«Закувала зозуленька…»

Тарас Шевченко

В зеленому гаї,

Заплакала дівчинонька –

Дружини немає.

Веселії літа,

Якби були батько, мати

Та були б багаті,

Було б кому полюбити,

Було б кому взяти.

А то нема, сиротою

Отак і загину,

Де-небудь під тином.

Примітки

Джерела тексту:

– чистовий автограф у «Малій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 71, с. 324) [«Мала книжка»];

– чистовий автограф у «Більшій книжці» (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 67, с. 150) [«Більша книжка»].

Подається за «Малою книжкою».

Автографи не датовано.

Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1848 р. та часом зимівлі Аральської описової експедиції в 1848–1849 рр на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня – грудень 1848 р., Косарал.

Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий. До «Малої книжки» Шевченко заніс твір під № 34 у сьомому зшитку за 1848 рік орієнтовно наприкінці 1849 – на початку 1850 року (до арешту 23 квітня). Під час переписування він виправив описку в рядку 15. Пізніше очевидно в Новопетровському укріпленні, повернувшись до тексту, чорнилом зробив виправлення в рядку 5, поставив наголос у слові «квіточки» в рядку 7, виправив описку в рядку 9. У 1858 р., не раніше 18 березня і не пізніше 22 липня, Шевченко переніс з «Малої книжки» до «Більшої книжки» неповний текст (8 рядків) вірша, виправивши описку в рядку 8. Про те, що робота по переписуванню завершена не була, свідчить відсутність під текстом характерного для Шевченка розчерку-кінцівки.

Найімовірніше, з «Малої книжки» вірш було переписано до рукописного списку невідомої особи з окремими виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав Л. М. Жемчужникову і не зберігся. Деякі відміни цього списку подав О. Я. Кониський. Текст вірша «Закувала зозуленька…» за його описом збігається з текстом «Малої книжки» [див.: Кониський О. Варіанти на декотрі Шевченкові твори // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – 1901. – Кн. 1. – С. 17].

Першодрук у журналі «Основа» (1862. – № 1. – С. 3–4) зроблено за «Більшою книжкою» з виправленнями окремих слів за «Малою книжкою» («закувала» замість «заковала», «квіточки» замість «квіточка», «сього» замість «цього»).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. – СПб., 1867. – С. 480 і того ж року – у виданні: Поезії Тараса Шевченка. – Львів, 1867. – Т. 1. – С. 247, де текст вірша передруковано з «Основи». Текст «Малої книжки» (рядки 9–16 у підрядковій примітці) вперше подано у виданні: Шевченко Т. Г. Кобзар: додатком споминок про Шевченка писателів Тургенева і Полонського. – Прага, 1876. – С. 297.

Відомі нам списки вірша походять від публікації в «Основі»: у збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 (Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (Київ). ф. 506, оп. 1, № 4, с. 628), у рукописних «Кобзарях» – 1865, переписаному Д. Демченком (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 1, № 81, арк. 57), другої половини XIX ст. (Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, І. 7450, арк. 14 звор.) та ін.

Перейняті Шевченком з народної поезії теми дівочої самотності та сирітства набувають у першій половині вірша типового народнопісенного втілення. Твір починається улюбленим фольклорним образом – паралельним зіставленням кування зозулі та плачу дівчини або жінки, що в багатьох народних піснях, як і у Шевченка, є зачином розмови про жіночу недолю (пісні «Закувала зозуленька на стодолі на розі…», «Зозуленька, вище саду летючи…», «Закувала зозуленька на жовтім пісочку…»), друга строфа грунтується на порівнянні плину дівочих літ і води, також характерному для народнопісенної образності (напр., «Пливуть мої дні за днями, літа за літами, А я щастя не зазнала, жаль мені за вами…» – Труды этнографическо-статистической экспедиции… собранные П. П. Чубинским. – Т. 5. – С. 360). З введенням до другої половини вірша мотивів сирітства й соціальної нерівності та перебудовою синтаксису в бік логізації виклад позбувається імперсональності, стає конкретнішим та психологічно вмотивованим.

Н. П. Чамата

Подається за виданням: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 2, с. 132 (канонічний текст), с. 440 (варіанти), с. 630 – 631 (примітки).