20 вересня
Тарас Шевченко
Пауза протяглася за північ. На світанку «Князь Пожарський» підняв котвицю, і, як підстрілений орел, залопотів своїм одиноким колесом. Зійшло сонце й освітило чарівні околиці Нижнього Новгороду. Я хотів був хоч що-небудь нарисувати, але, на жаль, дрижання чардака при одному колесі ще чутніше, а сірі, вогкі хмарки не забарилися закрити животворче світило й заслонити живу декорацію прозорим сірим туманом. Декорація від туману стала ще чарівніша, але рисувати її було цілком неможливо: «тучки небесные, вечные странницы», пустили з себе таке паскудство, що я сховався до капітанської світлиці і взявся за свої чували (торби).
В одинадцятій годині ранку «Князь Пожарський» закотвичився проти Нижнього Новгороду. Хмарки розійшлися, і сонечко привітно освітило місто і його чудові околиці. Я вийшов на берег і без допомоги візника піднявся на гору повз церкву св. Юрія – красуню XVII століття. Зайшов у гімназію до Бобржецького, колишнього студента київського університету; не заставши його вдома, пішов до Кремлю. Новий собор – гидка будівля. Це величезна квадратова ступа з п’ятьма короткими товкачами. Невже це діло рук Костянтина Тона? Трудно повірити. Скоріше це твір самого «неудобозабываемого» Тормоза. Далі: дар вдячного потомства громадянинові Мінінові і кн. Пожарському, – копійчаний дар, що вкриває неславою невдячне потомство! Втішно, що цей шеляговий обеліск уже переломився.
Із Кремля зайшов я знов до Бобржецького і знов не застав його вдома. З гімназії пішов я шукати на Покровській вулиці дому Сверчкова – помешкання О. О. Сапожникова. Знайшов. І ледве встиг привітати з тимчасовим новосіллям господиню, господаря і взагалі супутниць та супутників, аж ось приходить Микола Олександрович Брилкін (головний керівник компанії пароплавства «Меркурій») і нишком од інших каже спочатку господареві, а потім мені, що він має особливий наказ поліцмейстера повідомити його про мій приїзд до міста. Я хоч і бита голова, але така несподіванка мене збентежила.
Поснідавши абияк, я подався на пароплав, подякував моєму доброму приятелеві капітанові за його послуги, взяв свій паспорт і передав його разом із речами М. О. Брилкінові. Трохи заспокоївшись, я втретє пішов до Бобржецького, і на цей раз дім його зустрів мене широко простягненими обіймами. У восьмій годині ввечері я пішов до М. О. Брилкіна, провів у нього години зо дві в дружній розмові, взяв у нього для прочитання «Голос из России», лондонське видання, і пішов до Павла Абрамовича Овсянникова, на мою тимчасову квартиру.