівку [див.: Школиченко М. Оповідання про Т. Шевченка // Зоря. – 1892. – № 5. – С. 97].
Потомок гетьмана дурного… – П. П. Скоропадський – нащадок Івана Ілліча Скоропадського (1646–1722), гетьмана Лівобережної України (1708–1722).
Н. П. Чамата
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 97 (канонічний текст), с. 429 (варіанти), с. 607 – 608 (примітки).