«Не додому вночі йдучи…»

Тарас Шевченко

Не додому вночі йдучи

З куминої хати

І не спати лягаючи,

Згадай мене, брате.

А як прийде нудьга в гості

Та й на ніч засяде,

Зови на пораду.

Далеко над морем,

Свого друга веселого,

Як він горе боре.

Як він свої думи тії

І серце убоге

Заховавши, ходить собі,

Та молиться Богу,

Та згадує Україну

Звичайне, не дуже,

Наступає свято…

Самому стрічати

У пустині. Завтра рано

Заревуть дзвіниці

В Україні; завтра рано

Завиє голодний

Ураган холодний.

Курінь – мою хату.

Отак мені доведеться

Свято зострічати!

Що ж діяти? На те й лихо,

А ти, друже мій єдиний,

Як маєш журитись,

Прочитай оцю цидулу

Тілько й тяжко, що в пустині

Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 247–248) [«Мала книжка»];

– чистовий автограф в альбомі Лазаревських. Записи 1844–1887 рр. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 66, с. 241 – 242) [Альбом Лазаревських];

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф, 1, № 67, с. 121 – 122).

Подається за «Більшою книжкою».

Дата в автографі в альбомі Лазаревських: «1848, декабря 24. Косарал».

Датується за цим автографом: 24 грудня 1848 р., Косарал.

Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий. До «Малої книжки» Шевченко переніс твір орієнтовно наприкінці 1849 – на початку 1850 р. (до арешту 23 квітня) і поставив його під № 3 у другому зшитку за 1849 рік. Під час переписування він замінив слово у рядку 18, закреслив, не подавши нового варіанта, частину рядка 47, виправив описки в рядках 4 та 9. Пізніше, очевидно в Новопетровському укріпленні, олівцем дописав назву «N.N.» (вірш присвячено Ф. М. Лазаревському) та вніс виправлення в рядок 28.

Приблизно в той самий час, коли Шевченко переніс вірш «Не додому вночі йдучи…» до «Малої книжки», він записав цей твір (без рядків 45–48 та без назви) в альбом Лазаревських. Автограф датується за часом перебування Шевченка в Оренбурзі в 1849–1850 рр. (з 31 жовтня 1849 – до арешту 23 квітня 1850 р.; Ф. М. Лазаревський жив в Оренбурзі з 1845 до 1854 р.) та за місцем в альбомі Лазаревських: попередній запис Шевченковою рукою в цьому альбомі народної пісні «Ой у саду, саду» – датовано поетом «ноября 17 – 1849, Оренбург». Найближчі наступні дати записів у альбомі Лазаревських – 1854 і 1855 рр. Найімовірніше Шевченко переписав твір з «Малої книжки», про що свідчать варіанти в рядках 19, 28–29, 33, 38, 44, що збігаються з текстом «Малої книжки». Збоку в кінці рукопису поставлено дату написання твору: «1848, декабря 24. Косарал». Очевидно, пізніше переглядаючи текст, Шевченко виправив олівцем рядок 21.

У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переписав вірш з «Малої книжки» до «Більшої книжки» з багатьма виправленнями. Зокрема, не перенесено присвяту «N.N.».

Вперше надруковано в альманасі «Хата» (СПб., 1860. – С. 77–78) з назвою «На Різдво» без останніх дванадцяти рядків за текстом, близьким до автографа в альбомі Лазаревських (публікація відрізняється від цього тексту тільки рядком 13, який в усіх трьох автографах вірша збігається). Під твором дата: «1848, декабря 24. Косарал, на Аральському морі». До тексту «Хати» близький запис рядків 9–16 рукою П. О. Куліша під копією 1856 р. автопортрета Шевченка, виконаного під час перебування на Косаралі (Чернігівський художній музей). Майже одночасно з публікацією в «Хаті» вірш з’явився в російському перекладі М. Гербеля в кн.: Шевченко Т. Кобзарь: В переводе русских поэтов (1860).

Наступну публікацію під назвою «Ф. М. Л-з-р-скому» зроблено в журналі «Основа» (1862. – № 1. – С. 1–2) за «Більшою книжкою» з кількома помилками (у рядку 15 надруковано «заковавши» замість «заховавши», рядки 26–27 пропущено) та неточностями (в рядку 6 і 9 – «отоді» замість «отойді», в рядку 21 «тільки» замість «тілько», в рядку 29 «пійдуть» замість «підуть»).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 446–447, де вірш надруковано за «Більшою книжкою» під назвою «Ф. М. Лазаревському». Того ж року за текстом публікації в альманасі «Хата» твір передруковано у виданні: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 1. – С. 232–233.

Відомі нам списки вірша походять від автографів та публікацій у періодиці. Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. Зафіксовані ним три варіанти в рядках 31, 33 та 44 збігаються з текстом «Малої книжки» [див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 12].

Запис Шевченка в альбомі Лазаревських – джерело списку рукою І. М. Лазаревського в збірці «Стихотворения Т. Г. Шевченка» кінця 50-х років XIX ст. з виправленнями Шевченка в тексті інших творів (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 88, арк. 8–8 звор.).

Інші списки вірша «Не додому вночі йдучи…» походять від першодруку в альманасі «Хата»: у збірках «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 327–328), «Барвінок. Пісні, вірші та байки», укладеній 1863 р. А. І. Фесенком (Російська державна бібліотека (Москва), ф. 743, № 18, од. збер. 25, арк. 27–27 звор.), збірці без дати (Національний музей Тараса Шевченка, А-546), у рукописних «Кобзарях» – 1866 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 842, арк. 237–237 звор.), другої половини XIX ст. (Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, І. 7450, арк. 31 звор. – 32) та ін. Від публікації в журналі «Основа» походять списки в збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ), ф. 506, оп. 1, № 4, с. 622–624), у рукописних «Кобзарях» – 1865, переписаному Д. Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, арк. 6–6 звор.), 1866 (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 842, арк. 55 звор. – 56), другої полови ни XIX ст. (Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, I. 7450, арк. 13 звор. – 14) та ін.

Вірш звернено до Федора Матвійовича Лазаревського (1820–1890) – чиновника Оренбурзької прикордонної комісії, одного з найближчих друзів поета на засланні.

Цидула – лист; тут Шевченко називає цидулою своє віршове звернення до Ф. Лазаревського.

Н. П. Чамата

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 168 – 169 (канонічний текст), с. 449 – 450 (варіанти), с. 662 – 664 (примітки).