«Не хочу я женитися…»
Тарас Шевченко
Варіанти тексту
|
||
– Не хочу я женитися,
Не хочу я братись,
Не хочу я у запічку
Дітей годувати.
Не хочу я, моя мати,
За плугом ходити,
Аксамитові жупани
На ріллі носити.
А піду я одружуся
З моїм вірним другом,
З славним батьком запорозьким
Та з Великим Лугом.
На Хортиці у матері
Буду добре жити,
У аксамиті ходити,
Меди-вина пити. –
Пішов козак нерозумний
Слави добувати,
Осталася сиротою
Старенькая мати.
Ой згадала в неділеньку,
Сідаючи їсти:
– Нема мого сина Йвана
І немає вісти. –
Не через два, не три літа,
Не через чотири
Вернувся наш запорожець,
Як та хиря, хиря,
Обідраний, облатаний,
Калікою в хату.
Оце тобі Запорожжя
І сердешна мати!
Нема кому привітати,
Ні з ким пожуритись,
Треба було б молодому,
Треба б одружитись.
Минулися молодії
Веселії літа,
Немає з ким ости[г]лого
Серденька нагріти.
Нема кому зострінути,
Затопити хату,
Нема кому води тії
Каліці подати.
Примітки
Джерело тексту:
– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1. № 71, с. 355–357) [«Мала книжка»].
Подається за цим автографом.
Автограф не датовано.
Датується за місцем автографа в «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848–1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня – грудень 1848 р., Косарал.
Найраніший відомий текст – чистовий автограф у «Малій книжці», до якої Шевченко переписав вірш під № 53 у дев’ятому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 чи на початку 1850 року (до арешту 23 квітня), з невідомого первісного автографа. Під час переписування він замінив слова в рядках 12 та 39. До «Більшої книжки» твір не перенесено.
Вперше надруковано за «Малою книжкою» з відступом у графічній подачі тексту (рядки 16 і 17 відділено) у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 228–229 і за цим виданням того ж року в книжці: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 2. – С. 218–219.
Більшість мотивів вірша споріднена з народнопісенними мотивами і має паралелі в народній поезії (пісні «Не буду я женитися…», «Ой кряче, кряче чорненький ворон…», «Журба мене суше, журба мене круше…», «Ой в полі могила з вітром говорила…», «Летить орел понад морем по високій високості…», дума про Івана Коновченка; див.: Колесса Ф. М. фольклористичні праці. – К., 1970. – С. 196–197).
У Шевченка:
Не хочу я женитися,
Не хочу я братись.
У народній поезії:
Не буду я женитися,
бо що мені з того?
[Собрание малороссийских народных песен. – СПб., 1861. – Ч. 1. – С. 28].
У Шевченка:
Не хочу я, моя мати,
За плугом ходити,
Аксамитові жупани
На ріллі носити.
А піду я одружуся
З моїм вірним другом,
З славним батьком запорозьким
Та з Великим Лугом.
У народній поезії:
І вже мені не честь, не подоба
по ріллям спотикати,
Жовтих чобіт каляти,
Дорогії сукні пилом набивати!
А хочеться мені, мати,
Пійти під город Тагиню гуляти,
Слави-лицарства доставати!..
[Украинские народные песни, изданные М. Максимовичем. – М., 1834. – Ч. 1. – С. 53].
У Шевченка:
Пішов козак нерозумний
Слави добувати,
Осталася сиротою
Старенькая мати.
Ой згадала в неділеньку,
Сідаючи їсти:
– Нема мого сина Йвана
І немає вісти.
В народній поезії:
Ой іде козак да доріженькою,
Слізоньками умивається:
– Десь моя ненька, десь моя старенька
Да за мною убивається!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ой згадай мене, моя стара нене,
Сідаючи да обідати:
Десь моя дитина на чужій стороні,
Да нікому да одвідати!
Ой згадай мене, моя стара нене,
Як сядеш увечері їсти:
Десь моя дитина на чужій стороні,
Да немає од неї вісті.
[Украинские народные песни, изданные М. Максимовичем. – С. 146–147].
У Шевченка:
Оце тобі Запорожжя
І сердешна мати!
Нема кому привітати,
Ні з ким пожуритись,
Треба було б молодому,
Треба б одружитись.
Минулися молодії
Веселії літа,
Немає з ким ости[г]лого
Серденька нагріти.
Нема кому зострінути,
Затопити хату,
Нема кому води тії
Каліці подати.
В народній поезії:
Були в мене батько і рідная мати,
А тепера нікому порадоньки дати;
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Та були в мене луги, були і копиці,
А тепера нікому подать і водиці.
[Труды этнографическо-статистической экспедиции… собранные П. П. Чубинским. – С. 470–471].
Ой у степу річка, через річку кладка:
Не покидай, козаченьку, рідненького батька!
[Украинские народные песни, изданные М. Максимовичем. – С. 168].
Летить орел понад морем по високій високості:
Плаче козак старесенький да по своїй молодості.
– Літа ж мої молодії, де ся ви поділи:
Чи ви в луги, чи в байраки геть од мене полетіли?
[Украинские народные песни, изданные М. Максимовичем. – С. 170].
Великий Луг – у XVI–XVIII ст. назва дніпровських плавнів нижче від порогів у пониззі Дніпра, де існували козацькі поселення.
Хортиця – острів на Дніпрі. З середини XVII ст. до 1775 р. входив до складу запорозьких володінь.
Хиря – хвороба; тут фізично слаба людина, що має жалюгідний вигляд.
Н. П. Чамата
Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 154 – 155 (канонічний текст), с. 447 (варіанти), с. 650 – 653 (примітки).