Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

1-а редакція

Тарас Шевченко

В непробудимому Китаї,

В Єгипті темному і в нас,

І понад Індом і Євфратом

Свої ягнята і телята

Свою худобу пастирь пас

В своїм степу, в свойому раї.

І гадки-гадоньки не має,

Пасе собі, пасе-пасе,

Та хвалить Бога, та співає,

Аж ось… лихий царів несе

З дружинами, з огнем, з ножами,

З жерцями, з книгами, з войсками.

Вночі підкрались, зайняли

Отари з поля; а пасущих,

І шатра їх, убогі кущі,

І все добро, дітей малих,

Сестру, жену і все взяли,

І все розтлили, осквернили,

І осквернених, худосилих,

Убогих серцем, завдали

В роботу-каторгу. Минали

За днями дні. Раби мовчали,

Царі лупилися, росли

І Вавилони муровали.

А маги, бонзи і жерці

(Мов наші ченчики-ченці)

В храмах, в пагодах годувались,

Мов кабани царям на сало

Та на ковбаси. От царі

Росли собі царі, росли,

Повиростали вже чимало.

Раби німії поклонялись.

Жидам сердешним заздро стало,

Що й невеличкого царя

І з кізяка хоч олтаря

У їх немає. І просили

Пророки старця Самуїла,

Щоб він де хоче, там і взяв,

А дав би їм таки царя.

Святий старенький прозорливець,

Поміркувавши, взяв єлей

Та взяв од козлищ і свиней

Того Саула-здоровила

І їм помазав во царя.

Саул, не будучи дурак,

Набрав гарем собі чималий

Та й заходився царювать.

Дивилися та дивувались

На новобранця чабани

Та дивувались, що й вони

Таки не дурні. Ач якого

Собі ми виблагали в Бога

Самодержавця. А Саул

Бере і город і аул,

Бере дівча, бере ягницю,

Будує кедрові світлиці,

І гвардію на караул

Муштрує сам. І одинокий,

В порфирі довгій і широкій,

Середь гарема цар Саул,

Зробивши сам на караул,

Та й одурів.

Незабаром зібралась рада.

– Панове чесная громадо!

Що нам робить? Наш мудрий цар,

І господар і государ,

Сьогоді одурів! Панове!

Чи нам його тепер лічить?

Чи заходиться та зробить

Царя здоровшого? – По мові,

По мудрій раді розійшлись

Вельможі-пастирі.

В кедровій

В новій палаті цар не спить,

Не їсть, не п’є і не кричить.

А мовчки долі, всемогучий,

Дере порфиру на онучі

І ніби морщить постоли,

Плете волоки, озуває,

І у кедрових стін нових

Про батькове осля питає.

То возьме скіпетр і заграє,

Мов на сопілці.

Чабани,

Веніамінові внучата,

І Саул

(Чабан Саул) сидить, співає,

Поки не втне на караул

І Самуїла не згадає.

Отож вельможі й чабани

(Веніамінові внучата)

Тельця лакеям принесли,

Щоб їм дозволено співати

У царських сінях. Заревли

Сивобороді, волохаті

Вельможі-пастирі пузаті

Тельця отрокам принесли,

Щоб їм дозволено співати

У сінях царських. Заревла

Сивоборода, волохата

Рідня Саулова пузата

Та ще й гусляра привела,

Якогось чабана Давида.

– І вийде цар Саул, і вийде, –

Чабан співає, – на войну… –

Саул прочумався, та й ну,

Як той москаль, у батька, в матір

Свою рідоньку волохату

І вздовж і впоперек хрестить.

А гусляра того Давида

Трохи не вбив, не розтоптав, -

Яко гадюку. Якби знав,

Якеє лихо на світ вийде,

З того поганого Давида,

То розтоптав би і розтер

Гадючу слину.

Плугами, ралом не розорем

Прокляту ниву, проросла

Колючим терном. Горе! Горе!

І досі дуріють царі, –

І поки горе на землі!

13 октября [1860]


Примітки

Джерело тексту:

– фрагменти первісного тексту, надруковані в «Кобзарі з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. – С. 244–247) за чорновим автографом, що не зберігся [у нашому веб-перевиданні вони об’єднані з канонічним текстом, утворюючи реконструкцію]..

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 541 – 543 (варіанти).