95. Між скалами неначе злодій

Василь Доманицький

«Меж скалами, неначе злодій…»

В автографі М. – за № 21 (в 5-му зошитові за р. 1848, а од початку – 19-му); стоїть серед віршів р. 1849, а через це так і датується, єсть і копія Жемчужникова, яка не дає нічого, крім 1 рядка:

189, 18 зн.: між скалами…, – а в Жемчужникова: меж скелями.

– 10 зн.: Або втопи при камені – це помилка. В автографі стоїть: принамені (а в Кожанчикова, Львівському 1867 та Празькому Кобзарі зовсім немає, а просто: або втопи).

– 8 зн.: та й роздягся на камені – у Ю. Романчука правильно, а в Кожанчикова, Львівському та Празькому Кобзарі – на калині;в київських виданнях: на камені: в автографі: на камені, хоч так написано, що не трудно помилитися і прочитати: на калині.

190, 9: йшли межі рипучі – так стоїть по всіх до одного «Кобзарях», а тим часом в автографі щось дуже сумнівне: в автографі яснісінько стоїть: ішли мажери пьючи. Постає здогад, чи не мав тут поет на думці «мазурів» (написавши через помилку «мажери»), про яких згадуються в пісні: «Із-за гор-гори ідуть мазури…» Але який тоді був би сенс: ідуть . . . . . пьючи? А тим часом в автографі: пьючи (яснісінько стоїть ь, і окремо од мажери… Правда, Шевченко не раз пише так, що розбиває слово на дві половини, але чи міг би він написати: рипьючий? Дуже потрібно, щоб наші критики висловилися з цього приводу.

– 9 зн.: аби оранда в руках була – Це величезна помилка. Так по всіх «Кобзарях» стоїть, а тим часом в автографі без найменшого вагання можна прочитати: аби файда в руках була. (Файда або хвайда – циганський довгий батіг). І далі це поясняється:

А хлопа, як того вола,

У плуг голодного впряжеш

(тілько в автографі: запряжеш). Далі рядок цяток.

6 зн.: трохи лишень, – в М.: троха лишень.

191, після рядка 15-го теж рядок цяток.

192, після 14-го рядка зразу було, а потім закреслено:

Що зовуть, – байдуже,

Чи то дома, чи за морем, –

«Ой не шуми луже»!

193, після рядка 3-го – рядок цяток.

– 17 зн.: Сама ж, неначе – в М. зразу було:а сама, мов.

– 4 зн.: взяли сіромаху, – в М. зразу було: назад руки закрутили.

194, 14 зн.: Де ж нам грішним – новий рядок, а після «добра цього взяти» два рядки цяток.

Джерело: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря». – К.: 1907 р., с. 247 – 248.