Початкова сторінка

Тарас Шевченко

Енциклопедія життя і творчості

?

«Не хочу я женитися…»

Тарас Шевченко

Варіанти тексту

Опис варіантів

– Не хочу я женитися,

Не хочу я братись,

Не хочу я у запічку

Дітей годувати.

Не хочу я, моя мати,

За плугом ходити,

Аксамитові жупани

На ріллі носити.

А піду я одружуся

З моїм вірним другом,

З славним батьком запорозьким

Та з Великим Лугом.

На Хортиці у матері

Буду добре жити,

У аксамиті ходити,

Меди-вина пити. –

Пішов козак нерозумний

Слави добувати,

Осталася сиротою

Старенькая мати.

Ой згадала в неділеньку,

Сідаючи їсти:

– Нема мого сина Йвана

І немає вісти. –

Не через два, не три літа,

Не через чотири

Вернувся наш запорожець,

Як та хиря, хиря,

Обідраний, облатаний,

Калікою в хату.

Оце тобі Запорожжя

І сердешна мати!

Нема кому привітати,

Ні з ким пожуритись,

Треба було б молодому,

Треба б одружитись.

Минулися молодії

Веселії літа,

Немає з ким ости[г]лого

Серденька нагріти.

Нема кому зострінути,

Затопити хату,

Нема кому води тії

Каліці подати.


Примітки

Джерело тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1. № 71, с. 355–357) [«Мала книжка»].

Подається за цим автографом.

Автограф не датовано.

Датується за місцем автографа в «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848–1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня – грудень 1848 р., Косарал.

Найраніший відомий текст – чистовий автограф у «Малій книжці», до якої Шевченко переписав вірш під № 53 у дев’ятому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 чи на початку 1850 року (до арешту 23 квітня), з невідомого первісного автографа. Під час переписування він замінив слова в рядках 12 та 39. До «Більшої книжки» твір не перенесено.

Вперше надруковано за «Малою книжкою» з відступом у графічній подачі тексту (рядки 16 і 17 відділено) у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 228–229 і за цим виданням того ж року в книжці: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 2. – С. 218–219.

Більшість мотивів вірша споріднена з народнопісенними мотивами і має паралелі в народній поезії (пісні «Не буду я женитися…», «Ой кряче, кряче чорненький ворон…», «Журба мене суше, журба мене круше…», «Ой в полі могила з вітром говорила…», «Летить орел понад морем по високій високості…», дума про Івана Коновченка; див.: Колесса Ф. М. фольклористичні праці. – К., 1970. – С. 196–197).

У Шевченка:

Не хочу я женитися,

Не хочу я братись.

У народній поезії:

Не буду я женитися,

бо що мені з того?

[Собрание малороссийских народных песен. – СПб., 1861. – Ч. 1. – С. 28].

У Шевченка:

Не хочу я, моя мати,

За плугом ходити,

Аксамитові жупани

На ріллі носити.

А піду я одружуся

З моїм вірним другом,

З славним батьком запорозьким

Та з Великим Лугом.

У народній поезії:

І вже мені не честь, не подоба

по ріллям спотикати,

Жовтих чобіт каляти,

Дорогії сукні пилом набивати!

А хочеться мені, мати,

Пійти під город Тагиню гуляти,

Слави-лицарства доставати!..

[Украинские народные песни, изданные М. Максимовичем. – М., 1834. – Ч. 1. – С. 53].

У Шевченка:

Пішов козак нерозумний

Слави добувати,

Осталася сиротою

Старенькая мати.

Ой згадала в неділеньку,

Сідаючи їсти:

– Нема мого сина Йвана

І немає вісти.

В народній поезії:

Ой іде козак да доріженькою,

Слізоньками умивається:

– Десь моя ненька, десь моя старенька

Да за мною убивається!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Ой згадай мене, моя стара нене,

Сідаючи да обідати:

Десь моя дитина на чужій стороні,

Да нікому да одвідати!

Ой згадай мене, моя стара нене,

Як сядеш увечері їсти:

Десь моя дитина на чужій стороні,

Да немає од неї вісті.

[Украинские народные песни, изданные М. Максимовичем. – С. 146–147].

У Шевченка:

Оце тобі Запорожжя

І сердешна мати!

Нема кому привітати,

Ні з ким пожуритись,

Треба було б молодому,

Треба б одружитись.

Минулися молодії

Веселії літа,

Немає з ким ости[г]лого

Серденька нагріти.

Нема кому зострінути,

Затопити хату,

Нема кому води тії

Каліці подати.

В народній поезії:

Були в мене батько і рідная мати,

А тепера нікому порадоньки дати;

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Та були в мене луги, були і копиці,

А тепера нікому подать і водиці.

[Труды этнографическо-статистической экспедиции… собранные П. П. Чубинским. – С. 470–471].

Ой у степу річка, через річку кладка:

Не покидай, козаченьку, рідненького батька!

[Украинские народные песни, изданные М. Максимовичем. – С. 168].

Летить орел понад морем по високій високості:

Плаче козак старесенький да по своїй молодості.

– Літа ж мої молодії, де ся ви поділи:

Чи ви в луги, чи в байраки геть од мене полетіли?

[Украинские народные песни, изданные М. Максимовичем. – С. 170].

Великий Луг – у XVI–XVIII ст. назва дніпровських плавнів нижче від порогів у пониззі Дніпра, де існували козацькі поселення.

Хортиця – острів на Дніпрі. З середини XVII ст. до 1775 р. входив до складу запорозьких володінь.

Хиря – хвороба; тут фізично слаба людина, що має жалюгідний вигляд.

Н. П. Чамата

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 154 – 155 (канонічний текст), с. 447 (варіанти), с. 650 – 653 (примітки).