1-а редакція
Тарас Шевченко
В Путивлі славнім вранці рано
Співає-плаче Ярославна,
В гаю зозулею кує,
Жалю словами додає…
«Полечу, каже, зигзицею,
Тією чайкою-вдовицею,
Понад Дунаєм полечу,
Рукав бебряний омочу
В каламутному тім Дунаї;
Там десь далеко умирає
Мій любий князь на самоті.
Омию кров на білім тілі,
На тяжких ранах почорнілих,
На князі, ладо сироті;
Омию кров, омию рани
І розіб’юся о скалу…
І квилить-плаче Ярославна
В Путивлі рано на валу:
«Вітрило, вітре господине!
Нащо ти вієш, мій єдиний,
Нащо несеш ти на крилі
Ті ханові тяжкії стріли
На вої милії мої,
На князя, ладо моє миле?
Чи мало ж неба і землі
І моря синього! На морі
Гойдай насади-кораблі!
А ти, прелютий… горе, горе!
Моє веселіє-надію
В степу між тучею розвіяв!»
Сумує, квилить-плаче рано
В Путивлі-граді Ярославна:
– А ти, Словутицю старий,
Широкий Дніпре, не малий!
Пробив єси високі скали,
Текучи в землю половчана;
Носив єси на байдаках
На половчан, на Кобяка
Дружину хоробру преславну,
Дружину тую Святославлю.
О мій Словутицю старий!..
Моє ти ладо принеси,
Щоб я постіль сміючись слала,
У море сльоз не посилала,
Бо море сльози не приспить!
І плаче, плаче Ярославна
В Путивлі на валу, на брамі.
Святеє сонечко зійшло –
І каже: «Сонце пресвятеє!
Землі ти радість принесло
І людям на землі; моєї ж
Журби-туги не рознесло.
Пресвятий, світлий господине!
Спалив єси луги, степи,
Спалив і князя, і дружину, –
Спали мене на самоті!
Або не грій і не світи…
Нехай сама собі загину!»
Примітки
Текст першої редакції у «власному рукопису Т. Г. Шевченка», нині не відомому, – реконструкція за публікацією в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка писателів Тургенева і Полонського» (Прага, 1876. – С. 358–360).
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 533 – 535 (варіанти).