«Породила мене мати…»

Тарас Шевченко

Породила мене мати

У високих у палатах,

Шовком повила.

У золоті, в аксамиті,

Мов та квіточка укрита,

Росла я, росла.

Кароока, чорнобрива,

Білолицая.

Убогого полюбила,

Мати заміж не пустила,

Осталася я

У високих у палатах

Увесь вік свій дівувати,

Недоля моя.

В одинокій самотині

Старіюся я.

На світ Божий не дивлюся,

Ні до кого не горнуся…

А матір стару…

Прости мене, моя мати!

Буду тебе проклинати,

Поки не умру.

Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 317–318) [«Мала книжка»];

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 148).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848–1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня – грудень 1848 р., Косарал.

Найраніший відомий текст – чистовий автограф у «Малій книжці», до якої вірш переписано під № 29 у шостому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 чи на початку 1850 року (до арешту 23 квітня), з невідомого ранішого автографа. Пізніше, очевидно, в Новопетровському укріпленні, повернувшись до тексту, Шевченко виправив описку у рядку 12. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 липня, він переніс вірш, замінивши по одному слову в рядках 7 і 16, з «Малої книжки» до «Більшої книжки».

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» в журналі «Основа» (1862. – № 1. – С. 2–3). Публікація мала неточності: відсутній поділ на строфи, у рядку 9 замість «Білолицая» надруковано «Білолиця я», у рядку 14 «дівувати» замінено на «дівовати».

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 478, того ж року – у виданні: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 1. – С. 246. В обох публікаціях текст вірша подано за «Основою».

Відомі нам списки вірша походять від публікації в «Основі»: у збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 625–626), у рукописних «Кобзарях» – 1865, переписаному Д. Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, арк. 56 звор.), другої половини XIX ст. (Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, І. 7450, арк. 14–14 звор.) та ін.

Як і поезія «І багата я…», вірш є розповіддю-монологом багатої дівчини, якій через соціальну нерівність батьки не дозволяють поєднатись з коханим. Близькою за змістом до цих творів Шевченка є народна пісня «Ой мати, мати, серце не вважає…»:

Ой мати, мати, серце не вважає;

Кого раз любить, з тим помирає.

Лучче ж умерти, ніж з немилим жити,

Сохнути з печалі, щодня сльози лити.

Бідність, багатство єсть то Божа воля,

А з немилим жити – нещасная доля.

О, хіба ж я, мати, не твоя дитина,

Коли моя мука тобі буде мила?

[Народные южнорусские песни / Издание Амвросия Метлинского. – К., 1854. – С. 71].

Н. П. Чамата

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 127 (канонічний текст), с. 439 (варіанти), с. 626 – 627 (примітки).