2 вересня
Тарас Шевченко
Пятнадцать лет не изменили нас,
Я прежний Сашка все, ты также все Тарас.
Олександр Сапожников.
Сьогодні в 7 годині ранку випадково зібрались ми в капітанській каюті і слово за словом від буденної розмови перейшли до сучасної літератури та поезії. Після недовгої гутірки я запропонував О. О. Сапожникову прочитати «Собачий пир» (із Барб’є) Бенедиктова, і він по-мистецькому його прочитав. Прочитавши переклад, прочитали оригінал і одноголосно вирішили, що переклад вищий за оригінал. Бенедиктов, співець кучерів і такої всячини, не перекладає, а відтворює Барб’є. Незбагненно! Невже від смерті цього, за висловом Іскандера, величезного нашого Тормоза, поети воскресли, оновились? Іншої причини я не знаю.
З приводу «Собачьего пира» наш добрий, милий капітан Володимир Васильович Кішкін витягнув із свого заповідного портфеля цього самого Бенедиктова «Вход воспрещается». І з почуттям поклонника рідної оновленої поезії прочитав нам, уважним слухачам. Потім прочитав його ж таки «На Новый 1857 год». Я дивувався й не вірив тому, що чув. Багато ще дечого пружно-свіжого, живого прочитав наш милий капітан. Але я всю свою увагу та подив зосередив на Бенедиктові, а решту ледве слухав.
Отже, в нас сьогодні із звичайної гутірки вийшов надзвичайно ефектний літературний ранок. Приємно було б повторювати таку імпровізацію. Наприкінці цих поетичних сходин О. О. Сапожников запалився натхненням і написав двовірш – граціозний і по-братерському щирий.
Вночі проти міста Волзьке (місце центральної контори дому Сапожникових) пароплав на кілька годин спинився. О. О. зійшов на берег і незабаром вернувся на пароплав із своїм головним управителем Тихоном Зиновієвичем Єпіфановим. Білий з чорними бровами, свіжий і на диво гарний дідусь із прекрасними манерами, що и тіні не нагадували російського купця. Він мені живо нагадав своїм чепурним виглядом мого дядька Шевченка-Гриня.