«Мала книжка»

Тарас Шевченко

В неволі, в самоті немає,

Нема з ким душу поєднать.

Та сам в собі когось шукаєш,

Щоб з ним хоть серцем розмовлять.

Шукаєш Бога… а находиш

Таке, що сором розказать.

Таке, що гріх і розказать.

Отак-то нівечать нас годи

Та безталання; та ще й те,

Що літечко моє святе

Минуло хмарно, що немає

Ніже єдиного случаю,

Щоб доладу було згадать.

Видумаєш, щоб серце вбоге

Хоч тихим словом розважать,

Не лізе в голову нічого

Було почато: А їй т[ак]

. . . . . . . . . . . . . . . . . .

Нема з ким душу поєднать,

А їй так хочеться, так просить

Хоч слова доброго! не чуть

І мов у полі сніг заносить

Незахолонувший той труп.

Примітки

Джерело тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 363);