«Ой умер старий батько…»

Тарас Шевченко

Що мені на світі,

Сироті, робити?

Чи йти в люде жити,

Ой піду я в гай зелений,

Якщо зійде моя рута,

Хазяїнувати.

В гаї зеленіє.

Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 364) [«Мала книжка»];

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 160).

Подається за «Більшою книжкою».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа в «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848–1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня – грудень 1848 р., Косарал.

Найраніший відомий текст – чистовий автограф у «Малій книжці», до якої Шевченко переписав вірш під № 57 у дев’ятому зшитку за 1848 рік, орієнтовно наприкінці 1849 чи на початку 1850 року (до арешту 23 квітня), з невідомого первісного автографа, що не зберігся. Під час перенесення твору він закреслив початок рядка 13 і нижче переписав його, посунувши ліворуч. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переніс вірш з «Малої книжки» до «Більшої книжки» з суттєвими змінами. Редакційна обробка поглибила психологічну та соціальну визначеність поезії.

Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було перенесено до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. Всі зафіксовані ним варіанти збігаються з текстом «Малої книжки», проте охоплюють не всі розбіжності між «Малою книжкою» і «Більшою книжкою» (О. Кониський порівнював так званий список Л. М. Жемчужникова з надрукованим за «Більшою книжкою» текстом вірша у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка. – Львів, 1893. – Ч. 2. – С. 42–43; див.: Кониський О. Варіанти на де котрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 18).

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» з неточностями в рядках 15 («пійду» замість «піду») та 16 («доленьки» замість «доленьку») в журналі «Основа» (1861. – № 7. – С. 2–3).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 488 і того ж року у виданні: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 1. – С. 227, де текст вірша опубліковано за «Основою».

Від першодруку в «Основі» походять списки: у збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1 № 4, с. 463), у рукописних «Кобзарях» – 1865, переписаному Д, Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, арк. 43), 1866 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 842, арк. 46), другої половини XIX ст. (Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, І. 7450, арк. 11–11 звор.) та ін.

Вірш походить від народних пісень сирітського циклу і в першій частині (дві перші строфи) має текстові паралелі з творами цієї тематичної групи («Журба мене сушить, журба мене валить…», «Ой у степу край дороги…»). Друга частина вірша – від рядків «Ой піду я в гай зелений» і до кінця монологу героїні-дівчини – побудована на народнопісенному мотиві сіяння рути-м’яти як символу очікування весілля («Лугом іду, коня веду…», «Посію я руту-м’яту над водою…»). У фіналі міфологема «рута» набуває іншого значення і символізує розлуку з милим, самоту – семантика, також типова для цього фольклорного образу.

Н. П. Чамата

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 160 (канонічний текст), с. 448 (варіанти), с. 655 – 656 (примітки).