«По улиці вітер віє…»

Тарас Шевченко

Та сніг замітає.

Вдова шкандибає

Руки простягати

До тих самих, до багатих,

Що сина в салдати

Позаторік заголили.

А думала жити…

Хоч на старість у невістки

В добрі одпочити.

Та Пречистій поставила

Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 322) [«Мала книжка»];

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 149).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848–1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня – грудень 1848 р., Косарал.

Найраніший відомий текст – чистовий автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано під № 32 у сьомому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 чи на початку 1850 року (до арешту 23 квітня), з невідомого ранішого автографа. Під час переписування Шевченко закреслив описку в рядку 13. Згодом, очевидно, в Новопетровському укріпленні, повернувшись до тексту, він виправив рядок 5. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 липня, вірш перенесено з «Малої книжки» до «Більшої книжки» з суттєвими змінами (знято останні чотири рядки, замінено рядок 14 та слова в рядках 1, 3, 16, в рядку 5 Шевченко повернувся до первісного варіанта «Малої книжки»), Редакційна робота поета була спрямована на усунення дидактичних моментів у розповіді про матір, на посилення внутрішнього ліризму.

Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. До вірша «По улиці вітер віє…» він навів варіанти, що, за одним винятком, збігаються з текстом «Малої книжки» (рядки 14 та після 16), проте охоплюють не всі розбіжності між «Малою книжкою» і «Більшою книжкою» (О. Кониський порівнював так званий список Л. М. Жемчужникова з надрукованим «Більшою книжкою» текстом вірша у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка. – Львів, 1893. – Т. 2. – С. 41; див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 17).

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» в журналі «Основа» (1862. – № 1. – С. 3).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 479 і того ж року – у виданні: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 1. – С. 247.

Відомі нам списки походять від першодруку в «Основі»: у рукописних «Кобзарях» – 1865 р., переписаному Д. Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, арк. 56 звор. – 57) та другої половини XIX ст. (Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, І. 7450, арк. 14 звор.).

Окремими мотивами вірш перегукується з рекрутськими піснями, зокрема – з піснями «До вдовиного двора лежить дорожка нова…» [Украинские народные песни, изданные Михаилом Максимовичем. – М., 1834. – ч. 1. – С. 157–158], «А звечора, уночі сходилися багачі…» [Труды этнографическо-статистической экспедиции… собранные П. П. Чубинским. – С. 977]. Мотив рекрутування єдиного вдовиного сина розроблявся Шевченком також у поемах «Сова» та «Москалева криниця».

Н. П. Чамата

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 130 (канонічний текст), с. 439 (варіанти), с. 628 – 629 (примітки).