Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

1-а редакція

Тарас Шевченко

В Путивлі славнім вранці рано

Співає-плаче Ярославна,

В гаю зозулею кує,

Жалю словами додає…

«Полечу, каже, зигзицею,

Тією чайкою-вдовицею,

Понад Дунаєм полечу,

Рукав бебряний омочу

В каламутному тім Дунаї;

Там десь далеко умирає

Мій любий князь на самоті.

Омию кров на білім тілі,

На тяжких ранах почорнілих,

На князі, ладо сироті;

Омию кров, омию рани

І розіб’юся о скалу…

І квилить-плаче Ярославна

В Путивлі рано на валу:

«Вітрило, вітре господине!

Нащо ти вієш, мій єдиний,

Нащо несеш ти на крилі

Ті ханові тяжкії стріли

На вої милії мої,

На князя, ладо моє миле?

Чи мало ж неба і землі

І моря синього! На морі

Гойдай насади-кораблі!

А ти, прелютий… горе, горе!

Моє веселіє-надію

В степу між тучею розвіяв!»

Сумує, квилить-плаче рано

В Путивлі-граді Ярославна:

– А ти, Словутицю старий,

Широкий Дніпре, не малий!

Пробив єси високі скали,

Текучи в землю половчана;

Носив єси на байдаках

На половчан, на Кобяка

Дружину хоробру преславну,

Дружину тую Святославлю.

О мій Словутицю старий!..

Моє ти ладо принеси,

Щоб я постіль сміючись слала,

У море сльоз не посилала,

Бо море сльози не приспить!

І плаче, плаче Ярославна

В Путивлі на валу, на брамі.

Святеє сонечко зійшло –

І каже: «Сонце пресвятеє!

Землі ти радість принесло

І людям на землі; моєї ж

Журби-туги не рознесло.

Пресвятий, світлий господине!

Спалив єси луги, степи,

Спалив і князя, і дружину, –

Спали мене на самоті!

Або не грій і не світи…

Нехай сама собі загину!»


Примітки

Текст першої редакції у «власному рукопису Т. Г. Шевченка», нині не відомому, – реконструкція за публікацією в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка писателів Тургенева і Полонського» (Прага, 1876. – С. 358–360).

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 533 – 535 (варіанти).