9. «Ой у полі могила з вітром говорила:…»
Ой у полі могила з вітром говорила:
«Повій, вітре буйнесенький, щоб я не чорніла!
Щоб я не чорніла, щоб я не марніла,
Щоб на мені трава росла та ще й зеленіла!»
І вітер не віє, і сонце не гріє,
Тільки в степу при дорозі трава зеленіє.
Ой у степу річка, через річку кладка…
Не покидай, козаченьку, рідненького батька!
Як батька покинеш, сам марне загинеш –
Річенькою бистренькою за Дунай заплинеш!
Бодай тая річка риби не плодила –
Вона мого товариша навіки втопила!
Бодай тая річка кошуром заросла –
Вона мого товариша за Дунай занесла.
Примітки
Джерело тексту:
– збірник: Южноруські пісні. – С. 69–70. – № 37.
Подається за цим виданням.
Першодрук не датований.
Датується орієнтовно: 1843–1847 рр.
Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 6 т. – Т. 6. – С. 323.
Н. О. Вишневська (за участю О. А. Правдюка)