«Барвінок цвів і зеленів…»
Тарас Шевченко
Н. Я. Макарову на пам’ять 14 сентября
Барвінок цвів і зеленів,
Слався, розстилався;
Та недосвіт передсвітом
В садочок укрався.
Потоптав веселі квіти,
Побив… Поморозив…
Шкода того барвіночка
Й недосвіта шкода!
14 сентября [1860]
Примітки
Джерела тексту:
– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 306);
чистовий автограф на окремому аркуші (Російський державний архів літератури і мистецтва (Москва), ф. 277, оп. 2, № 37, арк. 6).
Подається за «Більшою книжкою».
Дата в автографі у «Більшій книжці»: «14 сентября».
Датується за автографом у «Більшій книжці» та його місцем там серед творів 1860 р.: 14 вересня 1860 р., С.-Петербург.
Автограф, з якого вірш переписано до «Більшої книжки», не відомий. Над текстом у «Більшій книжці» спершу було записано присвяту: «Ликері на память 14 сентября», потім Шевченко густо закреслив ім’я Ликери й надписав зверху: «Н. Я. Макарову». Чистовий автограф, який зберігається в Російський державний архів літератури і мистецтва (Москва), також має присвяту «Л.» – тобто «Ликері».
Вперше надруковано за «Більшою книжкою» в журналі «Основа» (1862. – № 5. – С. 2) під редакційною назвою «Н. Я. Макарову» й з присвятою «На память 14 сентября». За першодруком зроблено списки: невідомою рукою в рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 662) та в рукописній збірці «Кобзар» 1865, переписаній Дмитром Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, с. 133).
До збірки творів уперше введено у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 651, де подано за першодруком, під назвою «Н. Я. Макарову» й з присвятою: «На память 14 сентября 1860 г.»
Макаров Микола Якович (1828–1892) – петербурзький чиновник і журналіст. Народився на Чернігівщині в поміщицькій сім’ї, навчався в Ніжинському ліцеї. Перебуваючи на службі в Петрозаводську, наприкінці 1840-х років зблизився із засланими туди кирило-мефодіївцями та петрашевцями. Згодом був близький до української громади в Петербурзі, підтримував дружні взаємини з Марком Вовчком, співробітничав у журналах «Современник» та «Основа». Шевченко познайомився з ним у Петербурзі, згадував у щоденнику (запис від 12 травня 1858 р.), листувався з ним, дарував йому свої малюнки, разом з листом від другої половини квітня 1860 р. надіслав «Кобзар» (1860) для передачі О. І. Герцену.
Влітку 1860 р., коли Макаров перебував у Німеччині, Ликера Полусмакова писала до нього, прохаючи дозволу одружитися з Шевченком. Про це ж ідеться в листі Шевченка до Макарова від 30 липня 1860 р.:
«…Вона (Ликеря) при купних наших друзьях сказала мені, що без братнього і батьківського вашого святого слова вона не дасть мені свого такого ж слова (розумна і щира душа). Вертайтеся ж швидше до нас та поблагословіть і одружіть Ликерю з Тарасом…»
У відповіді від 13 серпня 1860 р. Макаров радив Шевченкові «порассудить хорошенько, посоветоваться всем вместе», не спішити з одруженням і зачекати його повернення до Петербурга [Листи до Тараса Шевченка. – С. 156]. З тогочасного листування М. Я. Макарова та його знайомих відомо, що він уживав заходів, щоб запобігти цьому – невдалому, на його думку, – шлюбові. Марко Вовчок у листі до Тургенева від 11–12 серпня писала, що «Макаров уезжает расстраивать свадьбу Шевченко» [Листи Марка Вовчка. – К., 1984. – Т. 1. – С. 97]. В написаному того ж дня листі до Макарова Марко Вовчок висловлювала свої міркування про цю місію:
«Что же Вы сделаете с этою свадьбою? Если кому верить, то надо, чтобы тот, кому верят, разуверил – что же тут посторонние. Будете Вы просить эту девушку – послушает ли она Вас?» [Там само. – С. 97].
Як видно з листа Макарова до Марка Вовчка від 5 серпня 1860 р., він збирався виїхати до Петербурга 19 серпня 1860 р. [Листи до Марка Вовчка. – Т. 1. – С. 108]. Однак, за свідченням П. В. Анненкова, «при моем отъезде из Аахена Н. Я. Макаров еще оставался там, поскольку свадьба Шевченко… расстроилась сама собою…» [Анненков П. В. Литературные воспоминания. – М., 1960. – С. 453].
На память 14 сентября. – Яку саме подію відбиває ця дата, точно не відомо, однак вона безсумнівно пов’язана з розривом взаємин між Шевченком і Ликерою, яка грубо образила поета. Це сталося між 9 і 11 вересня 1860 р. [Дорошкевич О. Трагедія самотнього чуття // Життя й революція. – 1926. – № 9. – С. 82]. В листі від 13 вересня 1860 р. М. Г. Карташевська сповіщала В. С. Аксакову: «Знаєте, какой сюрприз нас ожидал здесь? Свадьба Шевченки расстроилась» (Інститут російської літератури (Пушкінський дім) Російської академії наук, 10.654 XVI с. 11, арк. 117 звор.). Присвята вірша М. Я. Макарову замість первісної присвяти Ликері свідчить, що й після розриву з нареченою Шевченко зберігав до нього приязні почуття, а може, й визнав слушність його негативного ставлення до свого шлюбу з Ликерою.
М. М. Павлюк
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 352 (канонічний текст), с. 540 (варіанти), с. 745 – 747 (примітки).