«Навгороді коло броду…»

Тарас Шевченко

Навгороді коло броду

Барвінок не сходить.

Навгороді коло тину

Хміль зелений, не виходить

Дівчина з хатини.

Навгороді коло броду

Верба похилилась.

Тяжко зажурилась.

Плаче, плаче та ридає,

Як рибонька б’ється…

А над нею, молодою,

Поганець сміється.

Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 352) [«Мала книжка»];

– список рукою П. О. Куліша з автографа, надісланого Шевченком для А. М. Маркевича (Інститут російської літератури (Пушкінський дім) Російської академії наук, 10745. XVI с, арк. 102);

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 156).

Подається за «Більшою книжкою». Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа в «Малій книжці» серед творів 1848 р. часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848–1849 рр. на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня – грудень 1848 р., Косарал.

Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий. До «Малої книжки» Шевченко переніс твір під № 51 у дев’ятому зшитку 1848 рік орієнтовно наприкінці 1849 – на початку 1850 року (до арешту 23 квітня). При цьому він виправив описку в рядку 3, поміняв місцями слово в рядку 4. На початку січня 1858 р., очевидно 4 січня, в Нижньому Новгороді, повертаючись із заслання, Шевченко переписав, найімовірніше з «Малої книжки», вірші «Утоптала стежечку…» та «Навгороді коло броду…» і надіслав з листом П. О. Кулішеві з проханням передати їх А. М. Маркевичу. Лист Шевченка не зберігся. Уривок з нього та текст Шевченкових поезій П. О. Куліш навів у листі до А. М. Маркевича (Інститут російської літератури (Пушкінський дім) Російської академії наук, 10745. XVI с, арк. 102). Ц

У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переніс вірш з «Малої книжки» до «Більшої книжки», замінивши по одному слову в рядках 6 та 11.

Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. У вірші «Навгороді коло броду…» він відзначив варіант у рядку 6, що збігається з текстом «Малої книжки» [див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 18].

Вперше надруковано за «Більшою книжкою» з неточністю в рядках 1, 5, 9 («на городі» замість «навгороді») в журналі «Основа» (1861. – № 7. – С. 3).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 484 і того ж року у виданні: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 1. – С. 228, де текст вірша подано за «Основою».

Відомі нам списки твору походять від таких джерел:

1. Від автографа, надісланого Шевченком П. О. Кулішу 4 січня 1858 р., походить список у недатованій збірці (Національний музей Тараса Шевченка, А-546). Вірш «Навгороді коло броду…» переписано тут під № 2 у добірці з двох поезій (разом з віршем «Утоптала стежечку…») під назвою «Дві пісні Кобзаря Дармограя». До віршів зроблено примітку з цитатою з листа Шевченка до П. О. Куліша: «Примечание Кобзаря. Передай оці дві пісні Маркевичу, – чи не вчистив би він на їх ноту». Список збігається з автографом твору У «Малій книжці».

2. Від першодруку в «Основі» походять списки в збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 470–471), у рукописному «Кобзарі» другої половини XIX ст. (Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, І. 7450, арк. 11 звор.); від перших прижиттєвих публікацій – у рукописних «Кобзарях» – 1865, переписаному Д. Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, арк. 43–43 звор.), 1866 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 842, арк. 47) та ін.

Сюжет вірша грунтується на народнопісенному мотиві про зраджену дівчину (див. пісні «Загуділи голуби на дубі…», «Вийду я на двір білими ніженьками…», «Зелененький мій барвіночок…», «В огороді хмелинонька…»). Наводимо останню пісню:

В огороді хмелинонька

Грядки устилає;

Промеж людьми дівчинонька

О, горько ридає.

Що ж хмелина зелененька,

Що не в’ється вгору?

Що ж дівчина молоденька

Проклинає долю?

Як хмелині вгору виться –

Тичини немає!

Як дівчині не журиться –

Козак покидає!

[Малороссийские песни, изданные М. Максимовичем. – М., 1827. – С. 50; цей же текст у кн.: Народные южнорусские песни / Издание Амвросия Метлинского. – К., 1854. – С. 79].

Заключна строфа Шевченкового вірша перегукується з піснею «Ой погубила горлиця дітей…»:

Ой погубила горлиця дітей,

Об доріженьку б’ється,

Знати козака, превражого сина,

Що з дівчини сміється.

Текст пісні разом з нотами надруковано в «Записках о Южной Руси» (СПб., 1857. – Т. 2. – С. 250) в публікації «Малороссийские песни, положенные на ноты для пения и для фортепиано А. Н. Маркевичем». Можливо, саме в зв’язку з цією публікацією Шевченко і надіслав вірші «Навгороді коло броду…» та «Утоптала стежечку…» А. Маркевичу з проханням покласти їх на музику.

Н. П. Чамата

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 152 (канонічний текст), с. 446 (варіанти), с. 647 – 649 (примітки).