5 вересня
Тарас Шевченко
Береги Волги все більш і більш змінюються та набирають одпоманітності й суворості. Плескуваті узгір’я правого берега покриті лісом, здебільшого дубовим. Де-не-де зрідка проблискують білі стовбури берез і сірі, матові стовбури осик. Листя дерев помітно жовкне. Температура повітря змінюється, холоднішає. Коли б вона мене не захопила зненацька! Сьогодні був перший приморозок. Ноги промерзли. Треба буде в Самарі купити кинді та чинений кожушок.
Нічого не читаю й не рисую. Рисувати не дає машина своїм невгомонним шумом та дрижанням, а читати – чудові береги Волги. Уві сні бачив церкву святої Анни в Вільні та любу Дуню, чорнобриву Гусіковську, як молилась у цій церкві. Це, мабуть, унаслідок читання про королеву Варвару Радивилівну. Пан Попов – історик нового й прекрасного стилю. Він, здається, учень Соловйова. Треба буде прочитати в «Русском вестнике» його «Турецкую войну при царе Федоре Алексеевиче».
Мені тепер багато треба прочитати. Я цілком одбився від нової літератури. Які гарні «Губернские очерки» Салтикова, а між ними й «Мавра Кузьмовна», і як чудово їх читає Панченко (домовий лікар Сапожникова) – без тіні декламації. На мою думку, такі глибоко сумні твори інакше й читати не можна. Монотонне, одноманітне читання сильніше, рельєфніше змальовує цих бездуших, холодних, цих гидких гарпій. Я благоговію перед Салтиковим. О, Гоголю, наш безсмертний Гоголю! Якою радістю зраділа б благородна душа твоя, побачивши навколо себе таких геніальних учнів своїх. Друзі мої, щирі мої! Пишіть, подайте голос за цю бідну, брудну, запаскуджену чернь! за цього зневаженого, безсловесного смерда!